(Промова голови Ц. Ради проф. М. Грушевського на засїданнї Ц. Ради 15 марта при ратифікації мирового договору).

 

Уважаю своїм обовязком як історик, котрий протягом цїлого життя спеціяльну увагу звертав на історію наших західних окраїн Української Землї та який навіть своїм уродженнєм звязаний з тим "Ельзасом", про який згадували тут, бо я родив ся в Холмщинї яко син учителя унїятської холмської ґімназії, уважаю своїм обовязком познайомити членів Малої Ради з деякими сторонами тих питань, про які сьогодня і вчора кілька разів згадувало ся.

 

Думаю, ви не сумнїваєтесь, без ріжницї національностей, що як демократ і соціялїст, який усе своє життє стояв на оборонї прав національностей, а не тільки своєї національности, я перший виступив би з цїлою силою свого переконання, колиб з боку нашого правительства та мирової делєґації бачив покривдженнє чи незрозуміннє чиїхсь національних прав, чи в справі Холмщини, чи в справі, яку отсе зараз доволї несподївано видвигнуто, в справі Бесарабії. Я одначе мушу з цїлою силою переконання сказати, що в тих актах, які виходили від нашого правительства, не бачив нї в справі Холмщини нї Бесарабії нарушення чужих національних прав. І я би дуже жалував, колиб дїйсно котра небудь з тих справ попсувала відносини української демократії з демократією польською чи румунською, через непорозуміння, які могла-б навязати польській чи румунській демократії буржуазія польська чи румунська. Я не сумнїваю ся, що українська демократія, українські соціялїстичні партії зможуть в тих питаннях легко порозуміти ся з справжньою демократією соціялїстичною польською і молдавською. Але правда, може бути, що їм буде трудно порозуміти ся з імперіялїстичною буржуазією польською, чи румунською, бо вони говорять незрозумілими собі язиками.

Обмежу ся тільки кількома історичними справками з обовязку історика, одного з старших українських істориків, якому приходило ся розслїджувати історію тих земель. Холмська справа в польськім освітленню являєть ся прикладом суспільних гіпнозів, які навязують ся часом широким кругам народів якоюсь ґрупою людей і стають потім нещастєм, яке закриває очі усього народу на дїйсні реальні відносини, псує його полїтику та приводить до небажаних наслїдків. До XIX віку нїодному Полякови не прийшло-б на гадку твердити, що Холмщина є польська, а не руська земля, говорю руська в значінню українська. За часів Польщі Холмщипа була одною з земель "Руського воєводства", а саме пятою землею воєводства поруч Львівської, Галицької, Перемишльської й Сяніцької. Передтим до прилучення до Польщі була вона інтеґральною частиною Волинї-Галичини. Аж після того, як на віденськім конґресї дипльомати посшивали "Конґресуфку" з ріжних шматків корони польської: з польських і литовських, білоруських і українських земель, тільки від того моменту Холмщина в уяві Поляків стала частиною Польщі в тїснїйшім значінню. Передтим то була руська земля, яка входила в склад корони польської так, як входила Галичина, Київщина і т. ин. І фізіономія її була "руська", себто українська. Не буду говорити про давній час, про те, що Холмщина се є наслїддє, завіщане нам королем Данилом, що вибудував Холм і зробив своєю резиденцією і прикрасив ріжними будовами, широко описаними в Галицько-волинській Лїтописи. Не буду входити в ті далекі часи. Але скажу, що в XVII віцї, коли Польща насувала ся на нас побідно, зламавши всї культурні й національні перешкоди, котрі Україна могла їм противоставити, Холмщина була ще одною з найтривкійших опор в боротьбі з польщиною і, що рівнозначно було тоді, в боротьбі з католицтвом і унїєю. Характер сеї боротьби на холмськім ґрунтї в ті часи ясний для всякого, хто мав нагоду заглядати в історичпі акти XVII в., то була боротьба місцевої української людности проти польщини. Поіменні переписи людности, які маємо з другої половини XVI віку, не лишають сумнїву щодо фізіономії того краю і значіння завзятої, до крівавих конфлїктів доведеної боротьби, — боротьби місцевої людности з офіціяльною національністю польською, церквою католицькою і унїятською, яка насувала на Україну.

