Серед старих родинних знимок, які висіли в покої бабусі, була одна, яку вона особливо шанувала. Бабуся завжди підкреслювала, що це її кузен Гнат Палажій, співак нью-йорської Метрополітен Опера (так вона казала).
На фотографії з ательє з підписом Boehmer Studio 440 State str. Perth Amboy, NJ зображений молодий чоловік у фраці з нотами та диригентською паличкою в руці. Більше інформації про цього мого родича я довго не міг знайти. Але Інтернет дав надзвичайні можливості в такому пошуці, і тому зараз хочу розповісти про цю незаслужено забуту в Україні людину.
Гнат Палажій походив з Західної України – народився 9 квітня (чи травня) 1894 року в Ланах тодішнього повіту Бібрка, в родині Йосифа Палажія. Вже в дитячі роки проявився в нього гарний голос. Тому батьки віддали Гната на навчання до бурси Ставропігійського Інституту у Львові.
Для продовження музичної освіти він вирушив у Сполучені Штати Америки. До Нью Йорку прибув із Бремена в Німеччині 10 вересня 1912 року на кораблі «Main». Тут розпочав студії в Карла Гайна в New York College of Music, виступаючи на концертах в Нью Йоркській консерваторії Джерман (New York Conservatory German) у 1917-1918 роках. Пізніше продовжив студії в Ню Йоркській Американській консерваторії музики (New York American Conservatory of Music) у 1918-1922 роках як соліст. Водночас, від самого початку він був змушений заробляти на своє життя та навчання. Тому влаштувався дяко-вчителем при українській церкві в Елізабет (Нью Джерсі).
Не забував і про українське культурне життя, в якому все своє життя брав активну участь. Вже 10 листопада 1913 року виступив на концерті в Перт Амбою (Нью Джерсі). Українська газета «Свобода» відзначила: «Рівнож і дует «Не чужого ми бажаєм», який відсьпівали п. І.ІІереговський і п. Ігн. Палажій, випав дуже хороше. П. Переговський, дякоучитель з Перт Амбою, має дуже красний, милий, легенький тенор, а п. Палажій, дякоучитель з Елїзабету, має пречудовий бас» ¹. А після першого виступу в залі Музичної Колегії (College of Music) появилася в «Свободі» дуже прихильна рецензія, в якій згадано про гордість приявних на залі українців, коли почули, як щиро оплескує американська публіка українського співака за його українські пісні ².
В Елізабеті Гнат Палажій став членом церковного Братства св. Василя Великого, 15 березня 1914 року був обраний його секретарем ³. Не забував він і рідного краю, щедро давав кошти на різні потреби – на українську гімназію в Рогатині ⁴, на допомогу голодуючим в Галичині під час Першої світової війни ⁵.
21 липня 1917 року Гнат Палажій взяв участь в концерті пам’яті Тараса Шевченка, організованому заходом Співацького Кружка і Української Громади Елізабет і Елізабетпорт в «Колосеум Гол», дохід з якого призначався для потерпілих у війні українців. В цьому концерті він виконав басове соло в «Заповіті» на музику Михайла Вербицького в супроводі двох хорів і фортепяна, баритонове соло «Мені однаково» на музику Миколи Лисенка, «Бурлаку» на музику Кирила Стеценка в терцеті з Переговським та Василенком, баритонове соло в «Гамалії» ⁶. А 4 грудня 1917 року на концерті Німецької Музичної Консерваторії в Ню Йорку в залі Музичної Колегії виступив вперше перед американською авдиторією. Газета «Свобода» написала про цей концерт: «Пан Палажій відспівав гарним баритоновим голосом звісну композицію Лисенка до слів Шевченка «Мені однаково». Гості (їх була повна саля) оплескували щиро спів п. Палажія, а присутні Українці, котрих було кільканайцять, не могли натішитися з того приводу, що їх земляк так гарно пописався перед чужинцями, і що на концерті нюйорської консерваторії залунала перший раз громова українська пісня. Пан Палажій має сильний голосовий матеріял з дуже красною барвою. Коли він попрацює над собою кілька літ і набере відповідної мужеської сили (йому тепер щойно 22 роки), то американська Україна буде мати ким похвалитися перед музикальним сьвітом. Желаємо нашому молоденькому співакови щирої витривалости в музичній праці (він побіч співу учиться також гри на фортепяні) і як найкрасших успіхів» ⁷.
