«Навіть незвично від польського політика чути притомні речі, які стосуються української історії. Озвучені тези про непричетність Бандери до подій на Волині є абсолютно адекватними, але такими, які тепер, на жаль, дуже рідко звучать у Польщі через антиукраїнський політичний галас, який там дедалі більше наростає», – так відгукнувся на позицію екс-прем’єра польського уряду Яна Ольшевського щодо змін до закону РП про Інститут національної пам’яті керівник українського ІНП Володимир В’ятрович.
Інтерв’ю Яна Ольшевського, в якому він висловлює свою думку про скандальний закон та сучасний стан українсько-польських стосунків, Z опублікував повнотекстово. Коротко лиш нагадаємо, що колишній прем’єр Польщі назвав ці поправки «чимось на межі манії та диверсії». Втім, він сподівається, що все це є тільки «помилкою» і «нетривалим відходом» від лінії Леха Качинського.
Пригадав Ольшевський полякам, а також деяким українцям, і певні факти з української історії, зокрема, що Степан Бандера не був і не міг бути причетним до Волинської трагедії, позаяк у той час сидів в концтаборі. Більше того: «Якби Бандера міг тоді ухвалювати рішення, то до злочину на Волині, найімовірніше, не дійшло би. Просто він був мислячим політиком…»
Зрозуміло, після слів екс-прем'єра «манія» не мине і ніхто в Польщі не кинеться виправляти «помилки». Як зазначає Володимир В’ятрович, висловлювання пана Ольшевського є лише словами «колишнього впливового польського політика», навіть попри те, що він – Ольшевський – є однодумцем творців правлячої нині PiS. «Серед тих політиків, які сьогодні мають вплив на ситуацію в польській державі, мені здається, не знайдеться когось, хто міг би відверто говорити своєму народові часом важку правду про польсько-українські стосунки», — говорить пан В’ятрович, коментуючи для Z заяву Яна Ольшевського.
Володимир В’ЯТРОВИЧ:
«Розумна частина PiS не має зараз впливу»
«Я далекий від того, щоби вважати увесь PiS таким галасливо антиукраїнським, як його іноді сприймають. Насправді в PiS є частина депутатів достатньо притомного консервативного світогляду, які в першу чергу розуміють загрозу Росії як для України, так і для Польщі. Однак наразі визначальними у цьому політичному таборі все ж є люди дещо іншого ґатунку, від яких частіше звучать заяви антиукраїнського змісту. І ми не бачимо, щоби та стримана, розумна та аналітично налаштована частина PiS мала зараз якийсь вплив.
Це яскраво проявилося після ухвалення закону про ІНП, коли почали звучати заяви, з яких випливало, що навіть самі представники PiS не до кінця розуміли, що вони ухвалили, навіщо вони це ухвалили і які будуть подальші дії. У цьому середовищі панує до певної міри політична безвідповідальність.
Та є ще один аспект, який впливає на ці речі: PiS постійно боїться втратити частину свого електорату, яка вагається між цією партією і ще правішими політичними силами, такими як Kukiz'15. Відповідно, будь-які провокації з боку Kukiz'15 призводять до того, що PiS змушена підігравати, щоби не втратити тієї частини електорату, яка вагається.
Таким чином, маємо дивну ситуацію, коли незначна фракція депутатів від Kukiz'15 має можливість задавати порядок денний у Сеймі, а єдине, що може робити PiS, то цей порядок денний реалізовувати. Зміни до закону про ІНП стали свідченням того, що принаймні в стосунку до України Kukiz'15 точно має можливість диктувати порядок денний.
— Володимире, як гадаєте, що екс-прем’єр мав на увазі, коли назвав зміни до закону про ІНП чимось на межі «манії та диверсії»?
— Закон є потворним Франкенштейном, який поєднує дуже різні, часом несумісні між собою речі. Для мене як для українця найнеприйнятнішим як з історичної, так і з політичної точки зору є поміщення так званих злочинів українських націоналістів в один рівень з нацистськими та комуністичними злочинами. Причому, коли йдеться про нацизм, то нема жодного акценту на його, скажімо так, національність. Коли йдеться про комунізм, то мова теж не йде про Росію чи російські злочини. Натомість коли говорять про ОУН чи УПА, то називають це українським злочином. Це теж важливий аспект, який постійно тепер проявляється в риториці польських політиків з боку PiS.
В цю тенденцію вписується і остання заява президента Дуди, який сказав, що село Гута-Пеняцька було знищене українськими (!) солдатами. Отже, з одного боку, ми маємо дуже чітку позицію польських політиків проти того, щоби, не дай Боже, хтось у світі говорив про польські концентраційні табори – вони є справою рук не поляків, а німецьких нацистів. А з другого боку, формування, яке було створене нацистами і до якого частково входили українці, впевнено і безапеляційно називають українським, а його вояків – українськими солдатами.
ДЛЯ ДОВІДКИ:
Ян ОЛЬШЕВСЬКИЙ, 88 років, хоч тривалий час перебуває поза політикою, має реноме доволі консервативного політика, якщо не сказати яструба; коли Валенса висував його на прем'єра наприкінці 1991 року, власне він наполіг, щоб в його уряді не було Бальцеровича, натомість підтримував люстраційні процеси, зокрема діяльність Антонія Мацеревича, з яким співпрацював ще з часів KOR-у.
В антикомуністичному русі Ольшевський задіяний ще з юнацьких років, учасник підпільної харцерської організації "Сірі шеренги". З 1950-х років його антикомуністична діяльність стала публічною, в 1956 році, вже працюючи в Академії наук, він виступив із закликом реабілітувати Армію Крайову. В 1960-х роках виступає адвокатом в судових процесах проти дисидентів, захищав, зокрема, Яцека Куроня, Адама Міхніка та Кароля Модзелевського. У 1976-му був співзасновником KOR (Комітет захисту робітників), під час страйкового руху у 1980-му році саме на його пропозицію розрізнені незалежні профспілки об'єдналися в одну структуру "Солідарності".
Попри близьку співпрацю з Яцеком Куронем, ідеологічно ближчим йому був Лех Качинський, його радником Ольшевський був до самої загибелі президента в Смоленську. Зрештою, щодо українського питання всі вони були однодумцями, і Лех Качинський, і Яцек Куронь різко протестували проти спроб означити Волинську трагедію як геноцид. Оприлюднена нині позиція Яна Ольшевського щодо УПА є відомою ще з 1990-х років, і, як бачимо, в нинішній ситуації посилення популістсько-націоналістичних настроїв він її не змінив.
В недавньому конфлікті президента Анджея Дуди з Антонієм Мацеревичем підтримував останнього, критикував Ярослава Качинського за зміщення його з поста міністра оборони, попереджаючи, що це рішення може розколоти партію. З консервативних і антипопулістичних позицій може дозволити собі критикувати PiS; зокрема, критикував опартійнення судів PiS-ом. З самого початку критикував і новелізацію закону про ІНП.