Чарльз Лендрі про місто громадян у світі кочівників

Чарльз Лендрі – провідний британський фахівець із розвитку міст, творець ідеї креативного міста. Під його керівництвом реалізовані міські проекти у всьому світі – від Албанії до Гонконгу і від Нової Зеландії до Мексики. На його думку, «творчий потенціал», що живе в містах, може перетворити творчі лабораторії в ефективний механізм розв’язання складних соціальних проблем.

Чарльз Лендрі прочитав у Львові публічну лекцію про те, як на основі концепції креативного міста побудувати відповідальну спільноту, яка дбає про кожного мешканця.

Про креативні міста ХХІ ст.

Місто — це більше, ніж просто фізичне місце у просторі. Це драма у часі. За останні 30–40 років у світі відбулося багато кардинальних змін. Для декого ця драма є дуже цікавою, для інших – навпаки: нецікавою і навіть моторошною.

У часи перетворень постають різні питання. Усе набуває швидшого темпу — люди буквально швидше ходять, їдять і все роблять швидше. Інколи це означає, що у нас немає часу, аби зупинитись і подумати. Коли ми проаналізуємо все, що сталося за останні роки, можемо сказати, що насправді змінилися парадигми. Це означає, що ми маємо сприймати світ по-іншому.

Ми всі знаємо, що у нас була сільськогосподарська економіка, промислова економіка, інформаційна, інтернет-економіка і економіка знань, але дедалі частіше люди починають говорити про креативність як про основний рушій розвитку міст та економік. Проблема у тому, що дуже багато міст у світі мають однакову ситуацію. Тож ми мусимо поставити питання: які у них є конкурентні переваги перед іншими? Креативність та уява дуже важливі, їх треба розглядати як валюту. Це може суттєво збільшити потенціал міста, втримати таланти, а також привабити людей з інших міст.

Для мене як для людини доволі ліберальної, зрозуміло, що міста, які мають бідну культуру, низький рівень уяви, зазвичай не такі успішні. Якщо ми подивимось на майбутнє, то основні питання: хто ми, де наше місце у світі та яка наша ідентичність, коли все перебуває у динамічному русі. А в русі справді все: люди, ідеї, товари, реальність, дійсність. Й один із основних рухів — рух людей. Ідеться передусім про амбітних людей, які мають професійні кваліфікації та навички, які шукають можливостей. Люди з маленьких містечок приїздять до Львова, львів’яни їдуть у більші міста. Основне питання — чи вони повернуться.

Якщо ми спробуємо проаналізувати, які є основні показники успіху для такого міста, як Львів, — то це буде рівновага між кількістю людей, які їдуть, та які повертаються чи приїздять до Львова. Важливим є питання їхньої кваліфікації. Якщо співвідношення позитивне, то місто можна вважати успішним.

Якщо ми спробуємо проаналізувати, які є основні показники успіху для такого міста, як Львів, — то це буде рівновага між кількістю людей, які їдуть, та які повертаються чи приїздять до Львова. При цьому важливим є питання їхньої кваліфікації. Якщо співвідношення буде позитивне, то місто можна вважати успішним. Сьогодні йдеться про місто громадян у світі кочівників.

Коли 30 років тому в мене лише виникла ідея креативного міста, на той час у Великобританії відбувалося дуже багато перетворень. Ми запитали себе, у чому ж наші активи, що є нашим найбільшим ресурсом, який ми можемо використати. Ми зрозуміли, що наша креативність — це нереалізований потенціал, і потрібно було зробити акцент на тому, щоб його вивільнити. Ми вірили, що всі є креативними й усі можуть стати на 5, 10 чи 15% креативнішими. Й оцей приріст може багато змінити. Якщо описати мою книгу на 300 сторінок одним реченням, то воно звучатиме так: «Креативне місто — це місце, яке розширює можливості або намагається створити такі умови, в яких люди будуть мислити та діяти для того, щоби створювати можливості або розв’язувати проблеми». Напевно, звучить дуже просто та очевидно, але, повірте, на практиці так не є. На той час люди вважали це надто розмитим, абстрактним і незрозумілим.

