Під час сецесії української академичної молодїжи з львівського унїверситету появилась брошура п. Камінського п. н. "Унїверситет через підписку", в якій автор піднїс думку, щоб сама суспільність своїм коштом заснувала унїверситет у Львові.
Уважаючи сей проєкт неактуальним, піднїс я в однім дневнику гадку, щоб замісць унїверситету закладати перше приватні середні й народні школи. Сю статю передрукував зараз тодїшнїй редактор "Дїла" др. В. Охримович, думка сама поширилась і прийнялась серед нашої галицької суспільности. Що вона одначе не увінчалась таким успіхом, якби сього належало бажати, причиною сього уважаю головно недостачу загально-національної орґанїзації нашого полїтично-державного життя. Теперішні обставини зневолюють мене написати кілька слів у тій справі.
В хвилю, коли большевики гуляли по Київі, заключено берестейський мир між Українською Народньою Республикою і почвірним союзом. Коли полишити критику його з правничого боку, особливо нещасливу постанову щодо мішаних комісій в цїли усталення надвишки господарських витворів, на боцї, установить він в нашім загально-національнім життю по обох боках теперішнього кордону переломову подїю. Поляки без ріжницї партій поборюють його, галицькі Українцї без ріжницї партій домагають ся зреалїзування його щодо Холмщини й Підляша. Перші перевели однодневний страйк дня 18 лютого, ми знову відповіли демонстраціями в день 3 марта.
Тимчасом ідуть дальші подїї, які не настроють нас рожево і зневолюють шукати форм самоозначення і самооборони. Сї подїї можуть будучности нашого народу яко цїлости поважно загрожувати та здобуту власною працею самостійність звести до позірности. Одна держава не ратіфикує мира, не віддає Холмщини, забирає Броди й околицю, заявляє, що з оружєм при нозї стає на границї, одначе скоро надумуєть ся, переступає границю і обсаджує торговельні пристанї, за якими певне піде й Севастополь. Аґресивність Поляків на Холмщинї і в Галичинї, особливо у Львові, де на засїданнях громадської ради по українськи не можна промовляти, значно збільшилась. Ті факти наказують нам концентрувати наші сили та спровадити їх до нових орґанїзаційних форм. Масовий рух з 3 марта починає притихати, хвилї піднеслого настрою успокоюють ся. Ми одначе повинні сей народнїй рух скристалїзувати та спровадити до спільного міжпартійного й надпартійного знаменника.
На мою думку треба конче сотворити в Австро-Угорщинї "Українську Центральну Раду", яка опирала ся-б на орґанїзації мас здолу. Вже з початком війни мали ми "Головну Українську Раду", яка потім перетворила ся в "Загальну У. Раду". Одначе ті ради не були в силї остоятись, бо їх не вибирав народ, а тільки полїтичні партії, або сї провідники самі себе вибирали, які опісля вели полїтику на свою руку й орудували фондами без нїякої контролї.
У. Ц. Р. мала б бути зосередоточеннєм цїлого державно-полїтичного життя галицьких, буковинських і евентуально угорських Українцїв, визначувати напрям і тактику для послів, перебрати на себе змонополїзовану тепер у послів полїтику, оснувати "Національний фонд", видавати свій орґан, згромадити коло себе всїх охочих до роботи людей, подїлити загальну роботу, усунути фамілїйну й партійну господарку по наших фінансових і господарських інституціях, завести контролю над господаркою по тих інституціях, аби одиницї, чи фамілії у Львові й на провінції не зоставляли в касах своїх бонів, котрі не представляють нїякої вартости, або, як воно також траплялось, навіть і бонів не зоставляли. В тій цїли У. Ц. Р. покликала-б до життя "Громадський Суд", рішення якого усували-б ті одиницї, які провинили ся, від полїтичного проводу.
Тим способом утворив ся-б сурроґат нашої державности в Австро-Угорщинї, конкретне національно-державне тіло, котре стояло би в контактї з Українською Народньою Республикою, кермувало-б масовим рухом, переводило б економічні чи шкільні бойкоти.
Орґанїзацію У. Д. Г. представляю собі ось як: Кожде село вибирає на 100 людей одного відпоручника, село з 1500 жителїв (для перегляду беру округлі числа) вибирає їх 15. Ся "велика громадська Рада" вибирає споміж себе "Малу гр. Раду" з 5 членів.
