Це – Реза. Резу ніхто не любить.
Ніхто точно не знає, як його звати. «Пишіть просто еР, – каже Реза, – або кажіть РЕ-ЗА». Реза дуже голосно говорить. Він практично кричить. Ми з Резою вчимо разом мову – Реза ходить в цю школу мов другий рік, і поки частота німецьких слів у його арабсько-англійському суржику на рівні статистичної похибки. Але його переводять з рівня на рівень. На другий рік тут ніхто не лишається.
Резу справді ніхто не любить.
Одногрупники з нього сміються. Бо Реза смішний.
Він носить потерту шкіряну куртку. І потерті шкіряні штани.
Реза два метри зростом і один метр в плечах. У Рези злегка підфарбовані вуса, закручені догори. Реза лисий. Навколо його очей зморшки.
Коли всі вчать минуле в майбутньому, Реза дивиться в книгу, а потім питає значення слова, яке читали три сторінки тому. Вчителька намагається зрозуміти, що він питає. Реза кричить щось у відповідь. Голос його наче скочується з гір камінням і все нищить на своєму шляху. Усі переглядаються. Вчителька береться за скроні. Реза кида каменюки.
Фрау Матіас, француженка, видана колись сюди заміж, дивиться на Резу з-під окулярів, віднімає руки від скронь і каже: «Реза, треба було слухати як ми читали двадцять хвилин тому». Придушене її роздратування дзвенить у повітрі.
Реза просто дивиться прямо. Бува прицмокне і схилить лису вусату голову, а буває кричить. І вчителька знову береться за скроні.
Ахмед сидить поруч з Резою: Ахмед – фізик, він буде писати тут дисертацію. Він ловить кожне слово вчительки, і його старанність пом’якшує Резині крики. Ахмед перекладає його, коли частота німецьких слів у арабсько-англійському суржику Рези падає до критичних показників. І фрау Матіас, дивлячись на ніжно-старанного Ахмеда в його світлих сорочках під темними светрами, прибирає пальці зі скронь.
Сьогодні ми вчились, як говорити про болячки. Що у кого болить, читали інструкції ліків і вчили різницю між томографією та МРТ.
«Хтось із вас оперувався?» – питає фрау Матіас.
— Я! – кидає каменюку Реза. – Літак! – кричить він. – Літак!
— Літак?
— Літак!
— Я не розумію, про що ви.
— Літак – уууу – БАМ! – Реза кричить.
— Ви оперувались у літаку? – її руки вже наблизилися максимально близько до скронь.
Реза починає тихо і низько тарахкотіти арабською.
— Він був на війні – перекладає фізик-Ахмед, стискаючи в кулаки бліді долоні з довгими пальцями. – Він був пілотом винищувача. Його збили. Він упав у горах. І доповз до села на руках. А потім зомлів. І два роки не впізнавав навіть маму.
— Майне мутер! – скрикує Реза. – Мутер!
Вчителька відняла руки від скронь. І всім стало трошечки ніяково, що Резу ніхто не любить.