Насправді креативність у ХХІ ст. є зовсім іншою, аніж вона була у ХІХ ст. Тоді вона теж існувала, але тепер люди вперше приймають цю ідею як свідому стратегію. Креативність — це ресурс. Раніше люди були креативними, але вони відкрито не говорили про це. Зараз людський розум та уява стають ключовими міськими ресурсами. Вони пов’язані з менталітетом та способом мислення, а також схильністю до чогось. Деяким людям важко прийняти такі визначення, бо вони хочуть чіткого розуміння дій та показників діяльності.

Що є індикатором креативності? Її можна вимірювати по-різному. Можна, наприклад, вимірювати кількістю інновацій, які були розроблені у тому чи іншому місті. А можна мати на увазі креативних людей, організації, процеси, програми чи види діяльності.

Спочатку, коли ідея креативного міста тільки з’явилася, мистецька спільнота говорила: це ж ми, ми і є тими креативними людьми. Так, митці дуже важливі, але питання в іншому: яка їхня роль у тому, щоби допомогти сформувати більш креативне місто. Якщо чесно, я не впевнений, що можна виділити креативний клас як клас. Мене більше цікавить система креативності у місті. Йдеться, зокрема, про наукові, бізнесові, соціальні і навіть бюрократичні інновації.

Людський розум та уява стають ключовими міськими ресурсами. Вони пов’язані з менталітетом та способом мислення, а також схильністю до чогось. Деяким людям важко прийняти такі визначення, бо вони хочуть чіткого розуміння дій та показників діяльності

Зараз люди починають розуміти, що початкова ідея є просто загальним напрямом. Завдання у тому, щоби сформувати креативну екологію у місті. Припустімо, у вас розвинений мистецький сектор, але решта сфер життя не креативні — то, звичайно, це створює певні перешкоди. Уся система має рухатися в одному напрямі, до єдиної цілі. У цьому контексті також важливо говорити про бюрократичну систему та органи влади, які мають взаємодіяти з іншими складовими системи.

Коли ми працюємо з містами, дуже важливо рухатися за потоком цього міста, пожинати плоди культури цього міста. Але питання у тому, є культура позитивною чи негативною. У контексті креативності може бути поняття негативної культури. Культурне мислення не завжди інтегрується у загальне мислення про планування та розвиток міста. Але, на мою думку, це прихована рука, яка скеровує у певному напрямі. Культура — це ДНК операційної системи.

Кілька років тому я працював у дуже бідному регіоні Великобританії і там усвідомив, що є щось важливіше, ніж креативність. Перш за все треба бути відкритим до допитливості. Ви повинні дозволити людям бути допитливими і ставити запитання. Якщо вони мають таку можливість, то можуть паралельно проявити уяву та генерувати свіжі ідеї, які будуть креативними. Можливо, у них виникне 10 ідей: дві хороші, вісім посередних. З цих ідей може з’явитися інновація, а вже вона породжує додаткову допитливість. Перетворення ідеї у реальність і поширення її допоможе сформувати ринки та притягувати аудиторію.

Інше питання: хто формує креативний ландшафт у місті? Це архітектор чи урбаніст, дизайнер, економіст чи культурник, керівник проектів, соціальний експерт, психолог чи антрополог? Усі ці люди дотичні до процесу. Але по суті нам потрібно приборкати колективну уяву. Інколи найпотужніші інновації з’являються на перетині. Якщо ви використаєте потенціал відмінностей, тоді 1+1 може дорівнювати 3. Саме тому дуже важливо виходити за рамки певних меж, типового мислення чи власного простору.

У контексті креативності може бути поняття негативної культури. Культурне мислення не завжди інтегрується у загальне мислення про планування та розвиток міста. Але, на мою думку, це прихована рука, яка скеровує у певному напрямі. Культура — це ДНК операційної системи.

Не менш важливим є і управлінський, організаційний стиль, який дозволяє створити такий простір. Це повинен бути більш відкритий стиль, який базується на довірі. Це стиль, який дозволяє думати, що зміни можливі. Але обов’язково потрібно враховувати потенціал партнера. Відкритість є рушієм інновацій.

