З ким Польщі найімовірніше доведеться воювати, якщо, не дай Боже, спалахне війна? Відповідь на це питання рідко хто з поляків вимовляє вголос, хоч майже всі, від малого до старого, знають точно: головний супротивник — Росія. Не Україна, з якою поляки далі сперечаються щодо Волинської трагедії та героїзації УПА, про Львів і Галичину. Не Німеччина, де тривають не менше запеклі історичні сварки й досі не залагоджено до кінця проблеми реституції та порушення прав вигнанців.
Не артикулюється конкретна відповідь на вказане запитання і в «Білій книзі», яку нещодавно видало Бюро національної безпеки Польщі. Це такий собі посібник, в якому описано поточний стан справ у безпековій сфері й запропоновано відповідні реформи. Хоча з досить прозорих натяків кмітливий читач здогадається, що йдеться таки про Росію.
«Головна мета "Книги" — поширення знань про безпеку і підвищення суспільної свідомості в цій сфері, розуміння того, що найціннішим активом кожної сучасної держави є громадяни, які розуміють її потреби, зокрема життєво важливі, однією з яких є турбота про загальну безпеку», — зазначив під час презентаціє посібника керівник Бюро національної безпеки Станіслав Козей.
Україні в аспекті зовнішньої безпеки «Книга» відводить ледь не ключову роль. Адже, як зазначено в ній, Польща зможе відчувати себе порівняно безпечно лише тоді, коли між нею та Російською Федерацією буде існувати буфер з незалежних держав.
Водночас серйозною вадою «Книги» є те, що в ній оминули тему конкретних дій, спрямованих на збереження статус-кво, тобто «безпекового буфера». В питаннях співпраці з режимами Лукашенка чи Януковича читачам пропонують увімкнути власну фантазію. Замовчано також проблему калінінградського анклаву. Хоч можна було б порушити питання його демілітаризації чи сприяння перетворенню його на автономне утворення тощо.
Автори «Книги» також сором'язливо зіґнорували ще одне фундаментальне питання: чи повинна Польща виконати свої зобов'язання в рамках НАТО і прийти на допомогу країнам Балтії, якщо Росія нападе на них? Це ж бо чітко передбачає п'ята стаття Вашинґтонського договору.
Всі ці дражливі питання автори «Книги» так і залишили без відповіді. Можна припустити, що мотивами такої сором'язливої тактики було намагання не образити Москву. Бо зрозуміло, що опис воєнних дій проти російської армії не залишився б незауваженим та зіґнорованим у Кремлі. Але тоді виникає наступне логічне питання: а який взагалі був сенс створення цієї «Білої книги»?