Орден велосипедистів

У видавництві «Книги ХХІ» в перекладі Андрія Любки вийшов роман сербського письменника Светислава Басари «Фама про велосипедистів». Це вже третя книжка з Балканів, яку переклав Любка. У 2016 у його перекладі у тому ж видавниці вийшли роман серба Срджана Валяревича «Комо» і добірка творів хорватського поета молодшої генерації Марка Поґачара «Людина вечеряє у капцях батька».

Про процес перекладу «Фами про велосипедистів», таємні послання роману та чому дехто називає його пророчим, Андрій Любка разом з письменниками Юрієм Винничуком, Іваном Лучуком та з перекладачкою Аллою Татаренко нещодавно розповіли у львівській книгарні «Є».

Андрій Любка про знайомство зі Светиславом Басарою

Андрій Любка: Ми зустрілись зі Светиславом Басарою у вересні минулого року в Сербії. Існують різні письменники: приємні і неприємні, люди, які вміють зачаровувати, і які мають свій шарм.

Басара до таких не належить. Це фанатичний письменник. Він написав кілька десятків романів, вистави за його п’єсами ставлять у театрах різних країн, він веде щоденну колонку у газеті «Danas»(«Сьогодні» — щоденна сербська газета — ред.). Для декого з письменників одна колонка в тиждень — це трагедія, а Басара пише їх щодня і йому це подобається. Для нього мукою є з кимось зустрітись чи просто поговорити. Писання для Басари — головне заняття, тому, можливо, він має певні соціопатичні схильності і став успішним саме завдяки такому характеру.

Про фабулу, переклад та про пророцтво, сховане в романі

Андрій Любка: Роман «Фама про велосипедистів» розповідає про таємний Орден велосипедистів, який існує уже кілька століть і збирається у снах. Герої часто одне одного не знають і не пов’язані між собою, але в них є спільна мета — відновлення Візантійської імперії, оскільки вони вважають західне християнство єрессю, і тому впливають на різні історичні події. І це вони, до прикладу, спричинили вбивство Франца Фердинанда в Сараєві, тому що вважали, що нова війна перекроїть Європу і можливо на тих руїнах і постане нова Візантійська імперія. Чому велосипедисти? Адже з точки зору Святого Духа, який дивиться згори, велосипед виглядає, як хрест (рама схрещена з кермом — ред.), що сам рухається по Землі і розносить благу звістку.

Це так званий фрагментарний роман, який складається лише під час читання в одну цілість. Головним викликом у перекладі цього роману для мене було те, як поєднати всі ці стилі, адже окремі розділи написані різною стилістикою, в тому числі дуже брутальною і навіть провокаційною. Це такий чистий літературний кайф для письменника, тому що треба знайти відповідні слова, правильні синоніми і створити стилістично іншу мелодію одного й того ж тексту.

Найцікавіше читати його тому, що окремі герої не знають про існування чи діяльність інших героїв. Тут, наприклад, вміщені листування Зиґмунда Фройда, який описує дивну ситуацію, пов’язану з людиною, що потерпала від велосипедистів. Також вміщена історія Артура Конан Дойла про останню справу Шерлока Холмса, який у Лондоні розслідує злочини, вчинені певним велосипедистом. Однак через те, що не може розгадати цю загадку, Холмс іде на пенсію.

Оскільки ці розділи не пов’язані, то читач, наче Святий Дух, дивиться згори, і лише він починає складати цю історію в один пазл. Я думаю, що це таке читацьке задоволення – розкривати ці жарти, підміни, фальсифікації, тому що це роман, сповнений знущальним гумором. Басара сміється з патріархального світу, з релігії передовсім, сміється з ідеї панслов’янської єдності.

Деякі критики називають цей роман пророчим. Увесь час у різних розділах роману автор повертається до тези, що усе розпадається. І якщо згадати час, у який ця книжка написана, згадати про ті події, які потім стались, то можна в принципі зробити висновок, що на рівні творчого, художнього, естетичного відчуття Басара передбачив розпад Югославії і розпад східного псевдокомуністичного блоку. Одним з проектів Ордену велосипедистів є будівництво лікарні для божевільних, яка призначена для 20-ти мільйонів хворих. У той час такою була приблизна кількість населення Югославії.

Оскільки це роман про таємний квазі-релігійний орден, який своєю діяльністю змінює плин Історії, то його можна назвати предтечою популярного нині Дена Брауна, який багато писав про витівки таємного і дуже впливового ордену тамплієрів.

«Фама про велосипедистів» — визнано-невизнаний роман

Алла Татаренко: Я давно почала перекладати оповідання та есеїстику Басари, зокрема, переклала «Фатальну вечірку» та «Війну як broadcasting». Але мені, мабуть, не вистачило пророчого дару чи сміливості для того, щоб перекласти «Фаму про велосипедистів». Це роман, за який взятись дуже непросто, оскільки він є справжньою легендою сербської літератури. Я знаю багатьох людей, які називають цю книжку найкращим твором сербської літератури ХХ століття.

З появою цього роману у 1988-му році сербська література отримала свого Беккета. Це улюблений письменник молодого Басари, і в його оповіданнях це особливо помітно. Водночас ми бачимо, що тут є апоричний текст американського постмодернізму, отже, привіт Томасу Пінчону, наприклад. І усе це зроблено в безумовно балкансько-сербський спосіб, і ідея велосипедистів є для цієї літератури природною.

