Майже всі замітніші представники української літератури в Україні внаслідок примусової евакуації опинилися поза межами рідного краю. В Україні залишися з-поміж письменників лише нечисленні одиниці і то здебільшого такі, що в останніх роках з різних причин зовсім мовчали або проявляли тільки слабу літературну діяльність, чи щойно її починали. З більш відомих письменників назвемо тут Аркадія Любченка, який у свій час був секретарем очолюваної Мик. Хвильовим літературної групи "Вапліте", Тодося Осьмачка, А. Гака, Є. Яворівського, В. Тарноградського, О. Ждановича, А. Карпа, О. Гай-Головка, критиків Бориса Якубського і Ю. Бойка та ін. До цього ще треба додати відомих письменників — Уласа Самчука та Фед. Дудка, які осіли на Волині вже після звільнення її з-під большевиків, і Авеніра Коломийця, який перебуває на Волині ще від польських часів. Якщо візьмемо під увагу, що дехто, як Т. Осьмачка і О. Гай-Головко в Україні тепер не живуть, а інші письменники розсіялися по всій Україні, то зрозуміємо, що після відступу большевиків з України бракувало сил, щоб наладнати відразу ширше літературне життя, а найважніше — не було відповідних для цього умовин.
Першу спробу створити осередок літературного життя зробило київське "Українське Слово", своїм додатком "Література і Мистецтво", який після третього числа оформився в окремий тижневий журнал "Літаври", що виходив під редакцією О. Теліги. З кінцем грудня 1941 р. після чотирьох випусків журнал цей у зв'язку з реорганізацією української преси перестав виходити. Коронне існування цього журналу не мало більшого впливу на розвиток літературного життя на визволених українських землях. Після цього "Нове Українське слово", яке появляється на місце "Українського Слова", не проявляє майже ніяких літературних зацікавлень. Більші або менші літературні аспірації крім "Українського Слова" проявили були й інші українські часописи, а особливо два: рівенська "Волинь" за часів її редагування Улaсом Самчуком (десь до лютого-березня 1942 р.) та ввесь час пpоявляє харківська "Нова Україна".
Поважну спробу створити новий oсередок літературного життя в Україні сьогодні представляє місячний журнал "Український 3асів", який почав виходити в Харкові в місяці жовтні минулого року під редакцією відомого вченого проф. В. Петрова.
Хоч назагал останні півтора року для розвитку літератури в Україні не були сприятливі, не можна сказати, щоб вони були зовсім безплідні. Навіть у тих важких умовах появилось чимало нових авторів, здебільшого літературного молодняку, які при дальшій творчій праці зможуть дати українській літературі не одно блискуче ім'я. При осуді цих перших літературних паростків, мусимо пам'ятати, що часописна атмосфера, а до того ще найчастіше в глухій провінції, звичайно мало сприяє дозріванню літературних талантів, а крім цього примушує часто молодого автора говорити голосом актуальної публіцистики. Тому ми не дуже дивуємося, що літературна продукція, яка в ряди-годи появляється на сторінках української преси, має у великій частині "просвітянсько-популяризаторські тенденції", як висловився один з наших літературних критиків.
З усіх ділянок літератури найсильніше заступлена поезія. Тут перше місце займає по праву харківська група "Нової України", яка гуртується тепер коло "Українського Засіву". Згадуємо тут В. Борового, Ол. Запорожця, Ол. Верстенченка, Соколенка, Л. Милича, В. Алешка, І. Улагай, А. Ніценка, В. Олександрова, Гр. Коржа, Н. Щербину й ін. Група ця відзначається досить великою культурою вірша і багато працює над оволодінням поетичним словом, що можливо в деякій мірі є заслугою спіробітника "Новoї України" й досвідченого майстра поетичного слова Ол. Варавви та А. Любченка, який деякий час також працював у "Новій Україні". Група ця, як видно з двох перших випусків "Українського Засіву", працює тепер багато над перекладами з західно-европейських літератур, що безперечно допоможе краще оволодіти літературною технікою. Гадаємо, що корисний вплив на розвитoк молодих талантів матиме також те, що в "Українському Засіві" бере участь такий поет, як Юрій Косач.
