Практична гадка.

В послїднім числї вказали ми на велику вагу краєвої вистави для Русинів і потреби взяти в нїй участь а заразом і зазначили, що дехто з Русинів думає таки на серіо о виставі та не гадає від неї відтягати ся, як того забагає ся тим, що раді би на кождім кроцї спішити народний рух рускій, що раді би, щоби про Русинів і слїд пропав і дух загинув. Що вже самі заходи около уладженя вистави краєвої розбуджують між Русинами всїлякі практич ні гадки, маємо хоч би маленькій доказ в "Відозві до Русинок", яку помістила в послїднім числї "Дѣла" панї Л. а о котрій то відозві хочемо тут дещо поговорити.
Нераз і не два вказували ми вже на то, що Русини дуже мало, ба, майже так як би й зовсїм не кидали ся на поле економічне; майже нїхто з нас не бере ся до якихсь, не кажемо вже великих предприємств, але хоч би до таких малих, що обчислені на щоденні потреби житя. Тих кількасот крамниць, що повстали у нас в послїдних часах, то нїби капля води в мори, та ще й ті крамницї повстали в певній мірі більше заходами поодиноких людей. На иншім поли не слїдно нїякого руху, а тілько було би до роботи! Не диво тому, що наш нарід підупавшій так дуже матеріяльно не може піддвигнути ся. Наш селянин видить своє спасеніє ще лиш в тій нещасній землици, котру так вже дуже роздробив і виссав а интеліґенція — ну, интеліґепція щаслива, коли може жити від першого до першого, думає що то найбільше щастє, що нема вжe нїчого понад то, як діставати яку хочби дуже нуждену пенсію; всеж таки — кажуть — єсть на що довгі робити і не потребує чоловік нинї журити ся та крутити своєю головою, як то завтрішний день перебути. Але вже найнещасливійші з интеліґенції нашої ті женщини, котрим не судило ся знайти в житю яке спокійне і безпечне пристановище або котрих доля зовсїм несподївано поставила в дуже невідрадні обставини. Для таких женщин буває ще найбільшим щастєм знайти собі роботу і заробок. Виробити таку можність хоч би лиш для тих женщин, можна справедливо назвати практичною гадкою, а таку гадку кинула панї Л. в слїдуючій відозві.
"Кождий нарід — каже п. Л. — стараєсь осягнути самостійність, а тілько той може бути самостійним, котрий розпоряджає як найбільшими средствами матеріяльними. Абиж то осягнути, старають ся люде всякі предприємства, які тілько найменшу користь приносять, забрати в свої руки.
Ми Русини не використали ще тих предприємств — одно: через брак фахових людей, а друге: через нашу байдужність. Крайна вже пора — пробудитись нам і старати ся взяти в свої руки як найбільше предприємств, котрі хосен приносять і незалежність вироблюють.
А що громада великій чоловік — як каже пословиця, — то показують в практицї наші институції: Торговля, друкарня товариства имени Шевченка, "Днїстер" і т. д.
Отже кидаю гадку, аби спільними силами отворити у Львові руску робітню суконь жіночих і білого платя на взір польского товариства "Praca Kobiet" котре від кільканацять лїт истнує і своїй цїли відповідає.
Чиж нас так мало, щоби им не могли отворити такої робітнї — дати нагоду заможнїйшим дївчатам учитись а біднїйшим дївчатам заробити — межи своїми?
Кромі того для наших пань на провінції була би та користь, що могли би діставати гарні убори, а не потребували би, — як то тепер є ще звичай на провінції — своєї моди глядїти у жидівских кравцїв.
А таке товариство богато капіталу не потребує. З 1000 зр. можна розпочати, а я з своєї практики знаю, що сли тілько ті будуть давати роботу, що вложили свій капітал, то предприємство дуже добре виплатить ся. А кількож то весїль буває у нас, при котрих користає хиба може сотна Русинка кравчиха!...
Тож подаю мою гадку загалови і упрашаю Русинок як і Русинів глянути на сю мою гадку з реальної сторопи і в Дїло єї перевести. От на виставу в 1894 роцї зїздитись будуть люде і питати о наш промисл... а чим таким богато ми маємо виказатись?...
Може би за сю справу взяв ся "Клюб Русинок" і візвав другі відповідні до того товариства?...
Єсть то дуже здорова і практична гадка, котру кинула в світ панї Л., і варта, що би наші круги особливо жіночі близше нею заинтересовали ся. По нашій думцї не треба би навіть довго зволїкати, а брати ся чим скорше до дїла і зорґанізувати таку робітню. І ми тої гадки, що того рода предприємство не вимагало би великого капіталу закладового, а все таки могло би добре оплачувати ся і давати спосіб до житя многим одиницям, кoтpі нинї не знають і не мають куди повернути ся. Ми позволимо собі порушити тут ще одну гадку. Звістно, в такім містї як Львів єсть дуже богато таких дївчат і жінок з низших кляс, котрі не держать ся так дуже моди, а все таки дають роботу до кравчинь де по закутках, котрі ледви що уміють яко-тако матерію скроїти та счіпити нитками а все таки кажуть собі добре за то партацтво платити. Отже по нашій думцї було би добре, колись така робітня жіноча була, що так скажемо, подїлена на два віддїли, взглядно працювала в двох напрямах: для висших і низших кляс. Міг би з того вийти двоякій хосен: і робітня мала би більші доходи і круг єї дїланя сягнув би в ті верстви, котрих нинї найбільше використують а котрим треба як найбільшої помочи і опіки.

04.04.1893

До теми