Обмеження оптимізму Стівена Пінкера

 

Книга Стівена ПінкераПросвітництво сьогодні” певною мірою продовжує життєствердні нотки його попередньої книги “Найкращі ангели нашої природи” (2011). Поєднуючи огляд, аналіз та маніфест, автор доводить, що глобальні дані надають серйозний ґрунт для оптимізму, коли мовиться про охорону здоров’я, тривалість життя, боротьбу з бідністю, розвиток освіти, захист прав людини, мир та безпеку у світі. Але головні ідеї Пінкера лежать в минулому — Просвітництві, тій епосі у XVIII ст., коли, як стверджує він, розум, наука, прогрес та гуманізм стали основою інтелектуального проекту в Європі та Північній Америці. Він вважає, що настав час воскресити цю спадщину в епоху, яка позначена демагогією, зміною клімату та “фейковими новинами”.

 

Немає сумніву, що Просвітництво принесло багато здобутків у сфері конституційних прав та розмежування держави і Церкви. Однак розглядати саме цю епоху як умову прогресу є досить проблематичним. Багато відкриттів, які Пінкер пов'язує з Просвітництвом, передують йому. Кріс Кутарна і я в книзі “Ера відкриттів” (Bloomsbury, 2017) показали, що Ренесанс був епохою ще драматичнішого поступу науки та гуманітаристики, про що свідчать хоча б такі світила, як астроном Миколай Коперник чи гуманіст Еразм Роттердамський. Екстраординарні періоди інновацій в інших частинах земної кулі були й раніше, наприклад правління китайської династії Тан (618-907) або Золотий вік ісламу (750-1260).

 

Ми також підкреслили, що цілющі епохи прогресу супроводжують періоди не менш стрімкого занепаду. Мандрівники Ренесансу, відкриваючи нові землі, розносили хвороби, від яких загинули мільйони корінних американців. В Європі в ці часи настав підйом релігійного екстремізму та нетерпимості до різноманіття і науки, про що свідчить постать демагога Джироламо Савонароли, який правив Флоренцією у 1490-х. Досягнення Просвітництва йшло пліч-о-пліч з будівництвом імперій та промисловою революцією. Рушієм цієї епохи була не лише шляхетна наукова цікавість, а й рабство, геноцид, експлуатація та культурний тріумфалізм. Як і Ренесанс, вона закінчилась хаосом та конфліктами, зокрема революційними війнами у Франції (1792 — 1799).

 

Обидві епохи доводять, що наука, мислення і факти не обов’язково перемагають ірраціоналізм та ідеологію. Необхідною передумовою розуму в суспільстві є етика та спільні цінності. Історичний прогрес — це не полотно, яке можна штучно розрізати на історичні періоди. Хоча історія й не повторюється, вона може римуватися. З цим на думці, в минулому можна шукати дороговкази до теперішніх та майбутніх труднощів і шляхів їнього подолання. Уроки Просвітництва і справді актуальні для нашого часу, який, за висловом Пінкера, “спраглий розуму”. Утім, контекст є ключовим.

 

Хоча його книга була задумана як історичний зразок для нової ери розуму, вона врешті стала чимось зовсім іншим — тривалим позбуванням аргументів відчаю, які, на думку автора, затьмарюють сучасне мислення, і ствердженням нового підходу, що ґрунтується на раціональності та глобальній кооперації. Економічних аргументів у книзі обмаль, хоча вона й містить апологію глобалізації та ринкової економіки. Автор вважає, що глобалізація принесла людству більше благ, ніж будь-яка інша сила в історії. Як економіст, я погоджуюсь.

 

Але глобалізація також призвела до ескалації ризиків. Те, що є раціональним для індивідів, буває надзвичайно нераціональним для суспільства. Прогрес збільшує доходи та розширює мережі взаємодії між людьми, але одночасно веде до зростання нерівності. Розвиток економіки настає коштом руйнації екосистем. Природа вже стала заручницею економічних процесів (наприклад, носороги не відтворюються, коли зростає ринкова вартість їхніх рогів). Зростання свободи вибору призводить до надексплуатації природних систем. Пінкер розглядає зміну клімату як тривожний виняток зі свого безперервного позитивного наративу, а не як яскравий приклад неспроможності глобального колективного менеджменту.