Книжка «Фама про велосипедистів» (оригінальна назва — «Fama o biciklistima» — ред.) вийшла у  1988 році і програла у змаганні за нагороду «НІН» (найпрестижніша літературна нагорода Сербії, яку вручає суспільно-політичний тижневик «НІН». У 2006 році Басара таки отримав цю нагороду за роман «Злет та падіння хвороби Паркінсона»). І досі «Фама про велосипедистів» очолює список найкращих романів, що програли. Є навіть така серія, до якої входять книги, які не отримали премію «НІН».

Читач у голові письменника

Юрій Винничук: У мене є 3 книжки, написані без читача в голові. У 80-их роках, коли я не міг цього надрукувати, я сам собі був читач. Отож з цих трьох книжок, дві видані — «Мальва Ланда» та «Ги-ги-и». Вони продаються найгірше з усіх, тому що в решті моїх романів читач в голові сидів, і час від часу мені підказував, що вживати певних слів не треба, тому що в нас духовність росте і ще щось таке (посміхається). Думаю, пишучи «Фаму про велосипедистів», Басара не розраховував на читача. Мені здавалось, що ця книжка доволі складна, але виявляється — ні. У Сербії цей роман дуже популярний, тож є період, коли читачі дозрівають до таких речей і можуть їх сприймати. «Фама про велосипедистів» — це роман, який смакуєш, читаючи шматками. Він викликає дуже багато різних асоціацій. Коли я щось таке читаю, то відразу з’являється бажання писати — це як наркотик.

Серіал «Династія» і таємні шифри роману Свестилава Басари

Андрій Любка: У кінці роману є список членів Ордену велосипедистів. Басара написав мені, що я можу обрати на свій розсуд кількох українців, які пасують до цієї історичної ролі велосипедистів, тобто близькі за духом, за своєю авантюрністю чи впливом на історію. Я додав Тараса Шевченка, Івана Мазепу, Богдана-Ігоря Антонича, Михайла Чайковського, Василя Вишиваного та Іво Бобула. Басара хоче, аби в кожному новому виданні з’являлись нові імена. Він за те, щоб цей роман розвивався і жив своїм життям. Тому, до прикладу, в останньому виданні цього роману до Ордену велосипедистів записано і Періс Гілтон.

Алла Татаренко: Те, що колись було історією і дійсністю, а власне заідеологізованість суспільства, яка була притаманна 80-им рокам у Сербії, представлене у романі через певні явища культури. Юрій Винничук уже згадав письменників, які не мають в голові читачів; я б сказала, що Басара, пишучи цей роман, мав у голові своїх друзів з «молодої сербської прози», які писали одне про одного літературно-критичні тексти, разом виступали. До речі, Басара тоді був єдиним письменником з цього угрупування, який не писав таких статей, а лише художню прозу. І у тій же компанії був Александар Єрков, який навпаки – писав лише літературно-критичні тексти, і він якраз і був головним редактором часописів, які згадуються у книжці. Це були прогресивні видання, де друкувались молоді письменники. Але у Басари вони вміщені в пародійний  ідеологічний контекст.

Дуже цікаво, що однією чи одним (тут важко сказати) з членів списку таємного Ордену велосипедистів була Алексіс Керрінгтон – це героїня телесеріалу «Династія»,  який у 80-ті роки був дуже популярним в тодішній Югославії. Це була така чорнява негідниця, яка усім псувала нерви. Чому вона з’явилась у цьому списку? Коли англійський перекладач довго допитував Басару, хто ж це така і, не отримавши чіткої відповіді, поскаржився на це, до речі, у часописі «НІН», то Алексіс зі списку зникла. Насправді ж вона мала своє місце у книзі, якщо знати легенди цієї молодої літературної тусовки. Якщо почитати книжку сербського письменника Сави Дам’янова про «молоду сербську прозу», в якій він пише про Басару, там згадуються уривки з літературно-критичних статей колег, але Михайло Пантич, який також є у списку Ордену, там називається Міка Пантагрюель, а Александар Єрков – Алексіс Джерков- Керрінгтон. Це той самий Єрков, який вирізнявся прискіпливою і принциповою критикою. Отже, коли Басара писав свій роман, він бавився, він не думав про світову славу. Йому важко навіть було уявити, що хтось колись буде перекладати цей роман і страждати, розшифровуючи його.

Мені здається, цю книжку варто поважати за це, що вона вийшла за береги намірів свого автора. От, до прикладу, одного з героїв звати Йозеф Ковальський – це дуже популярне ім’я і прізвище. Батька Йозефа Ковальського у книзі звати Вітольд. А Вітольд Ґомбрович написав роман «Фердидурке», де ім’я одного з героїв Йозеф Ковальський. Ковальський є героєм польських анекдотів, але чи знав про це Басара? Не думаю. Прізвище Ковальський походить від слова «коваль», і у «Фамі про велосипедистів» якраз з’являться антиіохійські ковалі, які протистоять таємному Ордену. У цьому романі можна знайти дуже багато алюзій і карнавалу значень, який для кожного з читачів може бути особистим.