До редакції "Дѣла" подав сими днями Всч. о. Лев Струтиньскій, гр.-кат. парох в Космачи, коло Солотвини, вістку про "хроби", які явились були досить численно на сніговій поволоцї піль космацких 1. руского лютня (13. лютня по Григоріяньскому численю) б. р. по сильній вітряници, коли то наступила тишина і снїг почав притрясати. Заразом зволив Всч. о. Струтиньскій нашій редакції прислати на показ кілька примірників тих "хробаків".
Редакція віднесла ся для наукового розслїду присланих "хробаків" до Вп. И. Верхратского, професора рускої ґімназії, від котрого одержала такій освід що-до згаданих животин, их прояви на снїгу в зимі і загалом их способу житя.
Вп. професор пише:
Переслані менї примірники "хробів", котрі появили ся досить численно на снїгу 1. руского лютня 1893 р. в Космачи, коло Солотвини, суть то личинки (larvae) хруща званого Снїжник бурий (Telephorus fuscus, der braune Schneekafer oder der gemeine Weichkafer). Хрущ сей єсть у нас і в инших краях Европи, именно зимнїйших, цїлком звичайний, а явить ся нераз дуже численно в маю і в червню на полях, по межах, муравниках, по хащах, лугах, зарісниках, лїсах і городах зарівно на всїлякім зїлю, як і на деревах і корчах. Єсть то той самий рід, котрий дїти прозивають "дохтор", "цирулик" або "щіпун", за-для того, бо хрущ той зловлений силкуєсь угризти, та єго щоки за слабі на людску шкіру, про тоє лише легенько успіє щипати, не завдаваючи при тім нїякої боли. Дїти шуткуючи часто прикладають єго собі до жил руки, щоби "пускав кров" (подібно говорять Нїмцї: Bader, lass Ader!). Сам хрущ буває на 1½ центіметра довгій, а більше нїж 4 міліметри широкій. Тїло єго єсть видовжене, мягке, плоскаве, ріжки нитчасті, ноги довгі. Покриви (elytra, Flugeldecken) окривають весь хребет (верх кадовба), але суть мягкі, за-для того зачисляють снїжника до хрущів мягкокрилих або мласків (Malacodermata). Єсть чорнявий, сиво омшений, кадовб по боках, перед голови і насад ріжків жовтаво-червоні, передплїчє червоне з чорною, округлою плямкою на передї туж за головою.
Хотя мягкотїлий той хрущ видає ся дуже слабосильним і утлим, єсть він таки пажирливим хижаком, котрий увиває ся шпарко за всїлякими меншими комахами, передовсїм же полює жадобно на мошері (мшицї, попелицї, Aphididae, Blattlause), що то так часто обсїдають всяку городовину і висисаючи соки листя споводовують єго киртавінє. Про тоє снїжники гублячи мошери і другі шкідні комахи стають господареви вельми в пригодї. Личинки снїжників живуть в земли. Дорослі бувають на 2—3 центиметр довгі, суть плоскі, барви оксамитно-чорної, а мають виразну голову жовто-брунатну, лоснячу і три пари ніг, що их на першій погляд різко одмічає від правдивих хробаків, котрі завсе суть безножні, а також і від червів т. є. безногих личинок комаших. Личинки тоті скривають ся під камінєм, під опалим листєм, під логинами (лежачими, поваленими пнями) межи корінєм дерев, а суть дуже пажирливі: поїдають всякі слабші від себе звірючки, ріжні комахи, як хрущі, гусїльницї — а буває і так, що сильнїйша загризає слабшу. В осени залазять під камінє, по-під рінє дерев або других ростин, і там поволи зацїпенївши западають в просонє зимове. Лучає ся однакож, именно у відзимки (при кінци зими), понайбільше, коли трохи відмякне т. є. коли стане відельга (відлега, відлига), що вилазають личинки в великім числї з землї і повзуть по снїгови. Люд тоті чорні личинки зове подекуди снїжними хробаками (по нїм. Selmeewurmer) і торочить, що они падуть разом з снїгом з гори, з хмар, що очевидно єсть хибним. Личинки по снїгу везуть ся звичайно лише поволи, та коли их з снїгу зібрати і принести у теплу хату, так в отепленім воздусї стають дуже живкими і починають дуже швидко і шпарко лазити. По снїгови лїзають кілька годин, почім опять криють ся в землю. Не раз заскочить их наглий мороз, нїм успіють скритись, то на голоморозю богато личинок гине, та не завсегда і далеко не всї: буває і так, що притрясе их снїг, они з студени заковязнуть, та коли засїяють оживлющі променї весняного сонця, личинки відставлюють ся і знову вертають до житя. Перезимовавши щастливо увихають і суятять ся так ще з де-кілька тижнїв; в цвітни же або в маю залазять по-під камінє, під повалені пнї, по-під коріня ростин і т. и., а умістившись там в пригіднім місци вже не беруть нїякого корму, а за тиждень переображують ся в червонаво-жовті, трохи наперед подані (закульчасті), чорними очима впридоблені кукли, з котрих по 2—3 тижнях вилягають ся совершений хрущі-снїжники.
