Іприт, зарин і «новічок» з миш’яком – то вже вчорашній день. Псувати життя тепер треба вигадливішими способами.
Річниця тижня
З впертістю, гідною кращого використання, досі купки людей гуртуються, згадують, що колись вони були молодими, трава зеленішою, а вода мокрішою, і святкують 9 травня. Україна потроху позбувається рудиментів «совка», але бацилу «побєдобєсія» сусіди шлють з регулярністю путінських «гуманітарних конвоїв».
Цього року обліплених георгіївськими стрічками неадекватів на поверхню сплило менше, ніж в попередні часи, але поліція навіть з відносно невеликою кількістю політичних мазохістів мала клопоти.
До коридорів влади тим часом дійшла твереза ідея, що пасувало б дев’ятому травня перестати бути червоним днем календаря, але реалізувати ідею руки не доходять, бо хай і мізерна, але таки частина електорату не зрозуміє. А коридори влади в час, коли до виборів вже рахують місяці, стають толерантними в окремих питаннях аж до зубного болю.
Канал тижня
Толерантності і цілковитої свободи слова вимагає від України стара Європа і дуже бідкається, коли спостерігає як (на її думку) ці наріжні камені цивілізованого суспільства нехтуються. Цього разу ОБСЄ угледіло тиск на свободу слова у тому, що національна комісія з питань телерадіомовлення нарешті зацікавилася діяльністю телеканалу «Інтер».
Цікавість цього органу викликала фраза ведучого, який у вільний від роботи час рекламує крабові палички: «І сьогодні ми не можемо дозволити, щоб вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців, а їхні портрети безкарно проносили під час факельних ходів у нашій столиці, де кожен метр просякнутий кров'ю наших співвітчизників».
Сказано це було в ефірі концерту, присвяченого Дню перемоги над нацизмом. Концерт в день жалоби – вже патологія, а велемовний хлопець після таких просторікувань мав би отримати ще більше вільного часу для рекламування в телемагазинах біжутерії і ортопедичних матраців, але не в нас.
Ніяких суттєвих наслідків ефірні ескапади для «Інтера» поки що не мали. Щоправда, кілька десятків хлопців з «Національного корпусу» вирішили пікетувати обійстя співвласника телеканалу Сергія Льовочкіна і для своєї акції вибрали нерухомість, яка тільки будується і де сам народний депутат якщо і бував, то тільки, аби пояснити будівельникам, на яку глибину копати рів для фундаменту.
Навряд чи виникнуть проблеми в «Інтера» в якомусь осяжному майбутньому, а коли черговий краснобай ляпне дурне в ефірі чергового концерту, то «нацкорпусу» пасувало б взяти в блокаду помешкання іншого господаря телеканалу – Дмитра Фірташа. Він зараз десь в Відні, і Дунай від його квартири так само близько, як Дніпро від Льовочкінової недобудованої хати.
Лінійка тижня
З того самого Радянського Союзу ростуть ноги негуманного заходу під назвою «урочиста лінійка». Під час того неподобства бувало, що діти втрачали свідомість, коли сонце засильно пекло або директор школи надто довго розповідав про «процент жиров у маслі», але цього разу в Черкасах халепа сталася надто серйозна. З «лінійки» до лікарні повезли 53 дитини та двох дорослих. Потім виявилося, що вони отруїлися, але чим і як – невідомо.
Попервах говорили про витік якоїсь хімічної речовини на території сусідньої військової частини, але солдати марширували бадьоро і витік спростували, потім пішла мова про якесь капризування на підприємстві «Азот», але і там від неподобства відхрестилися. Врешті СБУ висловила підозру, що хтось спеціально розпилив невідому речовину, аби батьки мали безсонну ніч, а медики понаднормову роботу.
До шкільного останнього дзвінка залишилося шапкою докинути, і «лінійки» знову будуть псувати настрій і здоров’я, і пасувало б з черкаської загадкової історії зробити якісь висновки.
Потік тижня
Газогін «Північний потік-2» таки ляже на дно Балтійського моря, і транспортуватиметься російський вуглеводень в Західну Європу, бо це економічно доцільно. Так вирішили німці, які в носі мали проблеми українців з їхньою ГТС.
Гарантії Європи про те, що транзит газу через Україну в зв’язку з побудовою нової «труби» не зменшаться, вже назвали другим Будапештським меморандумом, але то бюргерів з бауерами непокоїть ще менше, ніж проблеми виживання чорних марлінів біля берегів Індонезії.
Натомість оптимісти в Україні знаходять в собі сили тішитися від «Північного потоку-2», аргументуючи свою радість тим, що буде що конфіскувати, коли суд десь в Стокгольмі вкотре повузяє по асфальту «Газпром».