 

Там до XIX віку ніхто з Поляків не задумав би претендувати на Холмщину, як частину Польщі в тіснім розумінню того слова. Тільки після того, як Польща, понїсши великі страти на инших землях, сконцентрувала усю енерґію на "Королївстві" конґресовім, для неї Холмщина стала інтеґральною частиною Польщі. Для польської буржуазної суспільности й католицької церкви стало цїлю удержати те, що дав віденський конґрес, і від того часу начинаєть ся з одного боку усильна увага для підтримання польського елєменту в Холмщинї, а з другого являєть ся та дражливість, з якою польська суспільність реаґувала на кожний акт, який грозив нарушити приналежність Холмщини до Польщі.

 

Коли російське старе правительство робило одну з найбільш своїх ганебних помилок, заганяючи холмських унїятів силоміць в лабети офіціяльного православя і обрусїння, ламаючи унїю, яка в той час стала вже національною церквою на Холмщинї, й українська людність, скільки могла, старала ся оборонити себе від офіціяльного обрусїння, від тих священиків Великоросів, які насилали ся на Холмщину, й від російської бюрократії, урядництва, — польське громадянство використало той момент, щоб усе, що цурало ся офіціяльної російської церкви й народности, пригорнути до польського елєменту. Холмщина тодї не могла бути прийнята в оборону Українцями, над якими скупчили ся російські репресії, бо з примусовим переходом унїятів на православє на один час припадав ганебний закон Юзефовича 1876 р., який забороняв українське слово. В той момент Україна, здавлена офіціяльним обрусїннєм, не могла простягнути руки помочи холмській українській людности, на котру упали ті релїґійні й національні репресії. З тої боротьби російського офіціяльного елєменту з українським скористав польський елємент, щоб в свої школи й костели затягати українську людність Холмщини та зробити з тих унїятів-Українцїв, які цурали ся російської мови, — католиків і Поляків. Се в значній мірі йому удало ся. Дїйсно польський елємент в Холмщинї зріс значно не стільки через еміґрацію сюди польського елєменту, скільки від того ополячення того українського елєменту, який не хотїв стати елєментом російським. Отже коли після того підняло ся питаннє, запізно розумієть ся, як се звичайно бувало у російської бюрократії, — з опізненнєм на 30 чи 40 лїт, щоб відокремити Холмщину від царства польського, як землю не-польську, в той час вже дїйсно для польського громадянства, котре не було свідком того процесу польонїзації Холмщини й не було в тім освідомлене, стало се страшною перспективою роздїлу Польщі. І на всїх тих, хто пробував нагадати, що Холмщина не польська земля, в тім числї й на мене, у Поляків не стало лайок, що хтось сміє не протестувати проти закону Столипіна, що хтось сміє боронити раціональність відокремлення Холмщини.

 

Я кажу, що те було непорозуміннє, навязане широким польським кругам, а може навіть і частинї польської демократії, і се непорозуміннє мало наслїдком, що тепер, коли Україна перший раз від часів Хмельницького могла стати у оборонї своєї бідної, може з усїх земель найбільш покривдженої частини своєї землї, сеї Холмщини, тут Польща побачила український імперіялїзм і посяганнє на відвічне польське добро. Так творять ся конфлїкти! З непорозуміння витворюєть ся щире переконаннє, за яке суспільности готові йти на усякі спори, війни й жертви, псувати свої добросусїдські відносини і т. ин.

 

Я дуже буду жалувати, коли з приводу Холмщини, тої цїлком незаслужено зачисленої в ряд польських земель української землї, попсують ся відносини між українською а польською демократією. Я підкреслюю — демократією, бо польською буржуазією нам не по дорозї, з нею до порозуміння нїколи не дійдемо! Але я жалував би, колиб польським буржуазним верствам удало ся навязати таке фальшиве розуміннє українсько-польських відносин демократичним ґрупам польської суспільности. Одпаче смію надїяти ся, що може до того не прийде, що та комісія, яка збереть ся для того, щоб установити границю Холмщини й відрізати те, що дїйсно утрачене для України з українських земель, хоч історично воно наше, знищить сї непорозуміння.

 

Мушу підчеркнути, що те, що нам признано в Берестї, ще не відповідає нашим історичним границям. Наш Дорогичин, один з наших історичних городів, в якім коронував ся король Данило, не увійшов у нашу територію. Але ми не будемо ганяти ся за історичними релїквіями, а станемо на ґрунтї реальних відносин, уважаючи, що можна урятувати в даних обставинах. І менї хоч гірко, що ми не могли дійти до старої етноґрафічної границї, не могли злучити тих "україн", як називає Галицько-українська Лїтопись, я того робити casus belli не буду рекомендувати українській суспільности. Думаю, що і та комісія, яка збереть ся, не буде заглядати на сторінки наших лїтописей, а буде числити ся з реальними обставинами. І не в інтересах України, як я вже 10 лїт тому писав у справі відокремлення холмської ґуб., вносити омертвілі частини нашої етноґрафічної території в нашу державу, тільки те, що живе зараз яко українське, що реально звязане тепер з українською територією. В справі того зі справжньою польською демократією, з якою найдемо спільну мову і з якою будемо говорити тепер і на дальше, ми дійдемо до порозуміння і посварити українську соціялїстичну демократію з польською демократією польській буржуазії, думаю, що не вдасть ся  (оплески).

