Ще про справу львівських римо-католиків

Читачі моїх cтаттей у "Краківських Вістях" п. з. "Преважна справа" (чч. 266, 267, 272, 273, 278 і 283 з 1942 р.) пригадують собі певно висновки останньої з них, де говорилося про те, якій сильній латинізації і польонізації підпало українське населення Львова, зокрема які втрати ми понесли в цьому відтинку за минулих 60 років і в зв'язку з там, які заходи слід нам поробити, щоб хоч частинно направити наші великі занедбання супроти латинників у цьому місті. Роздобувши нові цікаві матеріяли з цієї ділянки, вертаємось ще раз до нашої теми.
Показується, що не тільки пapoxія при Успенській церкві вела докладну книгу тих, що виступали в ній з греко-католицької Церкви, але подібну книгу вела також парохія при церкві св. Петра і Павла на Личаківському передмісті. Чого ж довідуємося з цієї книги відступників, веденої з 1919 року? І яке спустошення виказує ця парохія серед своїх членів за той час?
Петро-Павлівська парохія у Львові, розтягнена на великанському просторі, бо обіймає терен від вул. Войтіха, Театинської, Куркової, Францішканської, Жуліновського, Cакрaменток, Ґосєвського, Кохановського, Зеленої, Тарнавських, Снопкова і Сихівської рогачки, а Пасіками Галицькими і Личаківськими, далі Пасічною через Яловець, Глинянський тракт аж до рампи і цілою кольонією Кривчиці включно. В парохії, по інформаціям компетентних чинників і живе під цю пору 8—10 тисяч греко-католиків. (Останній перепис Архієпархії за Польщі виказував тут тільки 2.500 душ, але в кількох попередніх шематизмах подавано число вірних цієї парохії на 5.000!) Греко-кат. населення в цій частині міста складається чи не у 90 відсотках із самої бідноти: це всякого роду робітники, дрібні ремісники, купці і такі ж службовці, отже елемент переважно економічно залежний. Не диво, що цифра виступів з греко-кат. церкви на цьому передмісті дуже значна, бо за 20 літ приналежности до Польщі, себто за роки 1919—1939, покинуло тут свою церкву 1.682 людей, значить: наша церква тратила тут пересічно 85 осіб кожного року, і одночасно на таку ж цифру збільшувалось число визнавців римо-католицького костела у Львові.
Ще більшу втрату виказує львівська парохія при церкві св. П’ятниць, що донедавна розтягалася також на величезному просторі, бо обіймала (до 1925 р.) нинішню територію парохії при церкві св. Миколая, далі територію парохії при церкві св. Миколая, далі територію цілого Клепарова (до 1935 р.) і Замарстинова (до 1937 р.). Тепер парохія св. П’ятниць має, по інформаціям її пароха о. Каштанюка, не більше, як 2.000 вірних, та зате її втрата за рр. 1919—1939 виявляється великанською цифрою: 3.400 душ. Принайменше таку цифру тих, що перейшли з греко-кат. на римо-кат. обряд на тому передмісті Львова, виказує римо-католицька парохія при костелі Капуцинів на Замарстинові. Поселення цього передмістя, як загально відомо, ще більше вбоге, пролетарське, як заселення передмістя Личаківського, і тут находимо вияснення та частинне виправдання для такого масового відступництва українських низів від своєї церкви і переходу їх у римо-католицький (польський) табор. Разом з тим аналіза числа тих, що покинули нашу церкву у цих двох парохіях, вповні підтверджує ту загальну цифру втрат греко-католицької церкви у Львові за роки 1919-1939, яку ми подали у "К. В." на основі виступів з парохії при Успенській церкві у статті "Що можемо зробити у Львові?" (ч. 283 з 18. 12. 1942 р.), на 13.190 осіб, а разом з їх потомством щонайменше на 25.000 душ.
Коли ми вже при парохії св. П'ятниць, то не речі буде подати тут до відома один факт дуже оригінального і цікавого переходу з греко-кат. на римо-кат. обряд. А саме знаємо випадок і можемо служити прізвищем, що людина, ур. 1875 р. та охрищена в церкві св. П'ятниць, яка померла в 1907 р. і похована в греко-кат. обряді, змінила урядово і по всім правилам, себто згідно з усіми тодішніми вимогами, свою греко-кат. метрику на римо-католицьку — в 1938 р., значить: 31 років по своїй смерті... Цей дивний і на перший погляд незрозумілий перехід пояснити не так то тяжко: це син покійного греко-католика, забажавши бути старшиною в польській армії, "перевів" урядово свого давно помершого батька на лоно римо-католицького костела, бо, видно, його начальству його власна метрика не вистачала: треба було виказатися ще й римо-кат. метрикою свого батька!
Такі то куріози бували ще зовсім недавно на нашій землі — але якже наглядно й вимовно xарактеризують вони польський натиск на наших залежних людей, що зводився до одного: до зміни обряду, коли тільки йшло про посаду, постійну працю, чи найзвичайнішу змогу заробітку та прожитку. Це й вияснює нам найкраще той великий успіх, що його виказувала польська душехватська акція, особливо у двадцятиріччі 1919-1939 р. А як далеко це зайшло, які небезпеки для нас це в собі крило, про це переконуємось мало не щодня. Ось перечитую клепсидри польською мовою на таблицях біля львівських костелів і тільки впродовж трьох днів виписав такі "польські" прізвища: Чорній, Сухий, Головата, Роздайбіда, Вовк, Федунішин, Петрук. І мимоволі хочеться спитати: Коли вже раз переведуться такі клепсидри? Коли наші люди, люди українського походження й української крови, що може нерідко про це й забули, опам'ятаються, прозріють і пізнають, чиїх батьків вони діти? І коли нарешті повернуться до рідного пня, до рідного народу на його власній землі, тисячі-тисячі його заблудшиx синів і доньок?!
На ці питання повинні дати відповідь ми всі. Бо ж позитивна відповідь на них залежить головно і в першій мірі від нас самих! Ми всі, що так дoвгo не доцінювали, не розуміли і зовсім зле ставили справу латинників на наших землях, зокрема у Львові, маємо тепер обов’язок прикласти рук до її поправи, до зміни її в нашу користь. Засобів і нагод до цього маємо дуже багато. Одною з таких добрих і сприятливих нагод є між іншим і перепис населення в нашому краю, назначений на день 1. березня ц. р. Часу залишається вже дуже небагато, тому тим більшу, тим інтенсивнішу освідомну працю повинні ми розвести серед наших латинників у тому напрямі, щоб вони, пам’ятаючи на своє походження та свої кровні зв'язки, подали при переписі згідно з правдою свою рідну, українську національність.
Пам'ятаймо, що справа латинників на наших землях така важна, що супроти неї бліднуть усі інші, на око не менше важні справи нашого збірного національного життя! Від вмілого поставлення і переведення нашої акції в цій справі залежить дуже багато. А одною з таких акцій, які є на черзі дня, є саме перепис населення в дні 1. березня ц. р., при якому всі латинники українського походження й української крови, як у цілому краю, так зокрема у Львові, повинні обов’язково признатися до української національної спільноти.
І. Н.

17.02.1943

До теми