Більш тижня прожив я в Галичинї. Прожив тяжко, бо де тільки довело ся менї бути, мусїв "реферувати" перед людьми в правдивому cвітлї останні подїї в Київі, яких був я сам свідком. Але сей труд, що може й не корисно впливав на моє здоровлє, давав менї повне душевне задоволенє, бо я бачив, що люди по мойому "рефератї" инакше дивили ся вже на переворот в українській державі. Але найбільше доводило ся менї стрічати заплакакі очі материй і сестер, та зажурені, похилені голови старих батьків. Усї журили ся тим, що Сїчових Стрільцїв "poзopужили" в Київі Нїмцї. А там-же на Українї їх сини-стрільцї і що ж тепер стало ся з ними? Де тільки міг я, пояснював родичам се непорозумінє, але щоби заспокоїти тисячі материй в Галичинї — позволю собі точнїйше пояснити сю справу.
Перш усього мушу сильно підчеркнути одно: Сїчових Стрільцїв в Київі не розоружали Нїмцї силою своїх 50 тисяч баґнетів і скорострілів, тільки стрільцї зложили чесно зброю самі, в неприсутности Нїмцїв! Чому, спитаєте? Тому, що стрільцї як один заявили, що будуть служити тілько такому правительству, яке буде йти з інтересами селян і робітників. Кождий, хто инакше буде поступати, стає їх ворогом і з ним будуть вони боротись до останньої каплі крови! Коли проголошено Скоропадського гетьманом і усї українські війска розброїли Нїмцї, одинокий полк Сїових Стрільцїв, який держав ся ще два днї після ганебних подїй зі зброєю і не дав ся за нїяку цїну перекупити, зложив в середу 1. мая с. р. зброю. Зложив тому, бо побачив, що 4 тисячі стрільцїв, се безсильна порошинка проти десяток тисяч оборонцїв "ясновельможного гетьмана". Тому то й велика ріжниця межи тими двома словами: "роззброїти" і "зложити зброю", шануючи свої святі переконаня і честь і славу.
Хто-ж були ті Сїчові Стрільцї, що зложили зброю в Київі і як вони повстали?
Полк Сїчових Стрільцїв (в скороченю С.С.) складав ся в більшій чaсти з галицьких Українцїв, головно бувших УСС., які попали в російський полон, та Українцїв з австрійських полків (20% було місцевих Українцїв). Як Україна знайшла ся в критичнім положеню через повстанє большевицького руху, молоді галицькі Українцї, що жили як полонені на Українї або й в Росії, кинули клич: "На ратунок Українї!" Сей клич рознїс ся блискавкою по широких землях і до Київа почали з кождим днем прибувати Галичани. Вони й утворили І полк С.С., який носив покищо унїформ дещо відмінний від російських салдатів. Центр. Раду підчас большевицьких битв боронили тільки С.С. з горсткою гайдамаків Петлюри, а також цїлий час підчас відвороту в Київа до Житомира і дальше, хоронили Ц. Р. і державне маймо. По поворотї до Київа були дальше прибічною ґвардією правительства, а загально уходили як найкрасше і найвірнїйше війско Української Народної Peпyблики. По зложеню зброї розбрили ся усї Стрільцї по Українї, щоб продовжати свою працю, вже не гуртом, збройною силою, а одинцем і просвітною роботою.
А Українські Сїчові Стрільцї, що належать до австрійської армії і офіціяльно називають ся по нїмецьки "Ukrainische Legion", стоять далеко на схід від Київа на фронт проти большевиків і нїхто їм не відбирав анї не відбере зброї. Тому треба розріжнити сї дві назви: "Українські Сїчові Стрільцї" частина австрійської арміі, яка по мировім договорі в Берестю пішла на Україну проганяти большевиків та берегти суспільний лад і — "Сїчові Стрільцї" частина української армії, що була вже довший час в Київі і не мала нїчого спільного з австрійською армією. Ся частина зложила тепер зброю.
(Українські часописи прошу передрукувати сю замітку, щоби вияснити прикре непорозумінє).
Львів, 18. V. 1918.
[Дїло]