Львів, лютий 1943.
У старих повістях зустрічаємо часто постать жінки, яка займається харитативною акцією і використовує товариські зв'язки, щоб зібрати серед знайомих жертви на "своїх" бідних, сиріт, калік, на "свої" захисти, доми вбогих, лікарні. Знайомі дискретно посміхалися з "усуспільненої жінки", вважали, що вона не зовсім при здоровому глузді, але таки сягали до портфелю — для її гарних очей, товариської позиції, для власної амбіції.
Давні, далекі часи. Суспільна опіка не має найменшого зрозуміння у світі, опанованому найбільш еґоїстичним капіталізмом, жінка — виплекана "краля", якої горизонти замикають стіни її будуару — без громадянських прав, без ніякої ролі в суспільному житті. А все таки та жінка серед тих умовин стає піонером акції суспільної опіки. Виходить, що та акція органічно зв'язана з характером жінки, з її природною місією.
Часи змінилися. Нині суспільна опіка, загально признана і зрозуміла, зайняла одно з перших місць у громадянському жит ті. Жінка — нині повновартний член cуспільности, має повну змогу проявити себе на громадянській арені. Збільшеним можливостям відповідає збільшений обов'язок і на нинішньому українському жіноцтві лежить відповідальність за долю десяток тисяч земляків, між якими є чимало дуже цінних одиниць. Не лише можливості нині великі, але й потреби.
Головний чинник, який кваліфікує жінку до праці в суспільній опіці, це материнський інстинкт. Коли жінка в усьому світі веде сирітські захисти та ясла, в деяких краях займає становище судді для малолітніх ітд., то це має поважну причину. Розум не вистачає там, де необхідне серце й тонке відчуття. Ті прикмети дають жінці перевагу не лише в опіці над дітворою, але і в інших ділянках суспільної опіки, бо без них важко вишукати потребуючого, оцінити потребу, дібрати таку форму суспільної опіки, яка не вразила б гідности людини, що впала у злидні, а не хоче витягнути рук по підмогу. Без активної співпраці жіноцтва суспільна опіка може збюрократизуватися — не виконає як слід своєї відповідальної, а такої тонкої місії.
І дальше: жінка має досвід у веденні домашнього господарства. Вона вміє найкраще завідувати харчевими засобами, берегти їх перед зіпсуттям і крадіжжю, вихіснувати кожну дрібничку. Зокрема жінка, вихована у скромних умовинах, вміє проживити родину при дуже малих доходах, тому зуміє повести навіть дуже слабо випосажену народну кухню, видобути з найскромніших припасів максимум поживи. На основі довголітнього досвіду жінка знає, скільки яких харчів необхідно на виживлення одної особи та вміє дивитися в руки службі, тому знає, скільки припасів видати кухонному персоналові та як провірити, чи всіх їх справді ужито згідно з призначенням. Жінка найкраще зуміє запевнити контролю, яка є однією з передумовин суспільної опіки, яка запевнює до вір’я до установи та береже громадянство перед деморалізацією.
І вpештi, як ми це згадували, жінка має найбільші можливості при заготівлі засобів суспільної опіки.
Неодна людина, якої не всилі переконати ні патріотичні ні гуманні аргументи, дасть щедрий даток на харитативну ціль, коли до неї звернеться жінка, бо в багатьох людей амбіція куди вразливіша, ніж серце та совість. Тому головна роля у збірковій акції припадає постійно жінкам.
Українське жіноцтво проявило чимало ініціятиви в ділянці суспільної опіки, коли та остання була ще у нас незорганізована. Жіночі релігійні товариства в деяких наших містах були навіть дуже активні в цьому напрямі; вони збирали на гуманні цілі, вишукували потребуючих та обдаровували їх, відвідували хворих по шпиталях та несли їм матеріяльну і духову поміч.
Тепер завдання куди легше, простіше: суспільна опіка має вже у нас тверді рами, вона диспонує багатими матеріяльними засобами та зорганізованим апаратом. Треба лиш доповнити ті засоби, помогти апаратові виповнити рами багатим змістом — жертвенною працею. Треба лише до цієї великої справи внести більше ініціятиви, запалу, серця.
Нині не пора дискутувати про місце жінки у громадянському житті, про рівноправність. На українську жінку чекає найважніша роля у найважнішому завданні, перед яким стоїть українська національна спільнота.
Б. Галіт.