Повіт, що складаєть ся (для прикладу беру) з 15 сїл, вибирає "Велику повітову Раду" з 75 членів, вона повставала би з 15х5 членів "Малої гр. Ради". 1/5 часть, себто 15, вибрана через "Велику пов. Раду", становить "Малу повітову Раду". В осїдках окружних судів істнують "Великі окружні Ради". Члени "Малих пов. Рад" становлять "Велику Окружну Раду". Округа, яка має напр. 5 повітів, мала-б "В. Окр. Р." з 75 членів. 1/5 часть, себто 15 членів, становили-б "Малу Окружну Раду".
Члени "Малих Окр. Рад" і 15 буковинських Українцїв становили-б "Українську Центральну Раду". Тому, що є 10 окружних судів у Галичинї, число "У. Ц. Р." приблизно виносило-б 175 членів. Вибрана споміж "Великої Центральної Ради" 1/5 часть (себто приблизно 35 членів) становила-б "Малу Центральну Раду".
"Мала Центральна Рада" і "Мала Окр. Рада" вибирає споміж себе, (або й покликує споза свого круга) фахових референтів, котрі називали ся-б напр. "народнїми (зглядно окружними) комісарами або секретарями". Комісари чи секретарі для полїтичних, просвітно-шкільних, екопомічних, фінансових і т. ин. справ були-б постійними керманичами нашого національно-державного життя і становили-б "Раду народнїх (згл. окружних) комісарів чи секретарів". Їх скількість установляють "Малі Центр. чи Окр. Ради".
На час війни наші громадяне доброї волї могли-б згодити ся на такий міжпартійний чи надпартійний ключ: націоналдемократи 40%, радикали 25%, соціялдемократи 15, христіянські суспільники та клєрикали 5%, безпартійні й заступники ріжних інституцій, корпорацій і професій 15%. По війнї сей партійний ключ спростувати можна на підставі відданих голосів під час виборів послів до парляменту, які відбувають ся на основі загального голосування.
Тепер присвоює собі атрибут загальної національної орґанїзації т. зв. "Народнїй Комітет", який одначе в дїйсности є партійною орґанїзацією націоналдемократичного сторонництва, що ясно виходить з його конфлїкту з "Головною (зглядно Загальною) Українською Радою". Можливо, що основник націоналдемократичної партії др. Охримович думав покликати до життя загально-національну орґанїзацію Українцїв в Австро-Угорщин", одначе життє показало, що т. зв. "Народнїй Комітет" не є орґаном загалу Українцїв в Австро-Угорщинї, але противно внїс він в наше національне життє багато деморалїзації. Багато визначних людей для карєри й наживи вступили в ряди націоналдемократів, хоч приватно виразно заявляють, що їх ідейно з тою партією нїчого не вяже.
Така загально-національна орґанїзація, як Українська Центральна Рада, мала-б серед загалу поважаннє, внесла-б більше державного змислу, а назовнї австрійська держава, Поляки й Румуни мусїли-б з нами рахувати ся. Справа подїлу Галичини, а властиво віддїлення Галичини від великого князївства краківського та сконцентрування цїлої торговлї між осереднїми державами й Українською Народньою Республикою в наших руках се були-б наразї найважнїйші спільні міжпартійні справи Української Центральної Ради, супроти чого напр. справа видістання наших капіталів з польських кас, асекурацій і т. ин. представляєть ся зовсїм побічною.
В кождім разї дискусія на повищу тему вартнїйша нїж боротьба з Поляками на стовпцях нашої щоденної преси. По прийняттю засадничої думки про потребу заложення загально-національної орґанїзації саме переведеннє її в життє при добрій волї громадян не представляло-б великих трудностей.
*) Статя надіслана. Шан. автор пише: Посилаю вам статю з просьбою о ласкаве надрукованнє її у Вістнику, бо галицька преса її не помістить, а міжпартійного орґану у нас нема. Ся справа нас, жовнїрів, інтересус і ми хотїли б піддати її під загальну дискусію. Ред.
[Вістник полїтики, лїтератури і мистецтва]