Останній концерт в Елізабет, в якому Гнат взяв участь і виконував сольові партії, відбувся 6 липня 1918 року і був присвячений пам'яті Тараса Шевченка ⁸. А вже у вересні він перейшов працювати диригентом хору в українській католицькій церкві в Пасейк (Нью Джерсі). Він відразу включився в українське громадське та культурне життя. Вже 13 жовтня цього ж року Палажій взяв участь у великому концерті в Пассейку, присвяченому пам'яті Тараса Шевченка і організованому заходом української греко-католицької парохії церкви Св. Миколи, де виконав баритонове соло «Минають дні» на слова Шевченка та музику Лисенка ⁹.
20 червня 1920 року в залі «Гай Скул Авдіторіюм» у Перт Амбою відбувся великий концерт, посвячений Шевченкові ¹⁰. А після чергового концерту 21 листопада того ж року в Джерсі Ситі, газета «Свобода» відзначила: «Серйозно треба віднестися до молодого, многонадійного співака, Гната Палажія. Його ім’я починає появлятися побіч імени М.Зазуляка й українська еміграція вже чула, що підростає новий баритон. Справді голос в п. Палажія медоточивий. Кажуть, що він протягом останнього року зробив величезний поступ, бо працює над собою дуже пильно. Треба одначе звернути увагу не лише на сам голос, але і на поставу та на свободу виступів на сцені. Від співака, котрого береться поважно, вимагається досконалости у всіх напрямах. А для досягнення її треба великанської праці. П. Палажій відспівав по українськи «Гетьмани», по італійськи прольог з опери «Паляци», а по англійськи «Два ґренадири» Шумана. На загальне бажаннє співав наддаток, а то «Мені однаково, чи буду я жить на Україні чи ні» ¹¹.
Це був час, коли доля державності в Галичині, батьківщині Гната Палажія, вирішувалось у Лізі Націй. Спільними зусиллями всі пасейські українські товариства та організації створили Запомоговий комітет, а для збору коштів на підтримку Галичини організували концерт, який відбувся 13 березня 1921. Перед концертом була прийнята резолюція, якою українці міста Пасейку й околиць протестували проти віддання української території під польську окупацію, вимагали виведення польських окупаційних війск і польської влади зі всієї непольської території Галичини та обрання уряду, якого хоче населення Східної Галичини. На концерті Гнат Палажій, вже добре відомий іміґрантам, заспівав «Вітри» Лисенка, «Мені однаково» Лисенка та італійську пісню, а на бажання публики заспівав одну народну пісню ¹².
Впродовж 1921 та 1922 років, окрім навчання та праці диригента, Гнат часто виступав на імпрезах і концертах, організовуваних українською громадою ¹³. А у 1923 році, отримавши американський паспорт, Гнат Палажій виїхав до Італії, де мав продовжити навчання в Мілані ¹⁴.
В Мілані Палажій поступив у Консерваторію Верді (Conservatorio di Musica «Giuseppe Verdi»), де навчався під керівництвом маестро М.Баваньйолі, а в його оперовий репертуар ввійшла роль Падре Ґвардіяно (Padre Guardiano) в опері «Сила долі» (La forza del destino), в якій він дебютував 1924 року в міланському театрі «Ля Скала». Професор Міланської консерваторії Манлій Бавальйон так відізвався про талант Гната: «Він має прегарний і милий бас «cantante», артистичні спосібности і незвичайний особистий талант, а це є певною запорукою, що Палажій може сміло осягнути місце повне почести між ліричними артистами» ¹⁵.
