Лорі Пенні

Мода на детоксикацію від інтернету спирається на хибне уявлення про різницю між цифровим та реальним світами

Чи може хтось втекти від інтернету? Журналіст Пол Міллер, що пише про інтернет та інформаційні технології, вирішив зробити таку спробу. В межах свого експерименту Міллер, мешканець Нью-Йорка, який прожив і відпрацював в інтернеті половину свого життя, провів рік у добровільній ізоляції від соціальних медіа, пошукових систем, порнографії, електронної пошти і навіть текстових повідомлень, сподіваючись, що таким чином він відкриє свою "реальну" особистість.

Насправді ж він провів більшу частину цього року, нудьгуючи, відрізаний від сім'ї та друзів, сидячи на дивані та граючи у відеоігри. "Я думав, що інтернет може бути неприродним станом для нас, людей, – пише він. – Я помилявся".

Що відкрив Міллер, так це те, що навіть якщо ви вирішите ігнорувати інтернет, він не ігноруватиме вас. Він і надалі з'являвся на фото в альбомах своїх друзів-френдів на Facebook, а статті, які він писав про свою добровільну ізоляцію від інформаційних технологій, публікували та поширювали у мережі. Якийсь час можна навіть було стягнути додаток, який давав вам змогу точно знати, скільки часу залишилося до сенсаційного повернення Міллера у світ оновлень статусу та фото із симпатичними тваринами.

Є щось на диво пуританське у бажанні від'єднатися від мережі. Міллер є християнином, що може пояснити, чому він вдається до мови гріха і спокуси, якою, здається, перенасичена у більшості випадків критика на адресу інтернету, особливо коли йдеться про молодь. Нещодавно ще одне дослідження показало, що діти виходять у мережу у дедалі більш ранньому віці та сидять у ній дедалі довше, на що дорослі переважно відреагували переляком.

Міллер, у свою чергу, вважав, що постійне спілкування "розбещувало його душу" і висловив надію, яку, здається, поділяють багато людей, що цифрове утримання могло б яким-небудь чином врятувати її. Його розчарування, тим, що так не сталося, є трохи трагічним.

Утримання від спілкування є новим видом детоксикації, і для його привабливості є прості причини. Коли так багато з нас мають роботу, яка вимагає від нас перебувати у постійній взаємодії, то заява "Я ненавиджу інтернет" буде викликати менше суперечок ніж визнання: "Я ненавиджу роботу". Життя у світі, в якому керівник може надіслати вам електронною поштою листа о 4-ій ранку, є виснажливим, але це проблема роботи, а не технологій. Якби ви були виснажені, риючи ями заради заробітку, не було б ніякого сенсу злитися на лопату. Рішенням проблеми суспільства, яке вимагає невпинної роботи та безперервного спілкування є не менше інтернету, а більше автономії – і її не можна знайти, просто вимикаючи свій маршрутизатор.

Настав час відмовитися від уявлення, що між цифровим та "реальним" світом існують явні відмінності, або що ми повинні відмовитися від одного, щоб повноцінно жити в іншому. Вчені називають цей хибний поділ "цифровим дуалізмом" – терміном, вигаданим соціологом Натаном Джерґенсоном, який визначає його, як "переконання, що онлайн і офлайн є переважно окремими та незалежними реальностями". Справді, фізичний та цифровий світи накладаються один над одного, а технології, від iPhone до телеграфу та тостера, впливають на всі аспекти нашого життя, незалежно від того, чи ми вирішимо користуватися ними.

Технології, як і сексуальність – це частина життя, яка стає проблематичним захопленням, лише коли ви переконаєте себе, що вони є токсичними. Навмисне уникання чого-небудь породжує одержимість, так само як проповіднику абстиненції починає постійно ввижатися алкоголь через його уникання; можна уявити, що Пол Міллер ніколи не думав про інтернет більше, ніж коли він змусив себе жити без нього.

Щоразу, коли нова технологія змінює темпи і масштаби людської взаємодії, деякі спостерігачі завжди переконані, що вона є нездоровою, викликає залежність, і є поганою для дітей. Люди колись вважали, що набірні шрифти є злом, оскільки книжки відволікали жінок від їхньої роботи і давали змогу звичайним вірним прочитати те, що було насправді написано у Біблії. Комунікаційна технологія не може "розбестити вашу душу" більше, ніж відмова від неї може врятувати її – і інтернету це так само стосується.

Лорі Пенні – постійна дописувачка New Statesman


Laurie Penny
The myth of web toxicity
The Guardian, 06.05.2013
Зреферував Омелян Радимський

27.05.2013