В мартовім випуску часописи Muzeum, орґанї товариства учителїв шкіл висших, поміщена статья про галицке шкільництво народне в порівнаню зі шкільництвом в инших краях монархії особливо Чехії і Долїшної Австрії. Числа наведені в згаданій статьї виймлено з книжки, виданої бюром центральної комісії статистичної у Відни в 1893 роцї під заголовком: Statistik der allgemeinen Volksschulen und Burgerschulen in den im Reichsrathe vertretenen Konigreichen und Landem, а крім того покористовано ся числами зі Sprawozdania галицкої краєвої ради шкільної з року 1892.
Що-до народних шкіл представляють ся відносини в Галичинї, в порівнаню з другими провінціями, вельми сумно. Досить сказати, що коли в 1850 р. було в цїлім краю 2224 народних шкіл, то за 30 лїт число се майже зовсїм не змінило ся. Чия в тім вина, о тім писалось і говорилось нераз, однако признати ся до тої вини повинні ті, котрі стояли при кермі правлїня. Аж в 1885 роцї число народних шкіл в краю збільшилось до 3167, а в 1890 роцї було их 3653. Але майже таке саме число шкіл мала Чехія ще перед 60 лїтами (3.201), а тепер має их в двоє більше, хоть там число населеня менше як в Галичинї. Про дѣяльність шкільної автономії некористно свідчить і число анальфабетів, доходяче в деяких повітах нашого краю до 90% загального числа мешканцїв.
Монструальне відношенє виказує суставленє числа учителїв в Чехії і у нас. Чехія мала в 1890 роцї 20.630 учителїв коли між тим в Галичинї було их всего 8.768. Самих учительок для женьских ручних робіт єсть в Чехії 3.232, а у нас всего 569, і то з тих ледве 43 кваліфікованих.
Після послїдної конскрипції було в Галичинї обовязаних до шкільної науки дїтей 1,333.294, — а з них майже половина міліона не могла користати з науки, з причини недостатку шкіл в громадах. Именно з того числа (1,333.294) дїтей в шкільнім віцї, було записаних до школи 930.201 дїтей, а третья часть их 315.074 не ходила на науку. В Чехії в тім самім часї число дїтей, ходячих до школи, було о 5.469 більше, як число записаних до школи, коли у нась було менше о 311.077. Навіть такій край, як Буковина, не представляє і в десятій части таких сумних відносин. В тім напрямі проявляєм ся тепер якійсь поступ, бо коли ще в 1855 р. було в Галичинї ледве 90.991 ходячих до школи дїтей, то в 1885 р. було их вже 426.040 — не єсть се однако число, котре хоть би в приближеню відповідало загальному числу населеня.
Але не конець на тім, що Галичина так бідна що-до шкіл народних. Навіть в тих школах, які суть, нема достаточного числа учительских сил. І так, коли в Галичинї в 1890 р. на одного учителя припадало 97 школярів на селї, а 88 взагалї, то в Чехії на одного учителя припадало 68 дїтей на селї, а 57 взагалї. Відношенє се дасть обяснити ся числом учительских семинарій в порівнаню з другими краями монархії. Тут уже вину поносить правительство, а посередно ті, котрі за мало енерґічно домагались заспокоєня потреб краю. В 1890 р. було в австрійскій половинї монархії 70 таких семинарій, именно 42 мужескі, 28 женьских. З того числа (70) припадає на Чехію 17, на Австрію Долїшну 10, а на Галичину лише 9. Найбільше число учеників в семинаріях виказує Чехія, бо 2798, дальше Австрія Долїшна 1448, а аж по них приходить наша Галичина з числом 1447 учеників. Тому і відповідають позиції державного буджету. З суми 913.520 зр., призначеної на мужескі семинарії в Долитавщинї, дістає Чехія 254.300 зр., Галичина 128.700 зр.; з суми 447.200 зр. на женьскі семинарії приходить на Галичину ледве 43.100 зр., коли на пр. Австрія Долїшна дістає майже три рази більше, а то 120.400 зр.
На основі висше наведених цифр приходить Muzeum до заключеня, що на поли народної просвіти стоїть Галичина дуже низько і що не треба жалувати жертв, гроша і труду на умислове піднесенє селянина.