Тут у Мілані він познайомився на концерті Любки Колесси з іншим студентом консерваторії – тенором Михайлом Голинським (1890-1973). Пізніше у своїх спогадах М.Голинський записав: «Виявилося, що на цьому концерті я не був одинокий, бо був ще один українець – Гнат Палажій (бас-баритон) з Нью-Йорку, що також в Мілані вчився співу. Ми запізналися після концерту в гардеробі Любки, як прийшли Любці дякувати і ґратулювати. Ми з ним опісля заприязнилися, ми часто стрічалися, їздили разом купатися, і він для мене з часом став найближчою людиною в Мілані. Ми мали свою спільну мову, спільні мрії і спільну біду, яка до нас на другий рік причепилася і вже нас, головно мене, не відпускала аж до нашого виїзду з Мілану на початку 1925 року» ¹⁶.
В червні 1924 року, закінчивши курс навчання, Гнат Палажій, маючи американський паспорт і польську візу, задумав відвідати маму в Ланах. Він приїхав до матері і на самі Зелені Свята 14 червня був заарештований польською владою. Як написала газета «Діло» 24 червня 1924 року, «польська місцева влада не дала йому змоги приглянутися гараздам бідної матері. Його безправно арештовано і перевезено до Львова, де тепер сидить у поліційних арештах при вул. Яховича. Для польської влади не істнують ніякі міжнародні зобовязання для пошанування прав чужих громадян» ¹⁷. Правда, вже через п’ять днів газета «Діло» повідомила: «Арештованого артиста, Ігната Палажія, який приїхав відвідати з Америки свою рідну маму і якого як ми передавали 14-го арештувала польська поліція, – врешті випущено на волю!» ¹⁸. Випущеного з в’язниці Гната Палажія польська влада депортувала, і вже 15 липня на кораблі Majestic він прибув із Саутгемптону до Нью Йорку ¹⁹. Того ж дня газета «Свобода» помістила замітку про його арешт у Польщі ²⁰.
Вернувшись в Америку, Гнат Палажій почав шукати кошти для продовження навчання в Італії. Зокрема, українська громада постаралася зорганізувати концерти для збору коштів на його навчання. Перший такий концерт відбувся в Елизабет (Нью Джерсі) 30 листопада 1924 року. Вражіння від концерту опублікував в газеті «Свобода» дописувач під криптонімом Од. П.:
«Дуже мило запишеться в нашій памяті послідна неділя, 30 падолиста, с. p. Перший виступ, концерт нашого співака д. Гната Палажія прегарно вдався. Почин і гадку дав наш невтомний народний діяч д. Василь Левчик. Товариства приняли отсю гадку, щоби допомогти концертом д. Палажійови до закінчення науки в Італії, і підперли горячо. Тому галя, що її закуповується на Український Народний Дім, заповнилася місцевими укр. громадянами і громадянками та гостями з околиці. З наших певне лиш хорт лишився дома та громадський «баляст». Програма концерту зложена була ріжнородно і гарно. Перепліталися хорові співи зі співовими солями і сольом скрипковим, та вишколеними продукціями укр. банди брацтва св. Володимира. Співи і часть музична дали концертови милу основу, на якій мов на барвнім а гармонійнім українськім килимі прегарно відріжнився талан нашого співака д. Палажія. Його поява незвичайно уминаюча, невимушена, природна, так і видиться в кождім його рухови, що все вишколенне приходить йому природно, принимається в ньому як щось йому питоме. Мається вражіннє, що він вповні спосібний все, що знайде на дальшій дорозі свого вишколу, приняти, спокійно перетворити у своє власне. Його голос, бас зі знаменною ліричною закраскою, милий, повний тепла і барви, – та повний запоруки дальшого високого розвою. Перша його пісня-сольо «Свято в Чигирині», мусіла викликати подвійний відгук. І не знати що було миліше, чи слухати смілого і милого відтворення Лисенкової музики, чи слухати відгомону в свої українські душі. Бо несвідомо перенималося серце жальом за давним минулим а й завзяттєм на будуче. Відчувалося, що співає талановитий син свого народу, що уміє піснею і розібрати й учити, і запалити й пірвати. А Комаровського «Калина», друге сольо вийшло тепле й повне чуття: справжній ліричний відтвір, природний талянови співака. Виїмки сольові з опер «Ернані» та «Паліячі» відспівав д. Палажій як талановитий студіоз італійської школи. В відданню цих сольових частин, як і Шубертового «Вандерера» та Шуманових «Ґренадирів» бачилося оправдану надію на здійсненнє мрії кождого визначного талану, на вступ в світовій опері. Щасливо дібрав д. Палажій до дуетів нашого земляка д. П.І.Тидика, з правдиво незвичайно милим а сильним тенором. Прегарно виконаний дует з опери «Ля Форза дель Дестіно» – захопив всіх, а дует-пісня «Люблю дивитись» вчарувала слухачів. Так вслухалися в неї всі, що вже прогомоніли послідні звуки пянового співпроводу, а слухачі забули про оплески. Ще слухали… Аж коли пробудилися з вражіння то вже оплескам, як ранійш, не було кінця» ²¹.
