Спомини Івана Залїзняка
І.
Пишемо тепер рік 2011. Перейдено власне вибори до міської Ради громадської у Львові. Вибрано, як звісно, на 100 радних 75 Українців і 25 Жидів. Анї одного Поляка. З 75 Українцїв припадає 55 на клюб Українцїв-Гайдамаків (клюб сей повстав через сполученє двох давнїйших клюбів, національно-демократичного і радикального), дальше 13 на клюб укр. соціялїстів, 3 на клюб укр. клєрикалів і в кінци 4 "диких" Українців. Жиди в числї 25 признають ся вправдї усї до народности жидівської, однак за свою розговірну мову подали вони мову українську. Так отже Рада міста Львова зложена є — можна сказати — з самих Українцїв. Результату сього можна було надїятись. В біжучім роцї переведено загальну конскрипцію. Виказала вона на 500.000 людности м. Львова 300.000 Українцїв, 150.000 Жидів. 45.000 Поляків і 5.000 инших народностий. При обовязуючій тепер системі виборчій, котрою не є забезпечене меншостям заступництво в Радї, оказав ся природно результат такий, що Українцї виключно опанували міську Раду у Львові.
II.
Що вчера було, так легко забуваєть ся! Цїкаво було проте поглянути на час сто лїт назад на Львів у роцї 1911. Я бачив той Львів року 1911 власними очима. Пригадую собі ще добре тодїшні подїї. Тодї числив я лїт 25.
В р. 1911 переведено так само загальну конскрипцію, як тепер. Виказала вона 300.000 людности у Львові. З тих 300.000 було Поляків 154.000, Жидів 100.000, Українцїв (тодї називали їх офіціяльно: Русинами) 45.000, инших народностнй 5.000. В 1911 р. переведено так само вибори до міської Ради у Львові. Вибрано тодї 75 Поляків і 25 Жидів. Не вибрано aнї одного Українця. Між Поляками, отже і в цїлій Радї, мав більшість клюб вшехпольський, котрий за головне своє завданє уважав недопустити до Ради хочби одного Українця (тодї Русина). Радні Жиди признавали ся всї до народности польської. Так отже в 1911 р. цїла міська Рада у Львові була виключно польська. Через те Львів одержав офіціяльно і формально характер польського міста.
III.
"Все йде, все минає", — сказав наш Шевченко. Минуло сто лїт, а Поляків у Львові так якби не було. Тепер Львів офіціяльно і формально українське місто, яким воно було в часї заложеня його українським королем Данилом зглядно його сином князем Львом. Як могла здїйснитись така метаморфоза? Стало ся се способом зовсїм природним, зовсїм простим.
IV.
Поляки вже перед 1911 р. опанували були цїлу тодїшну провінцію австрійську: королївство Галичини і Володимирії з Великим князівством Краківським. По своїй побідї у Львові в 1911 р. пішли вони в своїм побіднім походї ще дальше. В р. 1921 надали вони законодатним способом цїлій сїй, доси звичайно "Галичиною" званій провінції, назву: "Малопольска". В роцї 1926 перемінили вони назву самого Львова на "Казїмєржоґруд". В той спосіб старали ся вони затерти історичний факт, що тут колись панували Українцї. Польська мова стана виключною мовою внутрішного і внїшного урядованя, мова українська могла уживатись лиш приватно, майже виключно під хлопською стріхою. Менї і моїм сучасникам здавалось тодї, що Українцям в Галичинї (тодї вже: в Малопольсце) мусить прийти амінь. Лишень тодїшні поети українські, як Іван Франко, Василь Стефаник та инші, отже люди, попід небеса лїтаючі, не падали духом, вірили в будучність України і її відродженє, та своїми писанями загрівали загал український огорнений розпукою.
V.
Побіда Українцїв під Полтавою в 1936 р. змінила за одним махом долю Українцїв. Наслїдком тої побіди повстала самостійна Україна — від австрійської границї по Кавказ з населенєм 40 мілїонів і з нашим вже Чорним морем. Цїлий ряд гетьманів України, вибираних що 10 лїт і резидуючих в Київі, скріпив силу України. Гетьмани: Мазепа, Хмельницький, Палїй, Орлик, Петрик, Войнаровський, Кривонос, Богун піднесли силу України до значіня великодержавного. Теперішний гетьман, Його Високість князь Михайло Грушевський довершив ту будову, здобувши в 2010 р. для України на київськім конґресї виключне панованє над Дарданелями. Тепер Україна зі своїм 50-мілїоновим населенєм є враз з другими великими державами: Францією, Анґлїєю, Нїмеччиною, Австрією і Італїєю, рішаючим чинником в Европі і взагалї в світї.
VI.
