Голос из провінції.

Доля народного учителя у нас певно незавидна а задача єго велика і красна, вимогаюча великого самопожертвованя, скоро він хоче єї совістно сповнити, а однакож — з жалем приходить ся нам то сказати — бувають люде, котрі не то, що не стараються тим просвітителям народу улекшувати их задачу та хоч дрібку осолоджувати им их незавидну долю, але ще й кидають им колоди під ноги а часто навіть трактують их противно заповіди Божій, котра наказує любити ближнього як себе самого. Але нема вже нїчого гіршого як то, коли хтось дає другому почувати ріжницю стану і степеня в науках, котра наказує любити ближнього як себе самого. Але нема вже нїчого гіршого як то, коли хтось дає другому почувати ріжницю стану і степеня в науках, котра прецї єсть природним випливом нашого устрою суспільного, і нїхто длятого не має права величати ся тим, що ось то він придбав собі або більше знаня або більше маєтку. Таке поступованє витворює як раз незгоду і роздори в суспільности, котрих наслїдки можуть в наших часах стати ся небчислимі. На жаль вже кілька разів доходили нас голоси о такім поступованю деяких людей і ось свіжо одержали ми голос з провінції, в котрім з кругів народних учителїв підносять ся такі самі жалї. Длятого то не можемо здержати ся від того, щоби голосу сего не помістити в нашій часописи; нехай він буде пересторогою і опамятає тих, до котрих відносить ся, та наведе их на иншу дорогу в их поступованю супротив тих, котрі нераз в тяжкій недоли мусять сїяти здорове зерно віри і науки в нашім народї. Нам пишуть:
Коли наш нарід почує своє достоїньство людске і стане жити иншим житєм? Треба ще богато просвіти і науки, церков і школа мусять що богато, богато спільно натрудити ся, щоби наш нарід поставити на тім степени моральности і благородности чувств, на котрім міг би бути можливий дальшій єго поступ і розвій". — Таке помежи иншим голосить "Народна часопись" в числї 43 з дня 8 марта с. р.
Коли все тоє стане ся? Тогди, коли церков і школа сповнять свою задачу. Але до сповненя всякого дїла потреба завсїгди згоди чинників — а якоюж гармонійною повинна бути тая згода там, де розходить ся о так високу і прекрасну цїль, якою єсть просвіта народа, єго ублагородненє і матеріяльне піднесенє! — В тім напрямі гармонія повинна бути цїлковито чистою. Чи так буває? Чому, буває; але часто і то дуже часто дїє ся противно.
Бувають у нас люде, котрим здає ся, що они пень і кажуть собі: "ось то ми!" — Видко, що ті люде в власнім интересї не розбирають добре справи, коли не догадують ся, що пень зістав би простою, спорохнавілою колодою, коли би після свого призначеня не дїлали корінцї, корінє, галузи, галузки і листє. Аж цїлість складає ся на тоє, що дерево може жити, цвисти і овоч видавати. Противно, брак в тій цїлости чогось одного, або цїлком перетинає житє, або наводить хоробу. Коли би отже так пень міг хотїти і нехотїти, дуже дурним видавалось би нам, коли би пень не хотїв мати листя — длятого тілько — що тоє або єму тяжить, або лишень не подобалось єму для того, що єго вітер обриває.
Як дерево свої части, так всякій народ мусить мати в собі всїлякі стани, котрі по свому призначеню працюють для єго добра — для удержаня в здоровлю цїлости того народу.
Панове Учителї! Суть в краю денеде твердо-мудро мислячі люде, що Вас після множества побираних Вами карбованцїв цїнять! Чи се упокоренєм для Вас бути має? Нї, се нехай буде заохотою до ще щирійшої для народа працї. Не там чоловік, де голова високо, — але там, де при світлім умі, тепле і благородне серце в груди бє ся. — Чейже не всюди однакові люде, чейже не всюди самим собі вас оставлять! Сильнїйші, більше впливові, попирати вас будуть, а слабші з утїхою пригорнуть до себе. Здорового зерна, яке будете сїяли, чей нїхто не подасть в підозрінє; оно не здоптане на вашу і других потїху посходить і дальше розвиватись буде, а овоч вашої щирої працї певно буде в собѣ мати і дорогоцїнний лїк на біду селяньску.

13.04.1893

До теми