Місто повинне перейти від культури «ні, тому що» до культури «так, за умови, що». Дуже часто це означає, що бюрократія мусить зрозуміти, як працювати не лише з буквою закону, а й із духом закону. Іноді власне дух є вашою метою і може більше дати людям. Успішні міста не лише намагаються з’єднати різні речі, але намагаються диригувати ними. Дуже важливо розуміти, що треба мати інструменти для диригування, об’єднання і сполучення різних точок.

Про креативний Львів

Я вражений зусиллями та досягненнями робочої групи щодо розробки креативного міста у Львові. Можна просто казати, що креативне місто — це так круто, Львів — місто хіпстерів. Але, звичайно, можна сказати і по-іншому: «Зачекайте, потрібно змінити набагато глибинніші речі». І Львів не просто використовує етикетку креативного міста для рекламної кампанії.

Метрополія Львова має близько мільйона населення. Якщо 1% з них вважати лідерами, які просувають поняття креативного міста, — це 10 тисяч осіб. Тільки уявіть собі — 10 тисяч осіб. Все, що нам потрібно, — 1%.

Велике питання — яка у нас ситуація зі спадщиною. Гадаю, що спадщина та креативність — двоє друзів і партнерів. Креативність — це відновний ресурс, а спадщина — невідновний. Якщо зробити таке партнерство, отримаємо дуже цікаві рішення. Те, що сьогодні ми вважаємо нецікавим, вчора було інновацією. Наприклад, Ейфелева вежа.

Якщо ви використаєте потенціал відмінностей, тоді 1+1 може дорівнювати 3. Саме тому дуже важливо виходити за рамки певних меж, типового мислення чи власного простору.

Треба вміти управляти крихкістю, нестабільністю. Чи зможемо ми це зробити, і вплине на результат. Саме тому, якщо ми маємо програму, потрібні конкретні проекти, які зроблять вашу роботу помітнішою і зможуть конкретніше артикулювати ваші наміри. В цьому відношенні одне із завдань — не лише використовувати можливості ринку, а й нагнути ринок для того, щоби він міг виконувати вищі вимоги.

Що би не робив Львів, намагайтеся бути собою. Залишаючи питання особливостей, мусимо говорити про інфраструктуру. У першу чергу люди хочуть бачити її оновленою. Йдеться, зокрема, про аеропорти й легкість сполучення з рештою світу та креативних міст. Тоді люди скажуть: ми робимо багато для інфраструктури, але ми і переосмислюємо цінність мистецтва.

Місто — це ваш навчальний майданчик, тут дуже багато можна вчитись, і це також створює передумови для культури стартапів.

Одне із завдань — не лише використовувати можливості ринку, а й нагнути ринок для того, щоби він міг виконувати вищі вимоги.

Проблемою для Львова може стати те, що місто, яке дозволяє людям ставати успішними, приваблює все більше і більше людей. Назвіть десять міст у Європі, які можуть запропонувати ту ж якість архітектури і фізичного полотна. Виникає запитання: коли всі ці люди почнуть приїжджати до Львова, виросте оренда і рівень цін — що тоді робити?

Про місто 3.0

Варто говорити про ідею міста як місто 1.0, 2.0 і 3.0. Місто 0.0 — це ваша історія, місто 1.0 — це більше про конкретні об’єкти, місто 2.0 характеризується софт-урбанізмом, який розуміє емоційні характеристики міста, намагається зрозуміти, що відчувають люди у ньому. Це ера розумного міста, яке думає категоріями розвитку, і людей, які, як львів’яни, знаходять нове призначення старим будівлям. У цей час формується креативна економіка. Йдеться про 1990-ті — початок 2000-х. І тоді ми підходимо до версії 3.0 — міста, у якому комфортно жити. Для цього треба розуміти всіх мешканців і використовувати ту енергію, яка йде від молоді. Це місто, де можна чути всіх паралельно завдяки новим технологіям. Це зовсім інший тип економіки, порівняно з тією, з якої ми походимо. Зараз ми вже менше говоримо про креативне будівництво, більше говоримо про креативну зону. Наприклад, це зона на колишньому заводі, де можна говорити про нові ідеї. Технології стають більш інтерактивними, поширеною є економіка шерінгу, коли ми ділимося предметами та цінностями. Ця культура полягає у тому, що ми створюємо власну культуру, а не беремо ту, яку нам нав’язують зверху.

