Часом маю відчуття, що мені не вистачає папуги на плечі. Все решта є: сережка у вусі, не зовсім законні закладки в бравзері, торент-програма на комп’ютері. Словом, з якого боку не глянь – пірат.
Зізнаюся в крамольному: не дуже часто, та все ж реґулярно я завантажую з інтернету програми, фільми, музику й книжки, не сплачуючи за них. Мабуть, саме через це й не наважуюся голосно закликати співвітчизників рішуче боротися з піратством. І не підписую звернень до влади з вимогою посилити відповідальність за порушення авторського права.
У цьому можна догледіти явні ознаки амбівалентності, адже письменнику, який живе з власної творчості, не випадає пиляти гілку, на якій він сам сидить. Слід боротися за дотримання авторських прав, щоб таким чином заробляти більше. Але я натомість не скаржуся на оцифровані й безплатні версії своїх книжок на піратських сайтах, ба більше – кілька з них я сам туди виставив. Щоб, так би мовити, віддати іншим свій піратський борг.
Просто мені здається, що епоха інтернету в дечому нагадує часи Римської імперії, котру безнастанно тарґали пірати, які контролювали середземноморський простір. Тому в 67 році до нашої ери римляни спорядили могутнє військо на чолі з Помпеєм Великим для знищення морських ґанґстерів. Полководець мав у своєму розпорядженні 120 тисяч піхоти, 5 тисяч вершників і 500 бойових фреґатів – і йому вдалося залити сала за шкуру корсарам, знищити їхні укріплення на суходолі, затопити більшість їхніх кораблів. А втім, як ми добре знаємо з історії наступних двох тисячоліть, пірати таки не зникли. Існують навіть у наші дні, спорадично потрапляючи в новини десь із територіальних вод Сомалі чи Карибського моря.
Але ще більше їх існує у морі безмежному, яке належить усім нам – інтернеті. Пірата нашої доби – з огляду на нову специфіку, але й не забуваючи про древню історію явища – можна б назвати електронним татем. Як-не-як, а піратство є одним із архетипів людської свідомості, тож нічого дивного в тому, що в еру цифрових технологій воно знову переживає розквіт.
І в нові часи нам би годилося знайти розумний компроміс між повагою до авторського права і доступністю захищених ним продуктів. Політичні партії піратів, що виникли і навіть здобули електоральний успіх у багатьох країнах Заходу, підтверджують масовість такого запиту. Резонною є й думка, що занадто суворе авторське право гальмує науково-технічний поступ. А з іншого боку, піратство може бути джерелом неймовірного економічного успіху – гляньмо, наприклад, на Китай, що завдяки цьому став світовою потугою в галузі технологій.
Будь-які крайнощі в цій справі, зрозуміло, зайві. Наприклад, Генрик Сенкевич, який у 1905 році отримав Нобелівську премію з літератури за роман «Quo vadis», так і не дочекався гонорарів і роялті за видання своїх творів за кордоном. А все через те, що формально був громадянином Російської імперії, яка не ратифікувала Бернську конвенцію про захист авторського права, тож видавці західних країн не виплатили письменнику й ламаного шеляга. Зі свого боку не платили йому й російські видавці, бо Сєнкевич для них був письменником чужомовним.
Та одна справа, коли мова йде про нобелівського лавреата чи якогось Дена Бравна, і зовсім інша, коли говоримо про українські реалії. Книгарень обмаль, кінотеатрів ще менше, а в малих містах чи селах про таке взагалі й мріяти не доводиться. Останні п’ятнадцять років піратство допомагало українській культурі поширюватися, ставати доступною у віддалених населених пунктах, піднімало, зрештою, культурний рівень населення.
Було б краще, звісно, якби кожен пірат бодай символічно платив за скачаний продукт – це суттєво б підтримало розвиток нашої культури, така поведінка мала б стати частиною етикету. Наприклад, культовий гурт Radiohead виставив свій альбом для безкоштовного скачування в інтернеті, збоку передбачивши кнопку для фінансової подяки від охочих.
У багатьох країнах за кожну позичену з бібліотеки книжку автор (і навіть перекладач) отримує по кілька центів від держави – це дієвий спосіб фінансової підтримки для творчих професій, який варто б запозичити (хоча запозичення, як не крути, є піратством) і нам.
Використати всі переваги доступності, які для людства відкрив інтернет, і водночас передбачити справедливу винагороду для автора – ось завдання, компромісне вирішення якого стане вигідним для всіх жителів планети.