виголошена дня 8 н. ст. лютого на 107-ім засїданю палати послів при діскусії буджетовій над "школами народними".
Висока палато!
Основою загального шкільництва єсть безперечно наука в школї народній, хоч теперішна австрійска школа народна не має уважатись заведенєм підготовляючим для шкіл середних, лиш має виповнити яко самостійна институція свою власну задачу в тїснїйшім взглядї до загальних відносин соціяльних. Єсли-ж се єсть право і задача правительства, старати ся о загальне образованє народне, то для міністерства просвіти випливає з того обовязок, видати такі зарядженя на поли народного шкільництва, котрі би відповідали соціяльним відносинам, щоби довести до обнови загального житя народного, при чім школа народна мусить в сущности допомагати.
Тож записав ся я до голосу, щоби при титулї "школи народні" подати кілька заміток що-до шкільництва народного в Галичинї загально а що-до семинарій учительских спеціяльно зі становища потреб краєвого населеня.
Народне шкільництво в Галичинї в послїднім чвертьстолітю виказує взагалї безперечно поступ. Однак помимо того просвіта народна ще не дійшла до найнизших верств населеня і не зазнала рівномірного розложеня; народна школа виповнила лиш дуже недостаточно свою задачу яко помічниця в обнові житя народного, она за мало числила ся з засадою: non scholae, sed vitae, котра мусить бути передо всїм примінена в школї народній. Результати послїдної конскрипції, котрі виказали в Галичинї 74 прц. анальфабетів, факти підперті цифрами в послїднім справозданю річнім краєвої ради шкільної о шкільництві народнім за рік шкільний 1890/91, що в Галичинї треба би ще около 800 одноклясових шкіл народних системізувати, щоби подати можність в кождій громадї дїтям, обовязаним до школи, користати з науки в народній школї, що 256 орґанізованих шкіл народних і 224 кляс треба було замкнути за-для недостачи сил учительских, що майже 40 прц. нормально розвинених, обовязаних до школи дїтей мусїли проводити свій вік без нїякої школи — ті всї факти складають ся на дуже непотїшаючу илюстрацію стану просвіти народної взагалї а шкільництва в Галичинї спеціяльно.
Причин того сумного стану глядає ся аж надто часто в неохотї населеня сїльского до школи і взагалї тому населеню кладесь у вину відразу до просвіти. Може і дїйстно такі появи лучають ся то тут то там, однак се факт, сконстатований навіть краєвими инспекторами шкільними, що населенє сїльске взагалї не жахає ся найбільших жертв до піднесеня розвитку просвіти, єсли лиш може доглянути хоч яку таку реальну користь з того, що дїти ходять до школи. Рівнож і се не перечний факт, що в школах народних, де заведено побіч звичайної після пляну науки ще також науку церковного співу і так звану науку зручности після шведского або краєвого взірця та початки сїльского господарства — в тих школах такій наплив молодежи шкільної, що цїлком не треба заводити примусу шкільного. [Притакованє на правици].
З того показує ся, що де числено ся по части з потребами населеня, там школа народна може виказати потїшаючі результати і певний розвиток. Однак дуже часто не зважає ся на се, що найвисшою задачею народної школи, не вчити много, лиш мало а добре. Се факт, що наука в школах народних веде ся ще за много теоретично, що учать ще за много scholae sed non vitae.
Тимчасом в послїдних десятках лїт значно погіршили ся економічні відносини селяньства і маломіщаньства в Галичинї, а з тим школа народна рівнож мусить числитись. Значна часть дрібної посїлости за-для подїлу ролї дійшла або до такого мінімум, що неможливе истнованє, або стала вповнї без власности. Давнїйше міг селянин в часї, коли при господарстві не було зарібку, в сей спосіб помочи собі і заробити на кусник твердого хлїба, що віддавав ся промислови домашному всїлякого рода, але тепер сей промисл за-для безмежного фіскалізму инспекторів податкових цїлком здавлений [Дїйстно так! — на правици] і находить ся в послїдних судорогах.
В сей спосіб незвичайно ослаблено силу податкову населеня податкового при теперішних дуже високих тягарах податкових, так що населенє сїльске за-для недостачі заробку добачає можливість поправи свого матеріяльного положеня в еміґрації, а з того і політичні аґенти не залишають безперечно покористуватись для своїх цїлей. Краєвий промисл і индустрія цїлком запропастилась за-для заграничної конкуренції а в дуже многих містах Галичини нема для половини обовязаних до школи дїтей нїяких шкіл, в котрих можна би причинитись фаховим образованєм до розвитку промислу, як се Впов. посол Едвард Ґнєвош піднїс справедливо в комісії буджетовій.
