75 років тому, 23 травня 1938 р. на вулиці голландського портового міста Роттердама загинув від вибуху Провідник ОУН Євген Коновалець. Пакунок із захованою там вибухівкою передав йому моряк з радянського корабля, названого на честь наступника Фелікса Дзєржинського на чолі більшовицької спецслужби ЧК-ОГПУ – Вячеслава Мєнжинського.
Як писав у своєму нарисі про Є.Коновальця історик ОУН Петро Мірчук (1913–1999): «Скритовбивчий злочин большевицької Москви виконано в голландському місті Роттердам 23 травня 1938 р. Того дня приїхав полк. Євген Коновалець до Роттердаму на умовлену зустріч із котримсь із зв'язкових організації з УССР — найправдоподібніше був ним „Валюх”, — який прибув туди як один із пасажирів совєтського торговельного корабля „Мєнжинскій”. Зустріч відбулася в кав'ярні „Атлянта” в год. 12 вполудне. Зв'язковий передав полк. Коновальцеві невеличкий пакет, що мав бути збіркою шифрованих організаційних звітів та матеріялів про відносини в УССР, а насправді був приготованою большевицькою поліцією „пекельною машиною”. По кількахвилинній розмові прибувший вийшов з кав’ярні, а вслід за ним вийшов теж полк. Коновалець, прямуючи пішком до недалекого готелю „Ґранд Сентраль”, де він задержався, прибувши до Роттердаму. Пройшовши шматок дороги, він задержався біля кінотеатру „Люмієр” і в тому моменті „пекельна машина” вибухла, пошматувавши тіло полк. Євгена Коновальця: ліве рам'я і праву ногу розірвав вибух на шматки, решта тіла була теж жахливо покалічена, цілою залишилася тільки облита кров'ю голова.
Тотожність особи виконавця большевицького скритовбивства досі ще з усією певністю не стверджена; невиясненими залишаються ще й деякі інші важливі моменти, зв'язані із тим злочином. Основна трудність вияснення справи в тому, що, як ми вже згадували, зв'язок із центрами організації на Наддніпрянщині держав весь час особисто сам полк. Коновалець, сам він зустрічався із зв'язковими, що приїжджали звідтіля і навіть найближчі співробітники провідника не знали зв'язкових, а бачити могли хіба тільки випадково котрогось із них. Зв'язкового, який виступав під прізвищем „Валюх”, бачили в. рр. 1936-38 декотрі члени ПУН-у та співробітники „Пресової Служби” ОУН в Берліні, бо до бюра „Пресової Служби” заходив „Валюх” в тих роках двічі, або тричі; бачила його теж кілька разів дружина полк. Коновальця і вона це подала після атентату голландській поліції підозріння, що атентатчиком був саме „Валюх”, бо опис його особи підходив під вигляд „Валюха”.
Замітка, нібито „Валюх” привозив полк. Коновальцеві гроші для ОУН, є або перекрученням у протоколі голландської поліції, або злобною видумкою партійно-політичних противників ОУН, сконструйованою для підсовування підозріння, наче б ОУН користувалася грошовою допомогою большевицького провокатора, бо ж кожному ясно, що членство революційної організації в підсовєтській Україні ніяких грошових пожертв для закордону складати не було спроможним. В дійсності було навпаки: з закордону передавано — правда, мінімальну — грошову допомогу до УССР для покривання коштів техніки роботи в терені і це зовсім зрозуміле, коли взяти до уваги дуже важке матеріяльне положення кожної людини в УССР. Зв'язкові з УССР, а між ними і „Валюх”, привозили шифровані звіти й різні матеріяли про положення в УССР і — кожним разом певну умовлену річ як доказ, що даний зв'язковий приїжджає дійсно від керівника даного центру: папіроски, цукерки, умовлену сорту тютюну, умовлене нове совєтське видання, умовлене число совєтського журналу чи газети тощо».
Книга П.Мірчука вийшла в Торонто у 1958 році з нагоди 20-річчя смерті Євгена Коновальця. Того року вбивця Провідника ОУН, сумнозвісний «Валюх» на закритому засіданні Військової колегії Верховного суду СРСР був засуджений до 15 років ув’язнення та 3 років позбавлення політичних прав. Він відсидів 10 років у Владимирській тюрмі й був позбавлений звання генерал-лейтенанта та радянських урядових нагород. Його реабілітували у 1992 р.
Це був Павло Судоплатов (1907–1996), якому вдалося протягом 1937–1938 р. під виглядом корабельного радиста кілка разів зустрічатися з Коновальцем та іншими провідниками ОУН, здобути їх довір’я як «представник організації, що бореться з більшовиками» в УРСР. І врешті-решт він передав Коновальцю «коробку цукерок» заповнену вибухівкою.
