Високотехнологічні методи дослідження надали можливість по-новому глянути на знамениту картину Пабло Пікассо. Згідно з отриманими даними, художник перемальовував пейзаж свого колеги по ремеслу – і використав структури попередньої картини у своїй роботі. Крім того, сканер виявив, що Пікассо неодноразово змінював зображення жінки.
Рентгенівське сканування картини. Зображення: Art Gallery of Ontario (AGO).
Упродовж останніх років сучасні техніки аналізу та мультиспектральної візуалізації все частіше проявляють себе цінними помічниками мистецтвознавців. Так, завдяки їм виявили, що Едвард Мунк писав свій знаменитий «Крик» не просто неба, а в приміщенні. Під одним з портретів жінки Едґара Деґи науковці помітили зображення юної моделі, а під картинами Рембрандта – старіші зображення.
Тепер дослідники на чолі з Марком Вальтоном (Marc Walton) з Північно-Західного університету змогли по-новому глянути на знамениту картину Пабло Пікассо, створену в «блакитний» період його творчості. В межах свого проекту вчені проаналізували «Жебрачка, що сидить» («La Miséreuse accroupie») – картину, намальовану 1902 року, вдашись до рентген-радіографії, рентгенофлуоресцентного аналізу та інфрачервоних гіперспектральних знімків.
Вже перші рентгенівські знімки продемонстрували: портрет жінки Пікассо писав не на чистому полотні, а на готовій картині. Адже під малюнком у рентгенівському світлі проявився пейзаж, повернутий на 90 градусів. Та його автором був не Пікассо – її намалював інший художник, що працював в Барселоні, принаймні на це вказали результати стилістичного порівняння.
Цікаво те, що Пікассо перемалював стару картину не повністю, деякими її частинами він доповнив свою роботу. Так, лінії крутих ущелин з пейзажу помітні в структурі жіночих плечей. З допомогою гіперспектральних знімків та рентгеноскопії науковці реконструювали послідовність, з якою Пікассо працював над портретом жінки, позаяк ця техніка робить видимими хімічні елементи різних пігментів.
Інфрачервоне сканування демонструє розподіл пігментів заліза і хрому, що виявляє замальовані елементи картини. Зображення: Northwestern University/ NU-ACCESS.
При цьому з’ясувалося: спочатку Пікассо намалював жінку з піднятою правою рукою і свого роду диском в руці. Лише пізніше він знову приховав руку під накидкою жінки. «На основі свинцевого картування у рентгено-флюоресцентному сканері ми реконструювали білі пігменти, – повідомили Джон Делані (John Delaney) з Національної галереї мистецтв у Чикаго. – Якщо до цього додати інфрачервоне, то побачимо цілісну картину високо піднятої руки з рукавом, шайбою та пальцями». Натомість пігментний шар, яким пізніше перекрили це, складається з блакитної фарби, що містить переважно залізо і хром.
«Пікассо нічого не заважало ще більше змінити композицію у процесі малювання», – сказав Вальтон. І, вочевидь, художник не боявся скопіювати одну з попередніх робіт. Адже, як виявили вчені, позиція та виконання потім замальованої правої руки цілком відповідають жіночому портретові, який Пікассо намалював аквареллю незадовго до цього.
«Наша команда лише почала виявляти всю складність малюнка – і вже помітила деякі тонкі зміни, які Пікассо зробив на шляху до остаточної версії», – сказав Вальтон. Аналіз старих картин, який здійснюють сучасними хайтек-методами, дає змогу дізнатися більше про художника та його творчість. Результати свого актуального дослідження вчені представили на щорічній конференції Американської асоціації сприяння розвитку науки, що днями проходила в Техасі.
Northwestern University, 19.02.2018
Зреферувала Соломія Кривенко