Єсли-ж ми не хочемо довести нашого селянина і маломіщанина до повної руїни економічної, то мусить школа народна виповнити свою задачу і в тім взглядї та причинитись до економічного піддвигненя сих низших верств людности.
Вправдї зорґанізовано перед кількома роками науку доповняючу в народних школах, але сама краєва рада шкільна констатує в своїм послїднім справозданю річнім, що майже половина обовязаної до сеї науки молодежи не ходить на ню і що в методї науковій, в результатах науки і в фреквенції виявляють ся ще дуже яркі нерівномірности. Впрочім наука доповняюча навіть при найлїпшій орґанізації може лиш тогдї відповісти своїй властивій задачи і причинитись до основної обнови житя народного, єсли она буде мати практичну основу і буде звернена на фахове, відповідне до званя підготовленє, чого Впов. пос. Розер на нинїшнім засїданю цїлком справедливо домагав ся. Я вже при иншій нагодї вказував на се, що француске шкільництво народне, котре в послїдних десятках лїт незвичайно розвинуло ся, подає дуже интересну студію, як під взглядом теоретичним так і практичним тамошних уряджень та се самі Нїмцї признали, що они мусять бути на тім поли вже не учителями, але учениками. Тож було би дуже хосенним для нашого шкільництва народного, єсли би міністерство просвіти зволило звернути свою увагу на скорий розвиток францускої школи народної бо се безперечно дало би товчок до розслїду наших власних уряджень на поли народної школи.
Позволю навести тут осуд ґенерального инспектора Мартеля з его педаґоґічних моноґрафій що-до висших шкіл народних у Франції, котрі обнимають так звані школи доповняючі з школами народними для фахової науки.
"В часї" каже він, "коли наше рільництво лежить облогом, коли индустрія боре ся з трудом против заграничної конкуренції, коли навіть смак, котрим ми визначали ся від давна артистичний характер продуктів, мабуть не єсть для нас виключним монополем, коли з сусїдних країв осїдають повсюди молоді, меткі, добре вишколені захожі, і на всїх торгах силують ся нас омотати, то чи не можна зрозуміти, що нам треба витворити за всяку цїну і без отяганя, добре виобразованих і звинних робітників, як для господарства сїльского, управи рілї, так і для индустрії і ремісництва."
Ґенеральний инспектор Мартель домагає ся проте справедливо, щоби на тої степени науки школи народної "дитина мусїла проводити більше часу, ба навіть більше як тепер, в варстатї, в огородї, в поли для розслїдів; она мусить рідше послугуватись книжкою і пером, а тим частїйше гиблем, пилою і лопатою." [Оплески].
Коли отже ґенеральний инспектор Мартель так сильно намагає на реформу шкіл народних у Франції в напрямі практичнім і се мотивує упадком господарства сїльского і промислу, то тим більше являєсь то конечним в Галичинї, де наука доповняюча не вийшла ще по-за перші початки, де находить ся стосунково так мало фахових шкіл, де промислове образованє трактує ся дотепер дуже по мачошому. Признаю, що міністерство просвіти в послїдних роках присвятило більше уваги промисловому образованю в Галичинї, і вставило між иншим павшальний видаток для фахової школи виробів деревляних в Коломиї суму 4.500 зр., котрої заснованє я порушив у вис. палатї при послїдній дебатї буджетовій. При тій нагодї позволю собі звернути увагу міністерства просвіти на студії д-ра Алойсія Ріґля над руским ткацтвом килимів у всхідній Галичинї, котрих вислїди оповістив він в справозданю ц. к. австрійского музею торговельного, — і просити, щоби міністерство взяло під розвагу заснованє фахової школи для тканя килимів в Залізцях або Товстім (в північно-всхідній части Галичини).
Увзглядненє фахового і відповідного дозваня підготовленя молодежи в наших школах народних і побільшенє шкіл фахових, причинило би ся без сумнїву дуже до поновного оживленя упавшого домашного промислу, а через тоє до поправленя господарства нашого селянина і маломіщанина.
Єсли отже реформа нашого шкільництва народного має уможливити ся в напрямі практичнім і відповіднім до званя, то також переведенє пляну научного в семинаріях учительских мусить пійти в тім самім напрямі. Наші семинарії послугують ся — на жаль — ще завсїгди учебниками ґімназіяльними, і наука веде ся ще дуже по ґімназіяльному. Задля того, як і тому, що ученики тих заведень мають побирати не лиш фахове, але також загальне образованє наступає перетяженє, а в наслїдок того терпить як духовий розвиток так і образованє характеру учеників. Перша австрійска конференція учителїв семинарій котра відбула ся у Відни 1891 р., займалася дуже основно питанєм перетяженя при семинаріях мужеских і женьских, котре порушив славно звістний директор д-р Ганнак в докладнім рефератї.