Виступам Палажія на концерті акомпаніювала на фортепяні Віра Стеткевичівна. Виступили також солістка сопрано Анна Левчиківна, скрипач Іван Левчик, група тововариства св. Володимира, хор Боян, танцівниця Оля Притиківна.
Ще перед концертом був створений Комітет для організації концертів на допомогу Гнатові Палажієві, завідувати яким взявся Василь Левчик з Елізабету.
Другий концерт запланували в Ньюарку 7 грудня, а наступний у Джерсі Сіті 28 грудня ²².
Але, ймовірно, необхідних коштів відразу зібрати не вдалося, бо весь наступний рік він виступав у різних концертах у містах США – 21 березня 1925 року у Філадельфії на Шевченківському концерті, де виконав «Ой поля, ви поля» Я.Степового, «Гетьмани» Лисенка на слова Шевченка, «Дніпро реве» Дениса Січинського на слова Чайченка ²³, в Нью Йорку 12 червня на концерті з нагоди закінчення шкільного року в Нью-Йорській Музичній Колегії ²⁴, персональний концерт в Перт Амбою 5 липня.
Про цей останній написав свої враження Володимир Білоруський в газеті «Свобода»: «Вихід на ескадру Гната Палажія публика привитала оплесками. Відспівав він у супроводі пяна «Гетьмани» Шевченко-Лисенко і «Бурлаку» Мозилевського. З великою силою і красою переймаючою людську душу, відспівав артист «Гетьмани», прегарний поетичний твір і композицію. З повним національним чуттем і любовію відтворив артист перед публікою нашу славну минувшість. З такою красою, любовію, чуттєм і силою може тільки вірний син своєї Неньки співати. У цю пісню, слідно було, що артист вложив ціле своє єство, цілий свій талан, самого себе. У кожньому рухові добачувалося повну свободу і артистичні посібности. Голос в нього, співучий бас (Basso Cantante) здоровий, сильний і чистий, у своєрідних композиціях повний національної закраски. Пишучи про талан артиста Палажія слід сказати, що являється він не тільки яко концертовий, але яко оперовий співак. Дві оперові мельодії у другій части концерту – «In Falice» з опери Ernani, G. Verdi та «The Two Grenadiers» R.Schumann, дали наглядний доказ, що перед нами на ескадрі стоїть наш талановитий, повний артистично-духових прикмет, оперовий артист, який покінчивши своє фахове вишколеннє і образування, стане недовго одним із визначних оперових артистів. Доказом захоплення і одушевлення публики є це, що артист приневолений був заспокоїти її двома наддатками: «Романс» укр. нар. пісня і куплет «Чи у полі чи у борі». Дорогому Землякові Палажієви бажаємо як найкращих успіхів на дорозі його життя. Хай його співучий талан принесе йому щастя і вдоволення, а рівночасно нашому поневоленому Народові кращу будучність і значіння між культурними народами» ²⁵.