 

Кілька слів позволю собі сказати щодо Бесарабії. Тут член Малої Ради Перкул робив історичні справки щодо XIX віку, що та територія була населена романськими племенами й етноґрафічно була молдавська. Позволю собі сказати, коли робити екскурсію в далеку давнину, що справа маєть ся навпаки. Романська людність Бесарабії являєть ся розмірно новою, а в епоху творення київської держави землї між Днїстром і Дунаєм, по відомостям найстаршої лїтописї, українсько-руської, розумієть ся, бо молдавські лїтописї починають ся кілька сот лїт пізнїйше, були заселені нашим племенем Тверцїв, котрі сидїли по Днїстру до Дунаю ("и бѣ множество ихъ"). Тодї молдавської орґанїзації тут не було. Приплив румунської людности починаєть ся пізнїйше. Вона починає появляти ся тут головно в 14 віку і заливає стару людність болгарську й українську. Алеж в 16 віцї Комулович, Хорват, священик, висланець папського престолу, який лишив мемуари, каже, що при Дунаю мешкає "руський народ, численний і сильний". Се щодо історичної справки. Але історичні права тут, як і скрізь, переплутують ся і про те, хто історично старший, можна безмежно спорити і тим трудно орієнтувати ся. Ми, коли будемо старати ся порозуміти ся з молдавською демократією про розграниченнє інтересів української і молдавської людности в Бесарабії, будемо виходити з сучасних реальних відносин. І тут, як знаєте, з української сторони нїхто не має претенсії на ті части Бесарабії, в яких більшість становить молдавська людність і оскільки дїйсно місцева людність виявить свою охоту злучитись з Румунїєю, місцева людність, а не румунське правительство, підчеркую я, — думаю, що зі сторони наших полїтиків не було нїякого наміру обмежити те законне право кожної людности, кожного народу, який являєть ся хазяїном землї, злучити ся з тою чи иншою державою. Мова може бути тільки про ті території, в яких молдавська людність не має абсолютної більшости. Се є мова про північну частину Бесарабії й полудневу.

 

Бажано було б також, аби справа прилучення Бесарабії до Румунії не рішалась одностороннім волевиявленнєм румунського правительства й порозуміннєм з центральними державами, а щоб була прийнята на увагу воля місцевої людности, демократичних кругів молдавського населення. Наші товариші с. р. мали ще недавно заяву в тих справах від людности північних і полудневих повітів Бесарабії про те, що вони бажають прилучити ся до Української Народньої Республики. Товариші с. р. говорили про те в нашім парляментї. Я можу до того, яко голова Центральної Ради, дати справку, що такі заяви поступали й до Ц. Ради і фактом є, що в складї Ц. Ради були представники української людности від полудневої Бесарабії, від акерманського й инших повітів. Така воля української людности Бесарабії не підлягає сумнїву. Вона була документально заявлена і з тим очевидно треба буде рахувати ся. Та думаю, що оскільки буде мова про розмежуваннє демократичних верств українських і молдаванських, легко буде порозуміти ся. Я тільки мусїв сказати, що історичні справки не на користь молдавської людности, коли б вони на основі історичних прав хотїли претендувати на її землї. Се я уважав потрібним зробити ту історичну справку яко член Малої Ради й історик, який з обовязку свого мусїв займати ся історією тих країв, про котрі була мова, і я взяв слово не для того, щоб з ким небудь полємізувати, а в інтересах заспокоєння, будучи певний, що всупереч реальним інтересам людности української й неукраїнської в обох країнах тих нїчого недоброго пе буде зроблено зі сторони нашого правительства, не кажучи про те, що конституція України обезнечить широкі права тим неукраїнським елєментам, які кінець кінцем при розмежуванню опинять ся в межах Української Народньої Peспyблики. Думаю, що в тім порука всїх соціялїстичних партій усього українського народу (оплески).

 

[Вістник полїтики, лїтератури і мистецтва]

31.03.1918