Загально згодили ся в тім напрямі, щоби обмежити чисто практичні, фахові предмети (господарство, гру на фортепяні і opґaнах, науку глухо-нїмих і слїпих) перевести найможливійшу концентрацію предметів наукових, щоби ограничити матеріял научний у всїх фахах на загально образуючій і практично хосенний, щоби що-до задач, які мають по-за школою робитись (лєктура, письменні вправи і т. д.), всї члени учительского тїла старанно порозумілись між собою та щоби вправи і розвиток тїла поставити на рівни з вправою і розвитком сил духових.
(Конець буде.)
[Дѣло, 11.02.1893]
(Конець.)
З деякими виїмками, про котрі я ще згадаю, я вповнї годжу ся з тими засадами що-до квестії перетяженя, ухваленими на першім зїздї австрійских учителїв семинарій. Обмеженє матеріялу наукового у всїх галузях на се, що загально образує і практично дасть ся примінити, причинилось би ще найбільше до щасливого розвязаня квестії перетяженя, а таке обмеженє було би тим більше вказане, що семинарії учительскі мають підготовити своїх учеників переважно для загальних шкіл народних. Для кандидатів, котрі хотять осягнути кваліфікацію учительску для шкіл видїлових, треба би завести окремі курси учителїв шкіл видїлових, а ті курси мали би задачу підготовити якесь число кандидатів учительских, падаючих ся для школи вправ і на посади окружних инспекторів шкільних, і галицка краєва рада шкільна зробить предложенє, як се я довідав ся, в тім напрямі міністерству просвіти.
Я бажав би також обмеженя науки на фортепіянї і орґанах, тим більше, що для учителїв вповнї вистане, єсли будуть мати достаточну вправу в грі на скрипцї, щоби успішно навчати співу в школах народних. Натомість я зазначив би, щоби стараннїйше плекано науку співу церковного в семинаріях мужеских і женьских.
Ухвалу першого австрійского зїзду учителїв семинарій, щоби науку господарства сїльского в семинаріях учительских або обмежити або цїлком залишити, легко можна зрозуміти зі становища потреб і відносин в західних краях нашої монархії. Але відносини в Галичинї суть того рода, що основнїйше трактованє науки господарства сїльского в семинаріях учительских показує ся майже доконечним. (Справдї так! — зі сторони галицких послів?) і я мушу се вповнї похвалити, що міністерство просвіти відповіло бажаням галицкого сойму під тим взглядом і завело розширенє науки господарства сїльского в галицких семинаріях учительских. Се зарядженє причинить ся безперечно до піднесеня нашого шкільництва народного в практичнім, фаховім і відповіднім до званя напрямі, тим більше що міністерство просвіти покликало здібних учителїв фахових до науки господарства сїльского в учительских семинаріях у Львові і Тернополи — говорю лиш про всхідну Галичину, де менї дотичні відносини докладно знані — а в слїдуючім роцї шкільнім покличе, можна надїятись, такого фахового учителя також і для Станиславова. Але добрий успіх науки господарства сельского зависить не лиш від покликаня відповідних сил учительских і доброго пляну наукового, але також і від инших обставин. Передо всїм потреба до того поля для досвідів або бодай більшого огорода для досвідів з відповідною инвестіцією. Тимчасом на примір учительска семинарія в Станиславові не має нїякого огорода, учительскі семинарії в Тернополи і Львові лиш такі огороди, котрі цїлком не відповідають згаданій цїли, а при тім випосаженє тих огородів цїлком невідповідне. То-ж було би дуже пожаданим, щоби міністерство просвіти постаралось на будуче о відповідну инвестіцію семинарій учительских, щоби наука господарства сїльского подавалась не лиш теоретично але і практично, а з часом могла причинитись посередно до піднесеня так дуже опущених господарств селяньских.
Рівно-ж було би потрібне, для таких учителїв народних, котрі доси не мали нїякої нагоди побирати науку господарства сїльского від фахових людей, устроїти курси вакаційні для відповідного дальшого образованя в тім напрямі або бодай відчити з практичними експеріментами підчас окружних конференцій учительских.
Проте можу приняти з вдоволенєм дотичні приреченя Є. Е. міністра просвіти, які він заявив сегодня в тій високій палатї.
Позволю собі поговорити ще коротенько про відносини учителїв школи вправ при семинаріях учительских.
