Львів, 17 квітня.
У Відні, куди поїхав на операцію, помер 8. IV. 1943 р. о. Юліян Дзерович, професор Богословської Академії, почесний крилошанин Львівської Митрополичої Капітули і т. д., скінчивши 72 роки життя.
Відійшов від нас той вічно-усміхнений (навіть на фотографіях) о. Юліян, якого ніщо в житті не зломило, аж сама смерть забрала його від нас, далеко в Відні. Скільки надгробних слів він говорив, скільки некрологів написав — готовий усім до всяких услуг! І прийшов час, що й про нього треба написати некролог — бодай згрубша, на відповідний момент, бо Покійник заслужив, щоб колись хтось зайнявся його життям спеціяльно, і написав вичерпливу монографію про нього.
О. Юліян-Корнило Дзерович народився 3. І. 1871 р. в Смільні коло Бродів у священичій сім'ї. Нормальну школу скінчив у Товмачі, де його батько був парохом. Гімназію скінчив у Львові — німецьку, відти й володів плавно німецькою мовою.
Як усі учні німецької гімназії, так і він був москвофілом — ще й на теології у Львівській духовній семінарії. Але всі його класові товариші опісля стали свідомими українцями, а він мабуть найскоріше з них, бо вже зараз по скінченні теології. О. Юліян нераз насміхався зі свойого москвофільства: "Я був на теології москвофільським рабіном — але нема дивоти, бо це були такі часи і таке довкілля!' На священика був рукоположений в 1894 р.
Першу душпастирську посаду о. Юліян дістав у Миколаєві як сотрудник. І вже тут, задля своєї ревної праці, він був для поляків невигідний. Намісник Сангушко домагався від митроп. Сильвестра Сембратовича, щоб він конче забрав о. Юліяна з Миколаєва! О. Юліян був з тих наших священиків, що працювали не тільки в церкві, але й на просвітно-національному полі. А того поляки не могли стерпіти. В Миколаєві о. Юліян пробув три роки. Потім дістав катихитуру в Бродах, де пробув 10 років (1897—1907). В Бережанах як гімназ. катихит служив не цілий рік. У Стрию від 1908 до 1913. У Львові від 1913 р. до смерти — спершу як катихит хлоп'ячої учит. семінарії, потім, за Польщі, як директор української учит. семинарії, а водночас був професором на Богословській Академії, де викладав катихитику й педагогіку. В 1930 р. польська влада спенсіонувала його за "провину", що він, як директор (тоді вже) утраквістичної держав. школи, заговорив до листоноші по українськи... Над тією справою був суд, бо о. Дзерович заскаржив того листоношу за клевету, листоноша на суді відкликав всі свої клевети, однак це о. Дзеровичеві не помогло перед Шкільною Кураторією! Потім якийсь час о. Юліян був директором гімназії в митрополичій малій семінарії. Вмер — у наших вийняткових часах — як сотрудник при Успенській церкві, на якому становищі опинився за большевиків.
Покійний о. Юліян Дзерович був милою людиною і роботящий; всі його любили, а він усіх. Працював у всяких наших українських, священичих і світських, установах то як визначний член, то як член виділу, то як заступник голови, або як голова. Де противні ґрунти не могли погодитись, або де ніхто не хотів обняти головства (бо була якась біда), там висували о. Юліяна, а він приймав на себе всякі тягарі, щоб тільки діло робилось. Хто Тебе, о. Юліяне, заступить?
Вичислю головні з тих установ. Священичі: Станом Т-во св. Ап. Павла (пізніше, по розв'язанні, Т-во св. Ап. Андрея), Санаторія "Зелемін" у Гребенові, Т-во Катихитів, Кооператива "Власна Допомога", Видавнича кооператива "Мета", Богословське Наукове Т-во, Вдовичо-сирітський фонд. Світські установи: Бурса ім. кард. Сембратовича, Народна Лічниця (заступник голови), Учительська Громада, Рідна Школа (заступник голови), Просвіта (виділовий і голова 1939 р.), Українська Національна Рада, у Львові (заступник голови).
На деяких позиціях Покійник став просто історичною особою, бо вів агенди з історичним значенням для української нації. Як голова станового священичого Т-ва св. Павла, Покійник мусів брати визначну, а дуже прикру, участь у боротьбі проти целібатної реформи в рр. 1925 і д. А по смерті Костя Левицького, коли ніхто не хотів прийняти на себе головства Української Національної Ради, о. Юліян Дзерович був урядуючим замісником голови аж до саморозв’язання Ради.
***
Покійний о. Юліян був добрим проповідником і публіцистом із священичим кругом заінтересування. Вже як сотрудник у Миколаєві став він редактором "Руського Амвону" (в якому печатались проповіді), і редаґував його сім літ. У Львові редаґував журнали: Наша праця, Боже Слово (проповіді) і Парохіяльні Вісті. Дописував до "Руслана", до "Ниви" і ін.
Окремо видав свої збірки проповідей: "Цариця мая — Марія" (1906) і "За всіх молишися, Благая" (в Стрию). Інші його книжки: Катихитика (1930), Педагогіка (1937), Катихизм для І. і II. кл. вселюдних шкіл. В р. 1906 о. Юліян їздив до Єрусалиму (з паломництвом під проводом самого Митроп. Андрея), і потім написав книжку: "Як то Русь ходила слідами Данила" (1908).
Крім того є ще його непечатані праці. В 1913 р. о. Юліян їздив до наших робітників у Німеччині, і написав про ту свою місію широкий звіт, який бережеться в Архіві Митроп. Консисторії у Львові. Його "Семінарські спомини" бережуться в Архіві Духовної Академії у Львові. А його "Хроніка III. держав. учит. дівочої Семінарії у Львові", бережеться в Наук. T-вi ім. Шевченка у Львові.
Вкінці написав о. Юліян об'ємисту родинну хроніку "Мої Рідні", яку довів до приходу німців 1941 p. Вона написана дуже правильним, читким письмом Покійника, з найрізнішими фотографіями, старими листами, зразками грошей, поштових значків і навіть залізничих білетів і т. ін. Та книжка й улегшила мені написати цей некролог. Живемо в великих часах, було б корисне, коли б і інші наші громадяни писали такі хроніки.
Вічна Тобі пам'ять на землі і царство небесне на другому світі, дорогий і незабутній о. Юліяне!
[Львівські вісті]