Ще один концерт того року Гнат Палажій відспівав у Філадельфії на відзнаку свята 1 листопада. Його виступ відзначила газета «Свобода»: «Зі сольовими партіями виступив гр. Ігнатій Палажій. Він виступав два рази. При першім виступі відспівав він «Чи у полі, чи у борі», музика Крижановського, до чого він додав, на невгаваючі оплески зібраної публики «Ой, поля» Я. Степового, а відтак ще думу «Ой з-за Чорного Моря», музика М.Гайворонського. Публика відай не знала, що Палажій їздив до Італії на співацькі студії, публика не знала, що співак всіма силами старався ощаджувати свій голос на салі, яка не надається ні до співу ні до промов, але вона мимо всего відчувала велику штуку артиста у виконуванню кождого куска. Коли гр. Палажій вийшов співати вдруге, то він вже був немовби старий знайомий публики. Сим разом відспівав він по італійськи арію з опери Верді «Дон Карльо», а відтак «Бурлакy» Модзельовського. Зібраним певно лишиться пам'ять сих співів на все» ²⁶.
Окрім того, Палажія запрошували італійські хори з сольними виступами в опері «Мікадо» і «Пінафоре» Гільберта і Оливана. Він співав роль Мефістофеля в опері «Фавст», перекладену на італійську мову і поставлену в Нью Йорку компанією Салерно Ґранд Опера, та в «Аїді» (Верді), виставленій в театрі Лоґакр при 48. вул. і Бродвей у Нью Йорку, а «Метрополитен Опера», виставляючи в 1925 році оперу «Ля Травіята» (Верді) в Бруклинській Академії Музики, призначила йому роль Дітторе.
В лютому того ж року Гнат Палажій став членом УНСоюзу ²⁷, а також завершив свою працю диригента хору в Пасейку. А наступного таки поїхав завершувати навчання в Італії, бо не зустрічаємо жодних згадок про нього в американській й українській пресі.
Наступні відомості в пресі про Гната Палажія походять з 1927 року. 6 листопада він взяв участь у Святі листопада, влаштованому українською громадою Елизабету, дохід з якого призначався на українських інвалідів, борців за самостійність України ²⁸.
Приблизно в цей час Гнат Палажій перенісся в Бейон, де він керував хором Товариства «Боян». 30 квітня 1928 року його хор дав концерт в Young Women Christian Assotiation (Християнська Асоціація Молодих Жінок).
Артистизм співу хору «Боян» відзначив кореспондент англомовної газети «Професор Палажій грає на свому хорі, якби на органі, ніби торкаючись уявних ключів в просторі. Він відкриває і закриває стопи його чарівної музичної шкатулки. Він відкидає тенора і витягує баси. Він пригнічує тенора і висвічує контральто, то міняє їх в свою чергу. Він поєднує в собі і виступає проти тисячі несподіваних ресурсів свого людського інструменту, отриманням абсолютних фортепіано і тріумфального фортісімо. Вони наспівували з закритим ротом. Він віртуоз, але його співаки віртуози теж» ²⁹.
Десь у цей час Гнат Палажій одружився з Марією, уродженкою Нью Йорка, батьки якої походили з Галичини ³⁰. Проживали вони в Квінсі в Нью Йорку. Також десь у цей час Палажій був прийнятий у La-Scala Grand Opera Company (Філадельфія), від імени якої виступав на концертах.
Коли в 1928 році Гнат Палажій став керівником хору при угро-руській церкві Св. Івана Хрестителя в Бейон (Bayonne), Нью Джерсі, він впровадив українські пісні до репертуару цього хору, з яким виступав на прилюдних концертах як серед української громади, так і перед загальною, американською публікою. Одночасно з працею він постійно концертував, виконуючи сольові партії на різних українських концертах ³¹. Зокрема, був диригентом зведених хорів закарпатських русинів на виступі в Січовому базарі «Сурма» в Нью Йорку ³².