О скілько я знаю, говорить ся і пишесь о перетяженю шкільної молодежи, але нїколи не згадуєсь, а бодай дуже рідко, про перетяженє учителїв, особливо при семинаріях учительских, мужеских і женьских. Можу сказати з власного досвіду, що учительованє при семинаріях єсть далеко більше напружаюче анїж в ґімназії.
А однак установлено для головного учителя мінімум тиждневих годин науки на 20, максімум на 24, для учителїв школи вправ мінімум на 25, максімум на 30. В практицї йде ся ще дальше по-за максімум, так що се граничить майже з мученєм людей! Хочу тут навести лиш деякі факти. В семинарії учительскій у Львові мав учитель школи вправ минувшого року 28 годин в школї вправ, а девять годин в семинарії, отже учив 37 годин тижднево, а кромі того мав безлїч коректур. В біжучім півроцї має один учитель школи вправ при тім самім заведеню 28 годин в школї вправ, дві години педаґоґічних конференцій, чотири години в клясї приготовляючій, отже разом 34 годин тижднево, а крім того ще місячно над 500 коректур, на котрі мусить він посвятити бодай дванацять годин тижднево, так що число доходить до 46 годин на тиждень — а се не єсть зовсїм виїмкою! Я міг би ще більше навести примірів того рода, але не хочу нудити вис. палати такими річами; вірю однак, що міністерство просвіти мусить зарадити в тім взглядї тому неможливому станови, єсли наука має принести хосен. Було би необходимо конечне побільшити учительскі сили при учительских семинаріях мужеских і женьских, особливо у всхідній Галичинї, де маємо кромі язика нїмецкого ще польскій і рускій. Також була би потрібна паралелька бодай в приготовляючій клясї учительскої семинарії у Львові. В біжучім роцї шкільнім зголосило ся 119 учеників до принятя в клясу приготовляючу, а з того числа принято лиш 64 (отже таки більше як се дозволяє орґанізаційний статут); прочих треба було віддалити, а поміж ними бодай 30 лиш за-для браку місця, длятого бо міністерство просвіти заявило ся против кляси паралєльної, хоч в Галичинї єсть велика недостача учителїв.
Коли отже учителї школи вправ при так тяжких відносинах помимо того совістно сповняють свої обовязки, то було-б вповнї справедливо увзгляднити смирні бажаня, які висказав першій австрійскій зїзд учителїв семинарій і предложив міністерству просвіти, именно щоби раз означити час служби учителїв і учительок при школах вправ на 35 лїт; друге, щоби они по осягненю третого додатку квінквенального поступали в IX ранґу; трете, щоби належитість за субституції могла бути підвисшена відповідно до часу.
В послїднім справозданю підносить галицка краєва рада шкільна між иншим також недостачу кваліфікованих учителїв народних і єсть тої гадки, що недостачи учителїв зарадить ся також помноженєм учительских семинарій. І справдї було-б дуже пожаданим засновати семинарію учительску у всхідній части Галичини, а именно з руским характером, щоби відповісти потребам народних шкіл з викладовим язиком руским. О скілько я поинформований, то дотичні переговори між краєвою радою шкільною і радою міста Чорткова майже вже покінчені, а я мушу зазначити, що вибір місця на учительску семинарію в полудневім Поділю дуже щасливий.
Рівнож було би дуже потрібне, заряджене рескриптом міністерским з 4 марта 1891 р. зутраквізованє учительских семинарій женьских у Львові і Перемишли, котрі все ще в шематизмах уходять за польскі семинарії учительскі, розширити рівнож і на низші кляси і тим подати нагоду кандидаткам, вивчитись основно рускій язик викладовий. Що при теперішній практицї научаня се не осягнесь, найлїпше доказують результати, поміщені в річнім справозданю галицкої краєвої ради шкільної, комісій екзамінаційних для учителїв народних і видїлових. З 161 учителїв дістало 66 учителїв кваліфікацію з руским язиком викладовим, противно же з 110 учительок лиш 17! Добрий успіх в школї можна лиш тогдї осягнути, єсли як учителї і учительки, так і орґани надзираючі школу цїлком добре знають дотичний язик викладовий, отже в руских школах народних рускій язик, і з тої причини ми надїємо ся, що міністерство просвіти добре зважить сю важну справу при надходячих именованях окружних инспекторів шкільних. Се домаганя, які вповнї оправдані не лиш з національно-політичного становища, але і опирають ся на засадах здорової педаґоґіки. (Славно! Славно! — зі сторони руских послів).
[Дѣло, 13.02.1893]