Причини, чому личинки будять ся з своєго сну ранше в зимі, бувають розличні. Найчастїйше теплїйшій воздух надить их і спонукує вилажати на-поверх землї. При відельзї і довше треваючих дощах нераз заливає вода их пристановища і змушує личинки до утеки і до гляданя захисту в иншім місци. Инодї, коли рубають дерева в лїсї, розпухнена і зворушена земля не дозволяє личинкам супокійно лежати в обраних зимівках. Нераз також буває, що личинки, котрі повилажують з своїх норок, пориває сильний вітер і цїлими роями заносить на віддалені місця, як се впрочім буває і з другими комахами пр. з саранчою, зазульками (сонечками) і инш. Коли-ж до того і снїг паде, то легко здаватись може, що тоті личинки падуть разом из снїгом.
Громадний прояв личинок снїжника або так званих "хробаків снїжних" не єсть вправдї так дуже рідкій — поодиноко стрічаємо личинки снїжника рік в рік в цвітни аж до половини мая досить часто під опалим листєм, під камінєм і пр., хоть не так часто, як пізнїйше хруща, бо личинки ведуть житє понайбільше скрите — та все-ж не кождому доведе ся тот прояв власними очима бачити. Не кождого року бувають снїжники в так великій скількости, щоби аж звертали на себе увагу; а нераз, коли зима полегка, та снїг сповзне скоро, то хоть личинок богато лазить, так на земли чорне від чорного не дуже відбиває, то і запримітити их трудно. Тому то пожаданою єсть річею, щоби самовидцї прояви "хробаків снїжних" подавали до загальної відомости, а заразом списовали всї обстанови товаришачі тим проявам.
Впрочім про "хробаки снїжні" знано вже давнїйше, хоть і уважано нераз их прояву яко дивне і невитолковане чудо, й так 20. падолиста р. 1672. помічано той прояв в Угорщинї і обширно єго описано. В сїчню р. 1749. бачено "хробаки снїжні" в різних місцях в Швеції і нераз находжено их на леду і снїгу насеред замерзлого озера, куди очевидно вітер их мусїв задути. При кінци твердої зими р. 1799. (11 лютня) в околици Офенбах, Бінґен... явились личинки снїжника в превеликім множестві, а богато свідків зізнавало протоколярно в судї, що на власні очи бачили, як тоті хробаки падали разом з снїгом... Забобон приписовав тим проявам різні нездумані річи: завічано помір, голод і війну. В лютни 1811. року "хробаки снїжні" помічано в Саксонії, а 30. сїчня 1856. р. в Швейцарії. — Остатними роками находилисьмо поодинокі загальні згадки в різних краєвих часописях про "хробаки", "усїльницї", "комахи", що то в великім множестві по снїгови мали повзати. Та з таких коротких згадок годї щось певного висновати, хоть имовірно мали то бути личинки згаданого хруща снїжника бурого.
В кождім разі громадний прояв так званих "хробаків снїжних" єсть занимаючим і гідним пильнїйшої уваги. Про тоє упрошуєм Всечестних Земляків, щоби, коли доведе ся сей прояв бачити, зволили звістити про се Хвальну Редакцію "Дѣла", або прямо віднести ся до підписаного — а також — як то здїлав Всч. о. Лев Струтиньскій — прислати на показ кілька примірників комах на снїгу помічаних. Тілько в тім случаю має донесенє дїйстну вартість. Сама же згадка без долучених примірників нам не вистарчає, бо лишень маючи перед очима примірники, можем их означити і дати певний освід.
Дуже цїкавою річью було би також дізнати ся, чи наш люд именно в горах або на Підгірю, де місцеві говори богатше і ріжноріднїйше розвинули ся, нїж на долах — не має ще яких осібних назв місцевих для поименованя личинок снїжника, та чи не привязує до прояви тих личинок які забобонні повірки?
При нагодї замітимо, що суть єще і другі комахи (Insecta), котрі являють ся по снїгу. Перед всїми згадаєм тут про скачучі маленькі, бо лишень на 4 міліметри довгі сїтчаки (Neuroptera), звані в наукових дїлах: Boreus hiemalis (Снїгомирка зимова), а то згадаєм за-для того, бо у кмітливого нашого люду мають тоті, впрочім досить рідкі комахи навіть осібне имя. Сливуть они в Коломийщинї (в околици Березова) під назвою "снїгові блихи (: по снїгови скачуть дїйстно мов блохи) — і суть тамошним жителям добре звістні.
Ві Львові 10 (22). лютня 1893.
Иван Верхратскій,
професор в ц. к. акад. ґімназії ві Львові.
[Дѣло, 25.02.1893]