П. Олюньці К., враз з спочуттям у "важкому горю".
Сонце сховалося за сірими дахами домів і старовинний княжий город, спершися під старим-старезним замком, спочив у вечірній задумі. На темному плесі неба ніжним сріблистим серпочком зарисувався лютий — місяць боротьби з алкоголем. (Гей, люди, люди! Помелом свого холодного розуму ви встигаєте змести й найніжніші чари!...)
Та цур їм там! І місяцеві і боротьбі! "В своїй хаті своя правда, і сила, і воля"... А пані Оля сиділа саме в своїй хаті і карткувала календар.
— Колюсь! А чи ти пам'ятаєш, що є п'ятнадцятого?
— День твого народження, Котусь!
— А чи запросимо гостей?
— Добре, дитинко, але чим їх погостимо?
— Не журися! Спечу бухти, зроблю голубці, канапки...
— Ho, а горілка до канапок?
— Не журися, і горілка буде! Вже в тому моя голова!
— Не голова, а головка, наймудріша в світі!...
_________
Ну й справді головка варт була похвали. Не диво — жіноча! А жінка, як щось захоче, то й з дна мила добуде. Роздобула цілу літру і тo самого бoнґy. Ось уже й несе. Несе та обдумує, як би то заправити.
— Зроблю цитринівку. Її мабуть найбільше любить Юрко! Ні, зроблю по половині — ще і пляшку помаранчівки. Taй пам’ятатимуть гості моє народження. О. доктор зовсім певно вп’ється...
Нараз, чи то за камінь зачепила, так чомусь то спотикнулася — калатнула черевичком по торбинці, легесенько — лиш так, чуть і... горе! горе! Пляшка в кусочки розлетілася, а з нею враз приснули мрії...
— І стид і шкода! Вже й гостей запросила. Лице лупатися буде зі сорому. Бо ж і справді, чи це моя річ клопотатися горілкою?! Десь у людей це роблять чоловіки. А він і не висунеться з хати! Ет, загалом десь люди...
Гей Колюсь, Колюсь! Не даром сьогодні вранці павук спустився на твоє ліжко. А ти й не вірив теті, що буде авантюра...
З жалю та гніву сльози так і тиснулися до очей. На вулиці п. Оля ще якось їх здержувала, та лише станула на порозі, то вже свобідно дозволила їм литися по білому, притрушеному пудром личку.
— Що сталося, Котусь? Невже не дістала горілки?
— Та певно, тобі лише під ніс подати, тобі забагається гостей і горілки, а я маю за нею ходити. Я, я сама, жінка... Як би була знала, що ти такий... Мені казали, що я дурна...
Лягла на ліжко, запхала голову в подушку і тихо плакала. Чоловік постояв хвилину мовчки і без слова вийшов.
_________
Коли зійшлися запрошені гості, застали п. Олю усміхнену та веселу. Лише уважний обсерватор міг би був завважити дещо зачервонілі очка.
— Прошу, панове, прошу сідати! Чоловік зараз прийде. Тільки, головно пана доктора, жде сьогодні не надто мила несподіванка. Ми гостимо сьогодні без алькоголю. Каже чоловік, що в лютому протиалькогольні місяці, не годиться пити. Треба дати приклад...
В цій хвилині скрипнули двері і на порозі станув саме розсміяний чоловік з двома пляшками горілки в руках.
— А бач, я таки роздобув!
За хмарку червоно заходив місяць і мабуть це його світло відбилося так на бліденькому звичайно личку пані Олі.
М. Точило.
