Львів, 19. лютого.
Стоїмо напередодні важної події, а саме загального перепису населення, який відбудеться 1-го березня. Цей перепис, між іншим, дасть образ нашої чисельности у Генеральній Губернії. Тому й нашим обов'язком є наскрізь позитивно поставитися до нього й доложити всіх зусиль, щоб він пройшов якслід. Але перепис населення є для нас важний ще з інших причин. Він буде пробою нашої національної свідомости, зрілости й організованости. Досі всі переписи населення проходили в атмосфері напруження, нас практично відсували від активної участи у його переведенні, а рубрики спискових аркушів були неясно й баламутно уложені так, щоб число українців всякими способами поменшити й щоб у загальних підсумках він вийшов для нас некорисно. З тією метою спискові аркуші, якщо йде про національність, поруч рубрики "українська", мали ще й рубрику "руска", а це мало на увазі дати змогу менше свідомому, або заляканому елементові українського походження, вписатися у рубрику "рускої" національности. Далі уведення віроісповідних рубрик не мало метою подати чисельного стану даного віросповідання, лиш зарахувати до неукраїнської національної збірноти тих усіх, хто вписався до рубрики "римо-кат.", бо водилося тоді так, що віросповідання покривалося з національною приналежністю. "Греко-католик" — це був "українець", або "русин", "римо-католик" — "поляк". Тому велика кількість українців-римо-католиків пропадала для нас. Таксамо утотожнювання вживання розговірної мови з національною приналежністю доводило до того, що ціла маса українців, які послугувалися польською мовою, була зарахована до польської національности. Велика кількість рубрик для означення національности й віроісповідання та брак ясно поставленого принципу, яким мірялося національну приналежність доводило до того, що до польської національности зараховувалося й тих, які подавали свою національність як польську, але й тих, що вписувалися як римо-католики, чи подавали польську мову, як розговірну, якщо не зазначили виразно своєї національности як українці. А це при невеличкій національній свідомости в деяких наших околицях не могло статися. Зрештою дбали про те спискові комісії й комісари, які майже виключно були чужонаціонального походження. Вони то й уживали всяких заходів, щоб ті українці, в яких національна свідомість була слабо розвинена, були зараховані до чужої національности. Елястичність рубрик давала змогу тим одиницям, в яких національна свідомість була приспана, ясно неосвідомлена або байдужа, з чистою совістю найти завжди відповідну фіртку, щоб і "вовк був ситий і коза ціла". Специфічні політичні умовини витворювали несприятливу атмосферу, в якій відбувався перепис і це було теж причиною, що деякі слабші духом члени нашої національної спільноти боялися признати до своєї національности, або окреслювали її так, що в інтерпретації виходила вона в нашу некористь. У висліді так переведеного перепису населення ми ніколи не мали правдивого образу нашої чисельности, бо статистичні дані були завжди сфальшовані й не відповідали фактичному станові.
Тепер часи в основному змінилися й перепис населення пройде в атмосфері спокою, бо владі не йде про штучне паперове збільшення однієї національности, чи поменшення іншої, але про те, щоб здобути об'єктивні, фактичні дані про числовий національний і расовий склад населення Генеральної Губернії. Тому рубрики про національну приналежність ясно сформуловані й не залишають у нікого жодного сумніву. В основі лежить національний принцип, завдяки якому кожний, без огляду на віроісповідання чи розговірну мову, зможе заявити таку національну приналежність, до якої себе почуває.
До співпраці у переведенні перепису буде притягнена низова адміністрація, яка на українських етнографічних землях є в українських руках. Це теж сприятлива для нас умовина, бо низова адміністрація іменує списових комісарів, від яких у великій мірі залежить справне, совісне та об'єктивне проведення перепису. Треба лиш подбати, щоб списовими комісарами стали свідомі люди.
Нашим обов'язком є подбати про те, щоб українське населення поставилося до справи перепису наскрізь позитивно й зі зрозумінням його ваги для урядових чинників і для нас самих. Тому треба його про це якслід освідомити й приготовити. Тут слово за нашими Комітетами й їх клітинами, за інтеліґентами, зокрема сільськими, та взагалі за всіми свідомими одиницями, щоб в особистій зустрічі зі сільськими масами, освідомити їх про вагу й значення тієї події, що відбувається раз на кілька років. Зокрема треба звернути увагу на наші окраїни, де наше населення у меншості, національно мало усвідомлене, якслід незорганізоване та виставлене на сильний натиск чужонаціонального елементу й підпадає легко під вплив усяких "татарських вістей". Велику увагу треба звернути теж на великоміський і підміський елемент та робітничі кола, які легше підпадають під чужонаціональні впливи й легше денаціоналізуються. Зокрема треба з'ясувати загалові, що як українці повинні зголоситися теж ті, які, хоч говорять польською мовою, чи є римо-кат. віросповідання (латинники, калакути), почувають себе українцями. Треба змагати до того, щоб кожний українець ясно окреслював свою національність і щоб того роду окреслення національности як "православний", "тутешній", чи "русин", як це водилося до війни, щезли раз на завжди. Треба створити таку атмосферу й виробити таку технічну поставу серед нашого громадянства, щоб перестав на ньому тяжіти комплекс давніх практик і містерій, які водилися при переписах, щоб воно отряслося з прикрих cпoминів про довоєнні переписи й зрозуміло сутню зміну, яка наступила в обставинах і умовинах, в яких відбудеться теперішній перепис.
Треба теж визбутися фальшивого погляду, який, на жаль, ще досі в нас покутує й який приніс нам великі втрати, а саме тієї нетерпимости, з якою відносимося до всіх тих, що відстали від своєї національности, а хочуть до неї вернутися. Навпаки, треба їм цей поворот полегчити й подбати, щоб при переписі всі, що були колись українцями й хочуть ними стати знову, вписались як українці.
1. березня мусимо подбати про те. щоб не зазнати знову втрат у чисельности нашої національної спільноти, бо хоч статистика не зміняє фактичного стану речі, то все таки цифрові дані мають величезне значення, як важні аргументи для вжитку адміністрації, публіцистики, господарських , чинників, соціяльних, віроісповідних, санітарних, освітно-шкільних питань, пропагандивних цілей і т. п. Вкінці для нас це буде мірилом росту нашої національної свідомости і внутрішнього сцементування. .
В. Б.