А в тюрму Судоплатова посадили не за вбивство Коновальця, а як одного з поплічників Лаврентія Берії – після смерті Сталіна та «викриття його культу особи». Хоча до 1953 року генерал Судоплатов керував в радянських органах безпеки відділом, що займався терористичними та диверсійними операціями за кордоном, він брав участь в розробці багатьох акцій проти ОУН і УГКЦ. Це, зокрема, спроба захоплення Романа Шухевича в Білогорщі, вбивство греко-католицького Мукачівського єпископа Бл. Теодора Ромжі. Про всі ці «героїчні вчинки» П.Судоплатова стало відомо лише у 1990-х.
Для більшовицького режиму усунення Євгена Коновальця було навіть важливішим, ніж вбивство Льва Троцького, який наприкінці 1930-х уже відійшов на марґінес політичного життя. Троцького, якого необачно випустили свого часу за кордон, Сталіну треба було усунути з власних престижних міркувань. Натомість Євген Коновалець (1891–1938) керував потужною підпільною організацією, діяльність якої непокоїла уряди Польщі, Німеччини, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії та СРСР.
Народжений у с. Зашків біля Львова 19-річний студент Є.Коновалець у 1910 р. брав участь у боротьбі за український університет у Львові, в 1912-му став секретарем львівської філії «Просвіти». Мобілізований до австрійської армії, в 1915 році під час боїв на Маківці потрапив у російський полон. У вересні 1917 р. Коновалець втік із табору полонених й добрався до Києва, де сформував і очолив Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців – найбоєздатнішу формацію Армії УНР. Січовики Коновальця відзначились в січні 1918-го в придушенні більшовицького заколоту в Києві. Фатальним стало рішення січовиків розпочати 15 листопада 1918 р. повстання проти гетьмана Павла Скоропадського – замість того, щоб поспішити на допомогу Львову у війні з поляками. Їхнє бажання йти до Львова через Київ закінчилося врешті-решт втратою і УНР, і ЗУНР.
Але боротьба тривала У серпні 1920 р. Є. Коновалець та його однодумці створюють Українську Військову Організацію з метою продовження збройної боротьби за незалежність України. Поряд з організаційною та пропагандичною діяльністю УВО здійснювала акції бойкоту польської влади та замахи на її представників і тих українців, яких вважали зрадниками. У 1929 р. він очолив новостворену Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Найгучнішою акцією ОУН стало вбивство у Варшаві 15 червня 1934 р. польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, який вважався організатором кривавих пацифікацій в Галичині.
Керована Євгеном Коновальцем ОУН могла стати важливим чинником у воєнних конфліктах, які тоді назрівали у Європі. І треба визнати, сталінські чекісти виконали своє завдання. Саме в буремні роки 1938, 1939, 1940, 1941… визвольному рухові забракло авторитетного, загальновизнаного Лідера Нації, здатного об’єднати всі національні сили в боротьбі за Україну.
Вороги України не заспокоїлися й після смерті Провідника. Напередодні перевороту ГКЧП, в ніч з 9 на 10 липня 1991 року, група московського спецназу висадила в повітря його пам’ятник у рідному Зашкові – перший пам’ятник Євгенові Коновальцю встановлений і освячений 14 червня 1991 року перед будинком, де він народився і виріс…
А поховали Є.Коновальця у суботу 28 травня на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі.
«Від Проводу ОУН взяв участь у похороні ген. Курманович, з Лондону і Берліну прибуло три співробітники „Націоналістичної Пресової Служби” та радник Ом. Тарновецький; литовський уряд, з огляду на те, що полк. Коновалець прийняв був на еміграції литовське громадянство, репрезентував литовський консул у Голландії. Похоронного обряду довершив місцевий голландський католицький душпастир. Родина погиблого, яка жила тоді у Львові, — його брат і сестра його дружини з мужем, — одержали пашпорти щойно кілька днів після похорону й аж тоді змогли відвідати могилу погиблого.
Згодом поставлено на могилі пам'ятник. Сама могила збудована так, що домовину з забальзамованим тілом можна буде в слушний час перевезти в Україну та похоронити в Рідній Землі, для якої полк. Євген Коновалець віддав всеціло себе і своє життя» – писав П.Мірчук.
Можливо, й варто перевести тлінні останки Провідника ОУН в Україну. На «Полі почесних поховань» Личаківського цвинтаря у Львові вже спочивають кілька його побратимів: Роман Дашкевич, Лев Ребет, Микола Капустянський, Дмитро Андрієвський, Осип Бойдуник… А в центрі цього Поля бачимо виділені окремо три чорні плити. Там би знайшлося місце для перепоховання останків Євгена Коновальця (в центрі), Андрія Мельника та Степана Бандери (обабіч). Можливо й завершаться тоді чвари й взаємопоборювання українських національних сил…
Читай також:
* Полк. Евген Коновалець убитий? // Діло, 29.05.1938
* Після траґічної смерти полковника Евгена Коновальця // Діло, 31.05.1938
* На Валюха чекав большевицький корабель // Діло, 31.05.1938
* Полк. Евген Коновалець // Діло, 31.05.1938
* Короткий життєпис полк. Евгена Коновальця // Діло, 31.05.1938
* Подробиці про замах на полковника Евгена Коновальця // Діло, 01.06.1938