Доля України і битва під Полтавою в 1936 р. мала рішаючий вплив на нашу Галичину. Австрійське правительство, щоби зменшити тяготїнє австрійських Українцїв до самостійної України, подїлило в 1937 р. свою тодїшну провінцію, Малопольську, на дві провінції. Східну часть аж по Сян на заходї названо давною назвою: Галичина і віддано її під панованє Українцїв. Західна часть тої провінції від Сяну на сходї задержала імя: Малопольска і лишила ся в руках Поляків. Цїлий ряд намісників автономної української Галичини, як славнозвісні Юлїян Романчук, Кирило Трильовський, Андрій Koc, Тимотей Старух, Вячеслав Будзиновський, Кость Левицький, Ярослав Олесницький і Володимир Бачинський доконали легким і простим способом того, що тепер Галичина є виключно українська. В 1937 р. Польща головно держала ся тут польськими властителями більшої посїлости. Вони були тодї, як взагалї все, негосподарні, жили понад стан, обдовжили свою власність страшенно. Легкою було проте річю викупити від них їх землї та розпарцелюпати між українських хлопів. Се переведено консеквентно, так що в роцї 2010 (гляди: Статистичні Відомости краєвого Видїлу з р. 2010, том 593, стор. 222 осталось з давної величи Польщі в Галичинї лише 7 (словами: сїм!) Поляків, властителїв більшої посїлости. Мало по малу земельна власність опинилась майже виключно в руках Українцїв. Платили вони за все, а не брали, способом рабунку, за дурно. Міста провінціональні зі своїми жидівськими більшостями, зробились українськими, бо Жиди пішли за вітром. Як давнїйше були Поляками, так тепер почали держати з сильними міра сего Українцями. Рівнобіжно і консеквентно ставав і Львів (прозваний в роцї 1937 з "Казїмєржоґроду" наповорот "Львовом") чим раз більше українським. Українська управа Галичини примішувала всюди в урядах Українцїв а випихала з них Поляків, позаводились підприємств і фабрики Українцїв у Львові. Жиди львівські зробились мало по малу щирими Українцями (славнозвісні колись як Поляки-Жиди Натан Лєвєнштайн і Toбіяш Ашкеназе, заявили ся в 1938 р. як щирі Українцї), так що біжучий рік 2011 принїс нам цїлу міську раду у Львові виключно українську.
В тім побіднім походї України а занепадї Польщі цїкаво ще згадати деякі подробицї. В р. 1911 переробили Поляки львівський унїверситет, котрий доси був утраквістичний, польсько-український, на виключно польський. В р. 1937 заложено у Львові другий унїверситет, виключно український. Український унїверситет розвиваєть ся гарно — в біжучім 2011 р. має він на усїх факультетах 10.000 слухачів; польський університет підупадає з року на рік. В р. 2000 на 2001 мав він лиш 211 слухачів, наслїдком чого австрійське правительство його в р. 2001 закрило.
Теперішні так відомі назви площ і частий Львова зовсїм инакше звучали в р. 1911. Теперішна гора Гайдамаків називалась в р. 1911 Копцем Люблинської Унїї. Теперішна площа Залїзняка і Ґонти перед ґубернїєю з їx памятником називала ся площею Андрія ґр. Потоцького і стояв там його памятник. Названо сю площу іменем гайдамацьких ватажків тому, бо колись в редутї коло тої площі сидїло кількасот гайдамаків в вязници. Їх артистично виконаний памятник, окраса Львова, дав привід Нїмцям до поставленя подібного памятника їx королям вальса, Штраусови і Ляннерови у Відни. Teперішня площа Богдана Хмельницького називала ся в 1911 р. площею св. Юра. Тут була головна кватира Богдана Хмельницького при його облозї Львова і на сю памятку так її прозвaнo. Теперішна площа Тараса Шевченка називала ся в 1911 р. площею Адама Міцкевича і стояв там його памятник. В 2001 р. площу сю переіменовано, памятник Адама Міцкевича сховано в пивницю (так як се в 1911 р. зроблено з памятником Шевченка), а іменем Адама Міцкевича прозвано улицю на Зеленім передмістю, котра в 1911 р. носила імя Тараса Шевченка.
VІІ.
"Sic perit gloria mundi". Я старець, немічний, подаю отсї факти теперішному і будучим поколїням на науку. Нехай Українцї не поступають так як колись Поляки, щоби й їх не досягла доля Поляків. Стоячий над гробом старець говорять до Вас, дорогі Українцї: Памятайте на слова Христа Спасителя: "Не чини другому, що Тобі не мило!"
Львів, в мартї 2011 р.
Від редакції. Велика честь припала нам: Наш славнозвісний учений Іван Залїзняк удостоїв нас своєю статею-споминами, які отсе містимо. Іван Залїзняк не публїкує вже нїчого від 15 лїт — задля старости і немочи, бо числить він тепер 125 лїт. Яка се честь для нас, подати на наших шпальтах його статю, стане ясним, коли пригадаємо його заслуги і значінє. Є він членом oбоx українських академій наук, київської і львівської, і членом усїх академій наук инших народів на цїлім світї. Є він протекторам наукового інститута свого імени, заложеного ним і істнуючого в Київі. Інститут той через установлений до того комітет українських учених уряджує наукові виклади вчених цілого світа. Допущений тим комітетом прелєґент має обовязок держати виклади про нові свої наукові дослїди найдовше три місяцї. За те платить йому інститут 100.000 українських К. Слухачів допускає комітет з поміж науково вже дїяльних молодих учених цїлого світа. Слухачам дає інститут цїле удержанє і мешканє через цїлий час, коли вони захотять викладів слухати. Виклади можуть відбуватись в якій небудь мові. В дїйсности відбувають ся вони звичайно в мові українській, бо мова та вже тепер — можна сказати — має характер мови світової, та учені чужих народів, допущені до викладів в тім нашім Інститутї, звичайно, коли не уміють по українськи, виучують ся перед своїми викладами української мови. Можна сміло сказати, що наш київський науковий інститут ім. Івана Залїзняка, попри полїтичну світову силу нашої гетьманщини України, в великій мірі причинив ся до придбаня нашій мові характеру світовости. Наша мова, безперечно в головній мірі через той інститут має тепер те значінє і розповсюдненє, що мова француська, анґлїйська і нїмецька. Так отже чоловік тої міри удостоїв наш дневник висше поданою статею, в якій пише про подїї з перед сто лїт, котрі сам пережив і власними бачив очима. Тим цїкавійша вона для нас, тим більше поученя наберуть з неї внуки і правнука Івана Залїзняка.
В мартї 1911 р.
[Дїло]
05.05.1918