Питання 2017 року від Edge: Який науковий термін чи поняття має бути відоме ширше?
Не відомо, чи це був рис, чи пшениця. Також не можемо бути певними щодо походження історії, бо існує багато її версій. Але суть її така: винахідник подарував королю чудову гру: шахи. Король настільки втішився, що запропонував майстру самому обрати собі винагороду. Майстер попросив трохи рису (чи пшениці). Точну кількість мали би порахувати за найпростішою формулою: поставити одне зернятко на першу клітинку, два – на другу, чотири – на третю і так далі, подвоюючи кількість зерна, доки не дійдеш до 64-тої останньої клітинки. Король охоче погодився, ще до того як зрозумів, що його обманули. До середини шахівниці його замок ледве вміщав все це зерно, а тут же перша клітинка другої половини шахівниці знову би подвоїла кількість.
Від ісламських вчених 13-го століття до науковця Карла Саґана і відеографів соціальних медіа – хто тільки цієї історії не використовував, щоб пояснити силу експоненційних послідовностей, де речі починаються з малого, дуже малого, але, почавши рости, вони ростуть все швидше – перефразовуючи Ернеста Гемінґвея: вони ростуть повільно, а потім – раптово.
Ідея "експоненційності" та її наслідків повинна бути більше відомою і зрозумілою кожному (а байка про шахівницю – корисна метафора), оскільки ми живемо в експоненційному світі. Це почалось віднедавна. Хоч досі ми були в першій половині дошки, тепер, коли ми вступаємо у другу її половину, все радикально прискорюється.
"Друга половина шахової дошки" – це поняття, яке запропонував Рей Курцвейл у 1999 році у своїй книзі "Епоха одухотворених машин" (The Age of Spiritual Machines). Він стверджує: хоча експоненційність є відчутною і в першій половині дошки, але власне тоді, як ми входимо в другу її половину, наслідки експоненційності стають масовими, речі божеволіють і прискорення починає виходити за межі уявлення та сприйняття більшості людей.
П'ятнадцять років опісля, в «Другу епоху машин» (The Second Machine Age), Ендрю Макафі та Ерік Бриньйольфсон розглянули концепт Курцвейла в аспекті закону Мура. Ґордон Мур є співзасновником компанії «Fairchild» та «Intel», двох провідних компаній Кремнієвої долини. Роздумуючи над першими кількома роками розробки кремнієвих транзисторів, в 1965 році Мур зробив прогноз, що обчислювальна потужність одиниці вартості буде подвоюватися згрубша кожні вісімнадцять – двадцять чотири місяці (я тут спрощую). Іншими словами, що вона зростатиме експоненційно. Його прогноз справджувався десятиліттями з величезним впливом на технології та бізнес, хоча останнім часом цей темп трохи сповільнився – варто зазначити, що закон Мура був радше спостереженням, а не фізичним законом, і що ми, як видається, переходимо від транзисторів до світу квантових обчислень, де замість них обчислення виконують частинки.
Макафі та Бриньйольфсон вважають: якщо ми візьмем за початкову точку закону Мура 1958 рік, коли на ринок вийшли перші кремнієві транзистори, і будемо стежити за експоненційною кривою, то в сфері цифрових технологій ми ввійшли до другої половини шахової дошки приблизно в 2006 році (для контексту майте на увазі, що перше відображення геному людини було завершено в 2003 році, операційні системи для наших сучасних смартфонів були запущені в 2007 році, в той же рік IBM Deep Blue побив Гаррі Каспарова в шахи, а науковці Єля створили перший твердотільний квантовий процесор у 2009 році).
Таким чином, зараз ми перебуваємо десь на першій чи, можливо, на другій клітинці другої половини шахівниці. Це допомагає зрозуміти драматично швидкі досягнення, які спостерігаємо в науці та техніці, від смартфонів, мовного перекладу і блокчейна до великої аналітики, безпілотних автомобілів та штучного інтелекту, від робототехніки до сенсорів, від сонячних елементів до біотехнологій, до геномів і неврології та багато іншого.
Хоча кожна з цих сфер самостійно зростає експоненційно, їхній комбінаторний ефект – прискорювальний вплив, що кожна сфера має на інші, – є колосальним. Додайте до цього можливість самовдосконалення систем штучного інтелекту, і мова йде про майже незбагненні темпи змін.
Використовуючи оригінальну метафору, вхід до другої половини шахової дошки означає, що дотепер ми накопичували рисові зерна у пришвидшеному темпі, але все ще перебували в межах королівського замку. Наступні клітинки затоплять місто, а потім землю та світ. А попереду ще тридцять дві клітинки, тому це не буде коротким періодом перетворення. Це буде тривалий, глибокий, безпрецедентний зсув. Ці події можуть привести нас до епохи достатку і технічного ренесансу, як багато хто стверджує і/або сподівається, або ж у некеровану темну діру, як побоюються інші.
І все ж ми досі переважно живемо у світі, який не розуміє і не створений для експоненційності. Майже кожна структура та метод, які ми розробили для управління нашими суспільствами, – уряди, демократія, освіта та система охорони здоров'я, правові та нормативні рамки, преса, компанії, заходи безпеки, навіть сам науковий менеджмент – створені для функціонування в передбачуваному, лінійному світі та інтерпретують раптові сплески чи падіння як кризи. Тому не дивно, що експоненційні темпи змін викликають різні тривоги та стреси – від політичних, соціальних до психологічних, що ми й спостерігаємо майже щодня.
Як навчитися мислити експоненційно, не втрачаючи глибини, ретельності та нюансів? Як суспільство функціонує в реальності другої половини шахівниці? Що означають управління та демократія в експоненційному світі? Як ми переосмислюємо все від освіти, правової системи до понять етики та моралі?
Варто почати з кращого розуміння експонент та метафори "другої половини шахівниці". Та зі застосування "мислення другої половини" майже до всього.
Bruno Giussani
Exponential
Edge, 2017
Переклад Христини Семанюк