Гени разом з іншими чинниками визначають, наскільки люди здатні зрозуміти почуття інших. Принаймні 10% нашої здатності до емпатії закладено в геномі, засвідчило дотепер наймасштабніше ДНК-дослідження. Які механізми цих кореляцій, все ще залишається нез’ясованим. Дослідження підтвердило ще один цікавий факт: жінки загалом більш схильні до емпатії, ніж чоловіки, та винні в цьому не гени.
Здатність поставити себе на місце іншого має й генетичну основу. Зображення: Charlotte Na, schulergd / freeimages.
Відчути сум, радість, біль, щоби поставити себе на місце іншої людини й відповідно відреагувати – це важлива складова соціальної взаємодії. Її роль видно передусім тоді, коли здатність до емпатії обмежена – наприклад, якщо йдеться про людей з аутизмом. І навпаки, є люди, які надто чутливі до емоцій інших.
Проте від чого залежить, емпатичні люди чи ні? Згідно з поширеними припущеннями, це визначається нашим досвідом, деколи навіть допологовими впливами. Але чи відіграють якусь роль генетичні чинники?
Аби це з’ясувати, Варун Вар’єр (Varun Warrier) та його колеги з Кембриджського університету проаналізували генетичні дані 46 000 людей. Всі учасники цього дотепер найбільшого такого дослідження пройшли стандартизований онлайн-тест, через який учені й визначали рівень їхньої емпатії. На пробах слини вчені визначали ДНК піддослідних, які потім проаналізувала компанія «23andMe».
Результат: гени важливі для нашої здатності співпереживати. Адже, як засвідчила розвідка, певні генетичні варіації накопичуються у людей із особливо вираженою емпатієї, натомість інші присутні в менш чутливих учасників. Так, принаймні одна десята нашого емпатичного потенціалу зводиться до генетичного рівня, повідомили вчені.
«Це відкриває нам нову перспективу для погляду на генетичні чинники емпатії», – сказав співавтор дослідження Томас Бурґерон (Thomas Bourgeron) з Паризького університету імені Дідро. Проте які біологічні механізми та сигнальні шляхи пов’язані з різними генетичними варіаціями, більшою мірою невідомо. «Кожен із цих генів відіграє незначну роль, і через це їх складно ідентифікувати», – пояснив Бурґерон.
Цікаво й те, що онлайн-тест підтвердив: у середньому жінки більш емпатичні, ніж чоловіки. Судячи зі всього, цю закономірність не можна пояснити генетичними впливами, розповіли вчені. Адже при порівнянні ДНК їм не вдалося виявити вагомих відмінностей у розподілі емпатичних генних варіацій у чоловіків і жінок.
На думку вчених, ці статеві відмінності мали б бути зумовлені негенетичними чинниками. Ймовірним є також вплив гормонів та інша форма соціалізації. Адже дотепер кажуть «чоловіки не плачуть», а дівчаток більше, ніж хлопців, заохочують проявляти співчуття.
Крім того, дослідження підтвердило: учасники, в яких виявили дуже велику кількість генетичних варіацій, що відповідають за низький рівень емпатії, з більшою ймовірністю мають аутизм.
«Отримані результати – важливий крок у тому, щоби зрозуміти невелику, проте важливу роль генетики для емпатії, – сказав Вар’єр. – Але ми мусимо пам’ятати, що лише десята частина особистих відмінностей зумовлена генетично. Отже, знати їх не менш важливо, ніж негенетичні чинники, що пояснюють решту 90%».
Щоправда, дотепер механізми формування здатності до емпатії відомі лише частково. Так, емпатія, здається, тісно пов’язана з больовим сприйняттям, а також з чутливістю до «гормону затишку» – окситоцину. Аби краще зрозуміти механізми, які спричиняються до емпатії, важливі нові дослідження.
«Нашим наступним кроком буде відтворення актуальних результатів зі ще більшою кількістю учасників, – сказав Бурґерон. – Це могло б допомогти ідентифікувати сигнальні шляхи, що ховаються за індивідуальними емпатичними відмінностями».
Empathie liegt (auch) in den Genen
University of Cambridge, 12.03.2018
Зреферувала С. К.
25.03.2018