Збогачують ся коштом українського селянина.
Львів, 10. цвітня 1918
Пише нам один з наших громадян, робітників на провінції: Чотиролїтна війна поставила хлопа-хлїбороба у виїмково невиносимі обставини. Поминувши гнет полїтичний і національний, хлоп-хлїбороб двигає вже чотири роки на своїх раменах головний тягар війни. Мобілїзація людий, живого і мертвого інвентаря, яка почалась в липни 1914 р., що-раз більше кровавим шляхом тягнеть ся до нинї. Гекатомби жертв майна і крови положив хлоп на жертвеннику держави, на знаючи, яка жде його за се будучність.
Нинїшні обставини не віщують нічого доброго. Загальна нинї жадоба: здобути маєток за всяку цїну, коли затерлось почутє справедливости і совісти у всїх верств, робить положенє хлїбороба це тяжшим. Инші суспільні верстви глядять з завистю на кусник чорнохлїба, який ще лишив ся у хлопа, а вже дїйсно не дає їм заснути купка банкнотів, як заплата за знищений і забраний інвентар, як заплата за позбавленє опіки, за кров і голови мужів і дїтий.
Та купка банкнотів — се жерело ненависти і жадоби видерти ся хлопови. І видирають всї, покутні писарі, війти, світська і духовна інтелїґента, все і всюди, не перебираючи в способах. Грошем і кусником хлїба мусить нинї подїлити ся хлоп з урядниками, як і тими, що хотять його боронити перед визиском. Кільки мілїонів пропало для тих хлопів з причини надужить причинкових комісій, а сотки тисяч ще нинї дістаєть ся в кишенї тих, які в любови до хлопа посередничать між урядом податковим і хлопом. Ті "добродїї" за се лиш, що поберуть і виплатять селянам гроші, кажуть собі солоно платити і поробили вже на селянах десятки тисяч. Совість? — нинї вона не істнує. Обманство і здирство, а цїль: здобути гріш.
Ц. к. cтapocтвo в Золочеві видало до всїх громад золочівського повіту обіжник з 21. марта про орґанїзацію комісій, які мали-би припильнувати виконанє обовязку працї і про максимальні цїни на працю.
Сей обіжник наказує, що головою комісії має бути начальник громади (мінїстерський розпорядок не містить такої постанови!), та що до комісії мають належати: парохи обох обрядів, на скільки мешкають в громадї, настоятель двірського обшару або його заступник, управитель місцевої школи і один поважний господар (мін. розпорядок наказує покликати двох господарів!).
Максимальна тарифа цїн (якої староста не має права означувати, бо се належить до комісії!) така:
І. Денна праці пішої роботи:
1) дїти до 12 лїт 1 корона, 2) робітники від 12—16 лїт 1 корона 60 coт., 3) робітницї (жінки і дївчата) 2 корони, 4) мущини в силї віку до звичайної працї 3 корони, 5) сївач 4 корони, 6) косар від морґа 10 корон, 7) сокирник 10 корон.
II. Денна праця тяглої роботи:
1) двокінне тягло з господарським возом і візником до легкої роботи 12 кор.
2) двокінне тягло з господарським возом і візником до перевозу тягару 20 кор.
3) плитке оранє на 3 цалї (покладанє) від 1 морґа 12 кор.
4) глибоке оранє до 6 цалїв (чотирокінне тягло) від 1 морґа 20 кор.
5) одноразове звальцованє або забороненє по одній боронї від морґа 20 кор.
6) розкиненє навозу від одного морґа 6 корон.
Що до сеї тарифи, перше всего завважимо, що закон про охорону дїтий забороняє дїти низше 14 лїт потягати до обовязку працї; тимчасом п. староста золочівський каже працювати навіть дїтям низше 12 лїт житя, а саме за одну корону денно.
Поза сим установлені п. старостою цїни для сїльського читача говорять самі за себе. Для міського читача скажемо, що перед війною денний заробіток сїльського робітника в лїтї виносив 2—4 кор. денно (у богатших селян давали до того й страву). Плата за тяжшу роботу перед війною навіть по части перевисшала висше подані цїни; щоби ті цїни оцїнити як слїд, завважимо, що прим. для зораня морґа поля треба два дни. Крім того міській читач нехай має на увазї, що в містї робітник (прим. рубач) заробляє денно до 50 кор., що достава одної фіри вугля коштує до 100 кор., що фіякер у Львові з зелізницї до міста бере 20—30 кор. В кінцї — коли візьмемо на увагу, що прим. сїльські чоботи коштують над 300—400 кор., то косар мусить скосити 30—40 морґів поля, щоб купити одні чоботи.
