Дискусія, яку не слід відкладати «на потім», а саме – про проблеми із визначенням знання, сьогодні як ніколи стукає у двері сучасної культури. І це у будь-якому випадку не голослівно. Передусім через те, що постмодернізм, який «відмінив» довіру до фактів та сутностей як таких, та замінив її на інтерпретацію текстів і наративів, зачарував і сам себе, і своїх прихильників не лише глибинним скептицизмом до всякого позитивного світобачення, але й водоспадом варіативних видимостей дійсності, часто далеких від очевидного знання. Є і другий аргумент. Це стан сучасної епістемології, у надрах якої визріває критичне ставлення до епістеме (чистого пізнання), а відтак і до поняття знання як такого. У цій тенденції проглядається нова хвиля філософії прагматизму, але хвиля ця претендує на піднесення знання прикладного і технологічного, себто знання-техне. При цьому «забувається», що усяке технологічне знання є лише вмінням застосовувати знання як таке.
Окремою проблемою, починаючи з середини 20-го століття є недостатність традиційного визначення знання, витоки якого відносять нас ще до сократо-платонового розумування і яке формулюється наступним чином: обгрунтоване істинне переконання є знанням. Саме це визначення було поставлене під питання короткою статтею американського філософа Едмунда Гетьє у 1963 році. Стаття так і називається: «Чи є обгрунтоване істинне переконання знанням?». Спершу Гетьє, а за ним і інші епістемологи, почали наводити контрприклади до цього тридиційногог визначення, у яких показано ситуації, коли воно просто не працює.
У пропонованій дискусії хотілося б розглянути зазначені питання, зокрема і проблему Гетьє як один із найцікавіших пізнавальних парадоксів 20-го століття. Крім цього, було б цікаво поділитись думками щодо можливості подолання проблеми Гетьє через визначення очевидності. Із такого розгляду виникають неочікувані наслідки, звісно ж – попередні та не до кінця опрацьовані. Один із цих наслідків стосується визначення новостворюваного знання, а також знання «первинного», першопочаткового, яке можна уявити як подвійну спіраль взаємозв’язаних та взаємозалежних – процедурного і декларативного – типів знання. Або ще простіше – як подвійну спіраль верифікації та фальсифікації процесу пізнання.
Вхід вільний для зареєстрованих за посиланням.