Про впливи Гната Палажія на закарпатських українців написала газета «Діло»: «Підкарпатські українці в Америці, котрі донедавна ненавиділи українське імя до тої міри, що виключили «анархістів і українців» з членства свого «Соєдинения», поволі самі приймають українську літературу, дають укр. діточі представлення і починають зближатись до українців. У неділю, 7 червня 1931 року, відбулося заходом дітвори підкарпатсько-руського походження представлення «Серед цвітів» в Українськім Народнім Домі в Ню Йорку під проводом їх учителя п. Палажія і на нього запросили представники підкарпатсько-руської парохії балєтмайстра Василя Авраменка, щоби він дав їм першу лекцію танців. Прибули також школярі зі школи Авраменка і на прикладі показали, як виглядає український танок. Це дуже подобалось зібраним парохіянам підкарпатсько-руської церкви і вони горячо сплескували наших танцюристів. Опісля їх діти зійшлися із нашими і затанцювали спільно перший крок, якого їх навчив Авраменко. Таксамо сердечний настрій запанував серед спільної забави після представлення. Видко, давня москвофільська протиукраїнська агітація серед підкарпатських земляків починає щезати, а на її місце приходить опамятання і здоровий розум» ³³.
Про інший виступ хору та ж газета написала: «Милу несподіванку мали вчора українські слухачі радіопрограми базару «Сурма» зі стації WOV з год. 9 рано, коли почули цілу громаду діючих голосів, чи то поодиноко, чи хором, як вони виконували діточу оперу Лисенка «Коза Дереза». А ще миліше було довідатися, що оперу грали українські діти, котрих батьки приїхали із Закарпаття і зорганізувалися в грецько-католицькій церкві при 13 вулиці в Ню-Йорку. Оперу підготовив і дітьми управляв гром. Гнат Палажій, учитель при цій церкві, фортепяновий акомпаніямент мала панна Аделя Кіселяк, учителька музики, донька закарпатського священика з Бруклина. І діти, яких було 42, і диригент, з походження галицький українець, і акомпаніяторка були дуже вдоволені із свого першого попису й обіцяли дати ще другу програму слідкуючої неділі з тоїж самої стації і в тій самій годині. Короткий реферат, виголошений управителем стації по англійська, пояснив невидимим слухачам, що це програма в українській мові, влаштована в честь Миколи Лисенка з нагоди 20-их роковин його смерти, а при цій нагоді розказав, чим Лисенко важний для української нації, коли його вплив сягає аж на Закарпатську Русь, що тепер у Чехословаччині. Як би не дивитись на оту програму, а всеж таки серце радіє, що українські діти закарпатських родичів відспівали оперу чисто українською мовою, як у Лисенковім оригіналі, змінивши лише подекуди вимову слів (там де «і» переходить на «о», прим. «ножка» замісць «ніжка» і т. п.). Програма була проголошена наперед і в «подкарпатско-русских» газетах» ³⁴.
Паралельно з основною працею при церкві Гнат Палажій 1932 року став диригентом хору «Бандурист».
Газета «Свобода» повідомила 21 жовтня того року: «Після короткої літньої перерви хор «Бандурист» відновляє знову свою діяльність. Кожного тижня в понеділок в годині 8 вечером, в концертовій галі «Крістодора Гавз», Евеню Б 9 вулиця, відбуваються проби, бо хор приготовляється до концерту. Дня 18 грудня постарається хор звеличати стрілецьку пісню, а з нею її тихого, невсипущого творця, знаного не тільки в музичних кругах, а також широкому загалови в Краю і в Америці Михайла Гайворонського. Для цеї ціли хор одержав від нього його найновіші музичні композиції, які ширший загал матиме нагоду почути перший раз на вищезгаданому концерті. Хор має сьогодня 40 членів. Управа хору наміряє це число подвоїти і зробити з нього хор, гідний американської метрополії. Ці, що мають голос і охоту співати можуть голоситися до дірігента перед каждою пробю. Дірігентом хору є тепер наш відомий співак п. Палажій, абсольвент музичної школи в Медіолані Італія. Маємо надію, що під кермою нового, енергійного і вправного дірігента ця праця не тільки не перерветься але нa найближчому концерті хор Бандурист дещо додасть до піднесення свого старого й виробленого імени» ³⁵.