Підходимо до версії 3.0 — міста, у якому комфортно жити. Для цього треба розуміти всіх мешканців і використовувати ту енергію, яка йде від молоді. Це місто, де можна чути всіх паралельно завдяки новим технологіям. Це зовсім інший тип економіки, порівняно з тією, з якої ми походимо.

Але як ми можемо виміряти креативне місто? Які є показники й індикатори? Ми розробили один метод. Я не можу сказати, що це найкращий спосіб, але він єдиний. На шкалі від 1 до 10 ми пробуємо виміряти креативність міста. 1 — жахливий рівень, а 10 — чудово. Перший кластер, який ми вимірюємо, — це те, як можна ідентифікувати та підживлювати креативність. У рамках цього кластера оцінюємо, наскільки місто є відкритим, доступним, наскільки йому довіряють та як тут задіяні громадяни. У цьому кластері також важливим показником є можливості для розвитку талантів і навчальний ландшафт — ідеться не лише про університети, але і про можливість навчатися протягом життя.

Другий кластер, який ми оцінюємо, — як місто підтримує креативність. У ньому ми передусім аналізуємо політичну основу, тобто які стимули пропонує влада, щоб уможливити та підтримати креативність. Також оцінюємо стратегічне лідерство і наскільки професійним та ефективним є місто. Щоби йти вперед, треба мати глибинне розуміння того, що відбувається у світі. Коли йдеться про креативну бюрократію, треба питати себе, чого ми хочемо досягти. Треба робити акцент на намірі, а не на правилах.

Третій кластер, який ми аналізуємо, — це як ви використовуєте та вивільняєте потенціал, який є у місті. Це стосується не тільки підприємництва та підприємницького духу, а й того, наскільки ви з’єднані з іншими містами. Зв’язок із зовнішнім світом, зокрема і прямі авіарейси у великі креативні центри, є дуже важливим. Ми аналізуємо процеси та компанії і все, що пов’язано з інноваціями. Тут важливо не лише генерувати ідеї, а й реалізовувати та продавати їх.

Четвертий важливий кластер, який ми оцінюємо, — як жити у цьому місті. Чи є воно вираженням креативності, коли ти просто ходиш і дивишся на нього. Звичайно, в архітектурному полотні Львова видно цю креативність, є відчуття чогось особливого та творчого. Але чи ви створюєте нові місця? Аспекти творення нових місць є дуже важливими. Приміщення УКУ — дуже цікавий та позитивний приклад сучасної будівлі та створення цього нового місця.

Ми переходимо від моделі планування, коли ми прогнозуємо та забезпечуємо, до планування невідомого. Це потребує гнучкого планування, а стратегічно дуже відрізняється від того, що було. Глобально залишається стратегія, яка базується на певних принципах, а тактично ми дуже гнучкі. Люди хочуть вкорінитись у місті й отримати можливості, зв’язки, далі їм потрібно стати чимось більшим і кращим, аніж учора. Це означає можливості для освіти й отримання натхнення.

Люди завжди хочуть мати легке сполучення: Wi-Fi, добрий громадський транспорт, відчуття малого комфортного містечка у великому місті, хочуть мати глобальне мислення, але відрізнятись у локальному плані, хочуть поєднання традицій та інновацій.

Ми маємо говорити про те, які якості хочуть бачити люди у своєму місті. Люди завжди хочуть мати легке сполучення: Wi-Fi, добрий громадський транспорт, відчуття малого комфортного містечка у великому місті, хочуть мати глобальне мислення, але відрізнятись у локальному плані, хочуть поєднання традицій та інновацій. Громадський простір вважається ключовим елементом. Людей хвилює, щоби був баланс бідних і багатих, належний вибір житла, доступність тощо. Це все звучить просто, але втілити це все непросто. Потрібно мати на це моральну відвагу.

Нам треба бути не найкращими у світі, а найкращим для світу, в якому ви будете існувати.