Питання 2017 року від Edge: Який науковий термін чи поняття має бути відоме ширше?
Перед тим, як приймати важливе рішення — запустити, скажімо, новий напрям у бізнесі, написати книгу чи сформувати новий союз — ті, хто знайомий з деталями цієї методики, виконують таке завдання: припустимо, що ви знаходитесь в певному моменті майбутнього, коли ваш план уже реалізований, але його результатом стала катастрофа — напишіть коротку історію цього краху.
Цю методику "премортем" (premortem — "передсмертне ") винайшов прикладний психолог Гарі Кляйн, пізніше її описав Даніел Канеман. Всі ми, звичайно, дуже добре знаємо більш поширений вислів "постмортем" (postmortem — "посмертне"), який зазвичай з'являється після якоїсь катастрофи разом із паралельним пошуком винуватців. Таке постмортем неминуче страждає від ретроспективної упередженості, відомої також як "розбір польотів у понеділок вранці", де кожен згадує, що катастрофа, на його думку, була майже неминуча. Як часто я чув ці слова Амоса Тверскі: “всі про це весь час писали на стіні. Питання: чому невидимим чорнилом?"
Є дві причини, чому премортем може допомогти уникнути катастроф. (Я кажу "може", бо не знаю жодного систематичного дослідження щодо застосування цієї методики. Організації нечасто дозволяють обсервувати і записувати такі внутрішні рішення.) По-перше, експліцитне застосування цього прийому може нейтралізувати природню організаційну схильність до групового мислення і самовпевненості. Адвокат диявола ніде не є популярним. Процедура премортем дає прикриття несміливим скептикам, які в іншому разі могли б промовчати. Адже весь сенс методики полягає в тому, щоб подумати, чому проект провалився. І скептиків тут не можна звинуватити в тому, що вони думають про якусь непередбачену проблему, яка за інших умов була б переочена в гарячці, що супроводжує запуск будь-якої нової справи.
Друга причина дієвості премортем є доволі непомітною. Запуск цієї процедури — тобто готовність допустити, що проект провалився, і в цій ситуації думати, чому це могло статися — створює ілюзію (хоча б гіпотетично) визначеності. Лабораторні дослідження показують, що питання "чому це провалилося?" замість "чому це може провалитися?" стимулює творчу наснагу. (Той же принцип може працювати в пошуку вирішення складних проблем. Припустіть, що певна проблема вже вирішена, а потім спитайте: як це сталося? Спробуйте!)
Приклад ілюструє, як це може працювати. Наприклад, пару років тому генеральний директор авіакомпанії міг запропонувати топ-менеджменту провести премортен такої гіпотетичної катастрофи: всі рейси нашої авіакомпанії по всьому світу два дні підряд скасовують. Чому? Ясна річ, багато хто відразу подумає про якийсь теракт. Але реального успіху можна досягнути, думаючи про значно приземленіші пояснення. Припустимо — хтось несміливо припускає — що причиною був крах системи бронювання, а резервна система належним чином не спрацювала.
Коли б цю процедуру провели заздалегідь, то можна би було запобігти катастрофі великої авіакомпанії, в якої за три дні було скасовано майже дві тисячі рейсів. Протягом тривалого часу пасажири не могли отримати жодної інформації, бо система бронювання була відключена. Що стало причиною такого фіаско? Стрибок напруги вивів з ладу трансформатор, а критично важливі системи і мережеве обладнання належним чином не перемкнулися на резервні. Весь хаос був ініційований лише розплавленим запобіжником.
Цей епізод мав погані наслідки, але багато колись загальновідомих, а нині неіснуючих компаній могли би досі процвітати, якби провели премортум з питанням: минуло три роки віднині — й ми стоїмо на межі банкрутства. Як це сталося?
А скільки воєн могло б не початися, коли б хтось спочатку спитав: ми програли. Як?
Річард Тейлер, батько поведінкової економіки, Нобелівський лавреат з економіки 2017 року
Richard H. Thaler
The Premortem
Edge, 2017
Переклад О.Д.