А газета «Діло» написала про цей концерт: «Концерт, улаштований в Українськім Народнім Домі у Ню Йорку 20 грудня ц. р. заходом хору «Бандурист», а присвячений творчости композитора Михайла Гайворонського, мав особливе значіння в українсько-американськім житті. Перше, що нюйорська українська громада вміла пошанувати людину, яка живе ще серед неї і працює. А це-ж на іміграції велике диво. Друге, що на концерт прийшли майже всі видні українські артисти, включаючи і проф. Олександра Кошиця, який щойно вернувся з Европи. А третє: програму виконали не лише українські сили з Галичини і Придніпрянщини, бо до таких подій ми вже здавна привикли, але прибули також і українці з Закарпаття, бо взяли участь у хорі «Бандурист» під дириґентурою п. Гната Палажія, диригента хору при греко-католицькій церкві закарпатських українців, що приміщена при Іст 13-тій вулиці. Таксамо й парохіяни тієї церкви, разом із своїм парохом о. Вислоцьким, явилися на концерті» ³⁶.
І наступного 1933 року виступи хору «Бандурист» отримували прихильну оцінку ³⁷. В листопаді Гнат Палажій знову виступив солістом на концерті в Бейоні, присвяченому Святові Української Державності ³⁸. Відгуки в «Свободі», як завжди були дуже теплі: «Заходом Комітету Злучених Українських організацій міста Бейону відбулося Свято Української Державности в неділю дня 5 листопада. На цьому концерті виступав як соліст наш славний артист Гнат Палажій, що своїм голосом, великою технікою вправного оперового співака й тим чуттям, яке він вкладає в своє виконання пісень, чарував усіх присутніх, котрі не хотіли його зі сцени пустити, а прямо примушували своїми оплесками до наддатків» ³⁹.
У грудні 1934 р. він виступив зі своїм хором в серії Різдвяних концертів, улаштованих під патронатом університету Ню Йорк, виповнюючи цілу програму псальмами Д.Бортнянського, «Вулицею» Ф.Колесси і «Вечерницями» П.Л.Ніщинського. Урядова програма, видана в тому часі згаданим університетом, помістила також короткий життєпис Гната Палажія ⁴⁰.
На жаль, про подальший його життєвий шлях збереглися лише фрагментарні відомості. Відомо, що в кінці 1930-х років він перейшов працювати дяковчителем при угро-руській греко-католицькій церкві Пречистої Діви Марії в Ню Йорку, де теж відзначився як диригент хору.
Про один із виступів хору 1948 року на конференції східного обряду повідомила англомовна газета The Fordham Ram New York ⁴¹.
Невідомо, що сталося з його дружиною, бо у переписі 1942 року він відзначений уже самотнім ⁴².
Помер Гнат Палажій 31 серпня 1951 року від інфаркту ⁴³. Автор газети «Свобода», що підписався криптонімом С.Д., так згадав про нього у некролозі: «З уваги на велику кількість нових артистичних сил, що прибувають з Европи, старша генерація українсько-американської громади мимохіть відвертає свою увагу від артистів, які діяли посеред неї або для неї в часах до другої світової війни. А вже мало хто може затямити людей, які останніми часами перестали виступати прилюдно на українських імпрезах і тому мабуть згадка про смерть бл. п. Гната Палажія, що помер несподівано від удару серця 31 серпня 1951 на становищі управителя хору й учителя при карпатсько-руській гр. катол. церкві Преч. Діви при 13 вулиці в Ню Йорку не викликала більшого заінтересування серед теперішнього покоління. Все ж таки треба пригадати, що ім'я Гната Палажія в часах між першою й другою світовою війнами було загально звісне серед української громади, бо його виступи на українських концертах як соліста-баритона належали до справжніх атракцій, а навіть неукраїнська преса в місцевостях, в яких він виступав, присвячувала його виступам немало місця. Мабуть відносини, серед яких проживав покійний останні роки свого життя, не дали йому спроможности маніфестувати ні себе, ні свого хору, одначе він бував на всіх українських імпрезах і національних святах Великого Ню Йорку до самого кінця свого життя» ⁴⁴.
