Холмщина кличе ратунку.

Холмський Виконуючий Комітет у Київі оголошує отсю відозву:
"Менї аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села".
(Т. Шевченко).
Чи єсть серед українських земель нещаснїйша, як та, що набула тепер великої "популярности" завдяки межинародній ситуації, чи є нещасливійшій нарід иншої якоїсь частини України, як Холмщина, як холмський нарід? Вона, ота обшарпана хатина край села, зазнала за своє історичне житє такої траґічної долї, що красше не згадувати тепер, коли міру страждань її вже переповнено, бо в рівнанї з теперішним минулі лихолїтя вже нї на кого не роблять нїякого вражіня. А був час, надто недавно, коли нам всїм холмщакам-українцям, здавало ся, що холмську проблєму вирішено остаточно, і вирішено в єдино можливім напрямі орґанїчного приєднаня Холмщини до її матери-України. Наша радість недавно ще так була неймовірна, ми, холмщаки, були певні, що "хатину край села" не буде розшматовано, що запанує в нїй згода, мир, тишина замісць колишньої колотнечі, релїґійної сварки, русіфікаторського розбишацтва, польського призирства до "хлопа". Повторюємо, красше не згадувати колишнього, минулого. Перед нами стелила ся захоплююча перспектива напруженої національно-просвітної працї в своїй "хатї", розвитку духових сил народу, що колись калїчив ся й під польськими панськими канчуками і під урядно-російським доглядом. Так далї не буде...
Але перечитайте, що нам, Холмському Виконавчому Комітету Ґубернїяльному, по прямому проводу передали наші товариші з Берестя. Треба були холмщаком, треба знати, в яких умовах перебуває тепер наш холмський біженець, треба памятати про на сильне виселенє народу з рідних осель в 1915. роцї, треба щоденно одержувати безлїч запитань від холмських мучеників-біженцїв, які звертають ся до Виконавчого Комітету: "коли можна їхать до дому", щоб зрозуміти весь жах, який нас, холмщаків обійняв, коли нам сказали вчора те, що сказали. Але й "сторонний" Українець, свідомий того, який внутрішній зміст криєть ся в повідомленю з Берестя не може не озвати ся так або инакше на укладняючую ся "ситуацію" що до Холмщини. Надто довго кордонна українська "хата край села" терпіла й покладала свої надїї на свою матїр, надто глибоко нарід холмський перейняв ся, захопив ся визвольною ідеєю українського руху, щоб можна було комусь з Українцїв стати осторонь холмської справи. Ми самі, холмщаки, не здужаємо перемогти лиха, ми мусимо кричати про допомогу бо бє дванадцятий час, треба напружити всї зусиля, зєднати все, що є живого й творчого в холмського народу, а він, той нарід, розпорошений по всїм просторам величезної бувшої Росії, і лише невеличка частина його тут, на Українї. Наш моральний обовязок отверто сказати, що Холмщина більш нїж в небезпецї: вона гине і повідомлена з Берестя про те промовисто свідчить.
Холмський Виконавчий Комітет.

10.04.1918

До теми