"Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди"
Згадувати Шевченка в річницю його уродин і смерти річ не нова.
Правда, хоча велике серце найбільшого Сина України перестало битися довгі десятки літ назад, але за це піднімається зо страшною силою невміруща постать Шевченка, що лякає й лякатиме вічно ворогів України, як був він пострахом для них і за життя. Дослідники згадують про те, що впорядчикові Шевченківських похоронів дорікали російські урядовці, що він згадкою про похованого і відчитуванням його творів "схвилював цілий край і нагнав на поміщиків несамовитого страху й трепету". Невидимий, а існуючий і вічнодіючий маєстат Шевченка провадить і провадитиме владарно тих, що живуть, і тих, що прийдуть, тих, що в Україні, і тих, що по всіх частинах ґльобу звертають свої очі на ту землю, де могила Шевченка.
Явився Шевченко в таку добу нашої історії, коли то — як пише один його дослідник — "нащадки величнього минулого обернулися в перевертнів, диваків і мочеморд", коли то "герої козакоруської Трої травестувалися в героїв "перелицьованої" Енеїди. У той час промовив він неперевищеним словом до "мертвих і живих і ненарожденних земляків моїх в Украйні і не в Украйні". Промовив — єдиний, що мав до цього право — не як владар з якогось часу, а як владар усіх українських поколінь перед ним і по нім. Промовив як владар незрушимий, вічний, його ж таки слова "Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди" мають беззастережне примінення тільки до нього самого.
Письменник Куліш писав про нього: "Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою. І співану народну річ обернув на живопись того, що було і що єсть на Вкраїні. Його устами увесь наш народ заспівав про свою долю. — ...і з того часу всі в нас поділились на живих і мертвих, та й ще довго ділитимуться".
Шевченко для нас найкраще втілення і відзеркалення української душі, що оскільки не знівечена й не затроєна, рветься до найбільших висот не в імя марксівських ідеалів наживи, тільки зо своєї вічної туги за Великим, Вічним. Тому Україна для нього це не терен боротьби за наживу, як це голосять матеріялісти, але не освячена кров'ю і скороджена списами батьківщина, якої для українця немає другої в світі. Тут Шевченко цілковито воскрешує давний дух княжої Руси, якого висловом є Слово о полку Ігоря з його Русичами, яким на полі бою за землю руську кровавого вина не стало.
Шевченко — це найбільший у нас борець за ідеалістичне розуміння життя. Його бій за таке розуміння має для нас першорядне значення. Коли сьогодні, в добі панування большевизму на Сході Европи приходиться нам надалі боротися за таку поставу, то мусимо памятати, що і цей наш бій Шевченко давно перерішив: він вирішив своїм подвигом раз на завжди те, що українська постава до життя, якщо вона має бути українською, мусить бути ідеалістична. Тут він дав раз на завжди відправу усім духовим наїздам кочовиків, що бажали в минулому, чи бажатимуть ще в майбутньому затроїти Україну. Він поставив на сторожі української духовости своє велике Слово, з якого по-вік родитимуться освячені ножі за нашу правду.
Тому Шевченко як владар душ пануватиме на Україні й провадитиме по всі часи усі українські покоління до великого життя. І тому немає йому рівного.
Годі говорити, що таке розуміння Шевченка це щойно відкриття сучасного покоління, за яким вже прошуміла революція. В те, що Шевченко як владар на Україні присутний, вірили завжди народні маси. По його смерти ходили вперто чутки, що він не вмер, що над Дніпром поховано лише домовину з його заповітом. Шевченко з'являється в народній уяві як півбог з давніх часів, великий характерник, що з ним нікому зміритися.
Лиш небагато людей здає собі справу з того, як добре схопили народні маси доступними собі засобами лєґенди суть постаті Шевченка — владаря. До такого його розуміння зближаємося вже з іншого боку ми.
Згадуючи сьогодні на тому місці Шевченка, мусимо завжди ще тямити, як далеко ще нам до його повного зрозуміння, як далеко до того ступіня горіння в боротьбі за нашу Правду, що було в нього. Коли будемо близькі до його належного розуміння й коли піднесемо себе на той ступінь горіння, що в нього, то не буде знак немильний, що в нашій історії перегортається новий листок.