Життя і творчість Гната Палажія – талановитого співака-баритона і правдивого українця, який залишався все життя порядною і чесною людиною, заслуговує на нашу пам’ять про нього.
____________________________________________________
[1] «Свобода» 18-го грудня 1913. Ч . 51.
[2] Посмертна згадка пам’яті Гната Палажія // Свобода. 1951 8 грудня. Ч. 286.
[3] Свобода 2-го цьвітня 1914. Ч. 14.
[4] Свобода 5-го лютого 1914. Ч . 6.
[5] Свобода 23-го цьвітня 1914. Ч. 17.
[6] Свобода 14-го липня 1917. Ч. 82.
[7] Український співак на чужинецькім концерті // Свобода 8-го грудня 1917. Ч. 145.
[8] Свобода 4 липня 1918. Ч. 79.
[9] Позір! Позір! Позір! Пассейк і околиця! // Свобода 8 жовтня 1918. Ч. 120.
[10] Як помогти українській справі // Свобода 29 червня 1920. Ч. 76.
[11] Культурний концерт // Свобода 25 падолиста 1920. Ч. 142.
[12] Запомоговий концерт об’єднаних українськийх організацій // Свобода 19 марта 1921. Ч. 65.
[13] Свобода 8 марта 1922. Ч. 54; Свобода 8 цвітня 1921. Ч. 82; Свобода 8 мая 1922. Ч. 105; Свобода 17 червня 1922. Ч. 139; Свобода 23 червня 1922. Ч. 144.
[14] https://familysearch.org/ark:/61903/1:1:QVJG-RRJ8
[15] Перший концерт Гната Палажія // Свобода 6 грудня 1924. Ч. 284.
[16] Михайло Голинський. Спогади // Укрцентр. Література
[17] Діло 24 червня 1924 р. № 137.
[18] Діло 29 червня 1924 р. № 142.
[19] https://familysearch.org/ark:/61903/1:1:JNZZ-4TT
[20] Свобода 15 липня 1924. Ч. 163.
[21] Перший Концерт Гната Палажія // Свобода 6 грудня 1924. Ч. 284.
[22] Перший Концерт Гната Палажія // Свобода 6 грудня 1924. Ч. 284.
[23] Свобода 20. марта, 1925. Ч. 65.
[24] Свобода 12 червня 1925. Ч. 135.
[25] Концерт Гната Палажія // Свобода 7 серпня 1925. Ч. 182.
[26] Свобода 23 жовтня, 1925. Ч. 247.
[27] Свобода 23 марта 1925. Ч. 67.
[28] Свобода 4 падолиста 1927. Ч. 257.
[29] Вауоnnе Evening News. April 30, 1928; Свобода 15 мая, 1928. Ч. 112.
[30] https://familysearch.org/ark:/61903/1:1:X4PC-KX4
[31] Свобода 2 квітня 1930. Ч. 76; Perth Amboy Evening News, Monday, April 7, 1930; Свобода 12 квітня 1930. Ч. 85.
[32] Свобода 28 квітня 1930. Ч. 97.
[33] Діло №141 від 27.06.1931, сторінка 2.
[34] Діло №272 від 08.12.1932, сторінка 3.
[35] З діяльности хору «Бандурист» // Свобода 21 жовтня 1932. Ч. 246.
[36] За океаном // Діло №13 від 20.01.1933, сторінка 2.
[37] Ukrainian Weekly. November 4, 1933. N5.
[38] Свобода 3 листопада 1933. Ч. 256
[39] Свобода 28 листопада 1933. Ч. 277.
[40] Посмертна згадка пам’яті Гната Палажія // Свобода. 1951 8 грудня. Ч. 286.
[41] Conference on Eastern Rites Begins Tonight in Collins // The Fordham Ram. – New York, 1948. – N 14.
[42] https://familysearch.org/ark:/61903/1:1:F361-LZS
[43] Помер Гнат Палажій, український баритон // Свобода 8 вересня 1951. Ч. 209.
[44] Посмертна згадка пам’яті Гната Палажія // Свобода. 1951 8 грудня. Ч. 286.