 

Окремий розділ Пінкер присвячує нерівності. Беручи за основу дані із енциклопедичного сайту Our World in Data економіста Макса Розера з Оксфордської школи Мартіна (Сполучене Королівство), він показує, що глобальна нерівність (між багатшими та біднішими країнами) зменшується, тоді як нерівність всередині країн зростає. З цього він робить висновок про те, що теперішня тривога щодо нерівності, яку живить ідея, що 1% поглинає левову частку глобальних доходів, є недоречною. Я не погоджуюсь. По-перше, дані, які він наводить, не відтворюють недавніх економічних спадів в багатьох країнах. Скоріше за все, ці спади стануть ще гострішими в різних регіонах. Наприклад, зменшення субсидій на охорону здоров’я та корпоративних податків в Сполучених Штатах ослаблять мережі безпеки, які, за Пінкером, дозволили ослабити нерівність після фінансової кризи 2008 року.

 

По-друге, надто мало уваги він звертає на становище безробітних (а у США безробіття прямо корелює з наркоманією) та загрози для робочої сили з боку штучного інтелекту та роботів. Нерівність підриває соціальні зв’язки і разом з технологічною загрозою створює ґрунт для екстремістських політичних поглядів і рухів.

 

Якщо більшість завдань, які є повторюваними, рутинними і не вимагають вправності, в майбутньому буде автоматизовано (згідно з дослідженням Оксфорської школи Мартіна, це цілком можливо), то якою має бути концепція працевлаштування в адміністративних офісах, кол-центрах та на виробництві? Пінкер налаштований оптимістично до таких негайних ризиків, хоча й обережно висловлюється за мінімізацію витрат інтелектуального та політичного капіталу в далекій перспективі, такі як екзистенційна загроза, яку несе в собі штучний інтелект. Він також недооцінює загроз, які  Майк Маріатасан та я окреслили в книзі 2015 року “Дефект метелика” (Princeton University Press): взаємопов’язані системи збільшують взаємозалежність, складність та системні ризики. Глобалізація зумовлює зростання доходів, споживання та взаємозалежності, тож і ризики стають багатовимірними та транснаціональними. Пандемії, каскадні фінансові кризи та кібератаки є яскравим прикладом цього. Нові технології, розширюючи можливості індивідів та невеликих груп, водночас турбоприскорюють ці ризики.

 

Пінкер аналізує глибинні причини скептицизму щодо науки в суспільстві і навіть в частині академічного середовища, зокрема серед гуманітарних наук. Він надто побіжно висвітлює ерозію віри в експертизу, навіть якщо декілька суттєвих прикладів вимагають протилежного. Фінансовий сектор, наприклад, містить найбільшу і найпотужнішу глобальну експертну систему — від банків і скарбниць до Міжнародного валютного фонду. Фінансова криза 2008 року довела неадекватність цієї системи, основне завдання якої — підтримувати фінансову стабільність. Так само і бухгалтерські фірми не змогли адекватно оцінити стан багатьох корумпованих чи колапсуючих компаній. Заперечення досвіду ірраціональне, але кидання викликів експертам не є обов’язково ірраціональним.

 

Пінкер підкреслює важливість ідей у поступі цивілізації, але його широке узагальнення, що “інтелектуали ненавидять прогрес”, здається дивним з погляду доказів та розуму. І саме тут полягає одночасно сила і слабкість цієї книги. Вона надає широкі причини для оптимізму. Вона претендує на те, щоб бути науковим аналізом, який ґрунтується на досвіді, але ці претензії ставить під сумнів її недостатня увага до свідчень нових ризиків, яких стає дедалі більше. Я поділяю оптимізм автора про те, що прийдешнє століття може стати найкращим в історії людства, в якому чимало його історичних лих, таких як бідність, може бути подолано. Але в ньому водночас є великий потенціал для таких дистопічних наслідків, як зростання рівня моря, збільшення глобальних температур, поширення стійких інфекцій, вичерпання природних ресурсів, загрози психічному здоров’ю, ерозія демократичних інституцій та соціальних зв’язків в суспільстві. Потрібно прийняти всі ці виклики, одночасно плекаючи позитивність, яка необхідна, щоб їм протистояти. “Просвітнцтво сьогодні” — це не збалансована розповідь про минуле і теперішнє. Але це бажаний антидот для багатьох охоплених песимізмом.

 


Ian Goldin
The limitations of Steven Pinker’s optimism
Nature, 16.02.2018
Зреферував Є. Л. 

 

04.03.2018