Окремо згадаємо В. Тарноградського, що проживає постійно в м. Винниці, який у минулому році святкував 40-літній ювілей своєї літературної діяльности. Опубліковані у "Винницьких Вістях" його вірші чарують нас олесівською легкістю та ніжністю почувань, але поет уміє вдарити також і у величні акорди, коли говорить про свій нарід або завдання поета:
До нас, на землю посилає
Поета Бог на певний час,
Аби в серцях — поет це знає —
Вогонь небесний не загас...
У "Винницьких Вістях" дебютував також успішно у поетичних перекладах редактор цього ж часопису Михайло Зеров.
Зі старших письменників у ділянці поезії виступив у "Bолинi" з пару віршами, які зраджують руку майстра, Авенір Коломиєць, що підготовив до друку цілу збірку своїх віршів, а в берестейськім "Нашім Слові" відомий автор оповідань та повістей — Федір Дудко. У відділі цієї ж газети "Газетка малого школярика" він помістив декілька вдатних оригінальних байок ("Авто й драбиняк", "Муха й мишка" й ін.). Спроби ці вказують, що в особі Ф. Дудка дитяча література може зискати майстра неслушно призабутого в нас жанру байки.
B "Іванківських Вістях" в Іванківцях на Київщині дебютував редактор цієї газети Петро Карпенко-Криниця, який видав у минулому році навіть окрему збірку своїх віршів п. н. "Гримлять дороги", B-во "Українське Полісся", Чернігів, 1942, ст. 36. В "Іванківських Вістях" друкується ще Ів. Myсієнко.
Другий автор, що встиг уже видати аж дві свої збірки віршів, це Михайло Ситник, редактор "Васильківських Вістей"; "Від серця" і "Нові обрії". Обидва автори в першу чергу лірики, вірш у них легкий, образний, вказує на деяке вироблення і поетичну культуру. Поети ці вже на шляху до власного індивідуального поетичного вислову. В другій збірці Ситника "Нові oбpії" надто багато публіцистики, про що вже говорять самі наголовки такі, як "Ти помиляєшся Азіє", "Жадаю помсти", "До моїх противників — большевиків" і ін.
Цікаво заповідається Кам'янець-подільський поет з "Подолянина", Ярема Байрак, закоханий у легенду свого міста та снагу різної землі. В "Подолянині" містив свої вірші також В. Переяславець. У "Миргородських Вістях" звертають на себе увагу Олег Зуєвський, Іван Ярош, М. Степаненко, Мих. Гопало, М. Степовий, "Донецький Вестник" приносить добрі українські вірші з нахилом до епічних малюнків, константинівська "Відбудова" — В. Голубого, ворошиловградське "Нове Життя" — Ол. Полтавця. В Києві підготовив до друку збірку поезій Безвербий.
Це майже все, що варто було відмітити. Не брак також і слабших та недоладних спроб. Тут згадаємо Гр. Чаплю, ред. "Павлоградської Газети", у віршах якого багато москалізмів і вульгаризмів, а крім того часті прозаїзми та брак глибшого пережиття. Зовсім примітивні вірші містить у конотопському "Визволені" М. Солдатенко та ін. Усіх молодших поетів разом хотілося б застерегти перед аґітаційними віршами в зв'язку з різними кампаніями. На жаль від цього не охоронилися навіть деякі вже вироблені поети, як Ол. Варавва й ін. Для цього краще вибрати форму статті.
Проза в цілому представляється менш ефективно, як поезія. Це переважно короткі нариси, в яких автори дають психологічні картини здебільшого з сучасного або недавнього минулого. Найсильніше з усього, що досі появилося в ділянці прози, промовляють репортерські нариси під спільним наголовком "Брехня і правда", поміщені в миколаївській "Українській Думці", пера молодого письменника О. Ждановича, який після падіння Севастополя дістався до німецького полону, з якого був звільнений і повернувся додому. Автор умілою рукою накреслив декілька незабутних картин з останніх днів севастопільського пекла та перших днів полону, схопивши глибоко ті психічні переміни, які відбулися в душі одягненої у військовий однострій совітської людини.
