Галицькому письменникові не важко опинитись у ведмедях, яких танцювати вчать методою, спопуляризованою відомим поетом.
Таку методу можна інколи виправдати, буває вона десь, колись і комусь потрібна, завсіди є вигідна. Педагогів окрім М. Драгоманова і Маковея, наші молоді письменники і письменники-новики ніколи не мали, хіба що пощастило кому з них вдатися в листування з Б. Грінченком, але той обмежувався до мовних питань, був ментором, а не педагогом і мав гостре полемічне перо.
Маковеєві мало було обміни листів із письменниками, він питання розвитку літератури, умови, серед яких працює український письменник, як до нього і до розвитку літератури ставиться публіка — зробив начальною темою своєї публіцистики, а в грудневому числі "Зорі" 1892 року запропонував на 1894 рік з'їзд наддністрянських і наддніпрянських працівників пера і накреслив йому широку програму нарад.
Цей Маковеїв проєкт не такий далекий був від реалізації, бо Товариство ім. Шевченка1), видавець "Зорі", прийняло його під свою опіку, дало йому свою фірму — проте до з'їзду не дійшло, він відбувся тільки 30. X. 1898 року у 50-ліття "з'їзду руських учених". Прибули тоді до Львова тільки буковинці, крім галичан, програму нарад звужено, та зате виринула справа тривкої організації в товаристві письменників.
З'їзд цей скликала редакція Л. Н. Вістника, що від січня того року почав виходити коштом Наукового Товариства ім. Шевченка, справою з'їзду і нарад орудував проф. М. Грушевськнй, а він замість товариства письменників пропонував Видавничу спілку. На самих таки зборах перетягнув Грушевськнй на свій бік І. Франка, за Грушевського подали теж голос притягнуті ним на з'їзд "любителі" літератури і фінансієра і таким чином більш-менш на чверть століття, тобто до засновин "Топіжу" (Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка) упав проєкт об'єднання письменників у групу професійного характеру.
Тодіж почав працю у змінених умовах, бо не в Австрії, державі народів, а в Польщі, національній і вороже до українства наставленій державі, з програмою Ст. Ґрабського: "до 25 літ зникне питання української національної меншини". Гірше те, що в самому Топіжі не було розмаху і пішло це товариство по слабшій лінії галицької традиції: журналіст — професійний, письменник — непрофесійний, обидва ж вони зрівняні в тому, що не мусять платити річну вкладку (6 злотих!). Цікаве, що верхівка в товаристві думала: першість належиться письменникам і головою конечне повинен бути тільки письменник, хоч би не львівський (Б. Лепкий у Кракові, В. Стефаник у Русові), — аж нарешті і на щастя найшовся письменник, поет і журналіст в одній особі до того ж у Львові.
Голову підшукали, але товариство і далі не мало льокалю, назверх зазначило себе, крім декількох рефератів, єдиним позитивним виявом: нагороджувати преміями найціннішу публікацію минулого року. Годі сказати, що таке наслідування французької академії і колеґії Нобеля було дуже щасливим помислом, в теперішню годину воно було б уже цілком недоцільне. Вже тоді воно доводило до подвійного гонорування автора: видавцем і Топіжем (авторка збірки "Інакший світ" дістала крім того премію теж і від Католицького Союзу). Чи не залишилась тоді у рукописі навіть добра річ якогось не комерційного автора — невідомо. Та певна річ, сьогодні, де оголосити друком хочби і вартну працю — зробилося мало досяжною мрією — справджується доцільність ранішої, загальнішої у нас традиції з часів "Зорі" і "Просвіти": вони нагороджували рукописи, не книжки. А ось квітневий літературний конкурс 1942 року вивів на ревно в "Українському Видавництві" понад тридцять рукописів, напевне не без вартости. Завдяки пожнивному конкурсові "Наших Днів" на радість і втіху читача в 13 ч. журналу появився мистецький, у техніці на подив винизаний нарис "Ясна мелодія" достатньо начитаного, талановитого автора І. Головацького.
*
Заснована в 1941 році Спілка праці письменників при У. Ц. К. має змогу користуватись позитивним назагал ставленням німецької влади і поробленими за час радянщини поміченнями та досвідом і тому має більші можливості допомагати розвиткові літератури, приспішувати переміну непрофесійних письменників у професійних, організувати і полегшувати умови письменницької праці, розвести доцільну опіку над адептами.
Всі спілки, літературні і мистецькі, подають собі руку в Літературно-мистецькому клюбі, що розпоряджає залею, бібліотекою і веде їдальню, а кожний член одної із професійних спілок автоматично стає членом клюбу. Так водиться і діється за статутом, проте Спілці письменників, як організації, потрібна теж і віддаль, так щоб клюб, улаштовуючи імпрези, зв'язані з літературними обходами й авторськими виступами, не прислоняв бездомної Спілки, тим більше, що він має теж і самостійні завдання, як касино чи колишня "Українська Бесіда" для немистців і нелітераторів.
Найчіткіше зустрічається Спілка (тобто письменники) з клюбом з приводу т. зв. творчих, чи просто авторських, вечорів — як показала практика — призначених для розваги гостей і прибутків у користь клюбу. Зазначувалась навіть тенденція складати різноманітні програми в роді музикально-вокальних вечорів, які нагадують довоєнні файф о кльок, де автори (не автор) задовольняються оплесками, якщо вони на них ласі.
З такої речі треба прив'язувати більшу вагу до справжніх авторських вечорів на протоколованих засіданнях секцій при участі критиків, письменників і запрошених гостей, але зацікавлених розвитком літератури.
Спілка повинна теж мати окрему комісію для оцінки надісланих до неї з тією метою творів.
Сьогодні справа друку дуже трудна, тому треба дати змогу авторам прочитувати на прилюдних виступах, окрім дрібних нарисів — як водиться досі, — також твори більших розмірів. Переповідають зміст, ілюструють його лектурою уривків, опісля корреферент (від Спілки) повинен подати характеристику й оцінку читаного, одне і друге слід вносити до протоколу, так як на секціях, і Спілка подає комунікат у пресі, зміст протоколу в журналах.
Письменник, окрім відмічених, повинен знайти у Спілці матеріяльну допомогу між іншим і в тій формі, щоб діставати від неї або через неї аванс на віддані їй і позитивно оцінені твори.
Багато пильної уваги треба привернути зв'язкам із молодими письменниками. Треба вести з ними листування, оцінювати їх твори, давати пораду не про саму тільки техніку й ідею в їх писаннях, але й дораджувати лектуру2), доставляти книжок, якщо треба, виробляти стипендії на виїзд і т. д. Коли Спілка розведе таку опіку над письменницьким нарибком, коли даватиме широку, всебічну допомогу письменникам, тоді — при зорганізованій і якслід правленій кермі літературою, працею і життям письменника — можна критиці, менторам і пресі лаяти його і вчити методами з Ведмедівки. Лише тоді, бо добра господиня дбає, щоб глек був обдротований.
Щоб якслід сповнити свої завдання, треба Спілці доцільної розбудови і матеріяльних засобів, треба зрозуміння і співпраці письменників, а навіть і ширших кругів між прихильниками літератури.
1) Тоді воно не було ще "Наукове".
2) Нерідко знаходять молоді письменники у пресі мудру пораду: читайте, вам треба читати! Але що? Цього вони не дочитаються. Не так робив М. Драгоманов.
Д. Лукіянович