Прозаїк А. Карпо дає переважно спогади в харківській "Новій Україні". Тут же друкують свої фейлетони Анатоль Гак, Петро Шульгин, П. Терновий. В "Українському Засіві" друкуються Євген Яворівський, В. Домонтович, М. Цуканова, В. Дубровський, П. Біляїв, В. Плят. Вийнятки з повісті "Мулярі" ("На Різдво'', "У ліс по дрова") опублікував у пресі Антін Давен. Нариси, які автори часто звуть помилково новелями, дало декілька авторів, як Юр. Гриненко ("Прокляття", "З колядою", — "Нове Життя", м. Пологи), Ф. Гай-Гаєвський ("В чека" — друкувалось у декількох часописах), Ю. Вовків ("Новорічні лихачі" в "Новому Часі", м. Куп’янсько), Юр. Окінчиць ("Череп" в "Українській Правді"; Кахівка), М. Русланцев ("Обхідник залізничої колії" в "Новому Часі", Шостка), Мих. Калін ("Мати" у "Вістях Прилуччини"), С. Говдій ("Голос Крови" в "Українському Голосі", Луцьк), Р. Садовська ("Останній натюрморт" у "Нов. Українському Слові"), І. Яценко ("Ціною крови" в "Донецьких Новинах"), Ніна Калюжна (у "Волині") і ін.
Крім цього в Києві працюють такі автори: Ю. Кандіїв пише великий роман-трилогію з життя української інтеліґенції в рр. 1925-1941 під Совітами п. н. "Золоті Ворота", Б. Винницький приготовив кілька новель на тему недавнього минулого і з сучасної війни; Совгир виготовив збірку новель: і пише повість "Обрії світанку", Людвін пише фантастичну повість; Сокіл має збірку новель.
Найслабше справа стоїть у ділянці драми. Постійні та аматорські театри обмежуються до вже існуючого репертуару і то здебільшого побутового. Досі не появилася друком із-за видавничих умовин ані одна п'єса, хоч працювало з успіхом у цій ділянці кілька авторів, особливо з київських письменників. І так В. Костевич (Морт) має дві готові п'єси сенсаційного і хронікального характеру, Сокіл — п'єсу на 4 дії "Інтернаціоналіст", Перч написав драму на 4 дії, Людвін — п'єсу "Голод". B Дубні на Волині Авенір Коломиєць написав музичну комедію "Новий одяг короля", О. Пащенко-Шульмінська — драму на 4 дії "Heзнaні", в Кам'янську Ол. Сеник написав п'єсу "Марко Отава", в якій автор змальовує життя українського села в 1931-32 рр.
Важливість нового театрального репертуару підкреслює в своїй статті "Дещо про театр" ("Волинь") Улас Самчук, який заповів при цьому, що він тепер працює в цій ділянці і "має також надію, що в цьому напрямку буде дещо зроблено".
Згадаємо ще декількома словами про літературу для дітей. В зв'язку з браком шкільних підручників багато часописів ведуть у себе "дитячі сторінки". Назагал вони мало цікаві, мертві, заповнювані принагідними старими передруками. Вийняток тут хиба "Нова Україна", добре вів також свою дитячу сторінку Фед. Дуда, але з браку місця в газеті — припинив її. Є також окремий дитячий журнал у Рівному "Орленя", а деякий час виходив також у Дубні під редакцією А. Коломийця "Школярик".
Крім оригінальних речей у пресі в Україні можна досить часто побачити випадкові передруки і то головно з поетів добольшевицького періоду, як Я. Щоголів, П. Куліш, Б. Грінченко, Б. Лепкий, Леся Українка, О. Самійленко, Сид. Воробкевич, О. Олесь, М. Підгірянка, а з сучасних є — Маланюк, Мосендз і ін. Мабуть, що ці справи в деякій мірі узалежнені від пресової служби, яка надсилає для використання відповідні матеріяли. Тим мабуть треба пояснити, що нарис І. Керницького "Стара хата" появився приблизно в тому самому часі майже... в усій українській пресі.
Для зростання та кристалізації літературного молодняку має незвичайно велике значіння літературна критика. На жаль з цієї ділянки в Україні майже нічого не появилося, як не рахувати декількох рецензій та досить великої кількости популярних характеристик різних письменників і то майже виключно добольшевицької доби. Тому треба бути вдячним Улясові Самчукові, що в останньому часі заторкнув у низці цікаво написаних фейлетонів низку елементарних але одночасно основних літературних питань. Перегляд цей українських літературних паростків не багатий на великі імена та великі твори, він навіть дуже скромний, якщо брати під увагу можливості невичерпних сил українського народу. Але ми віримо, що і ці малозамітні пуп’янки розквітнуть буйним квіттям.
кс.
