виголошена на 196-ім засїданю палати послів дня 4 лютого с. р. при діскусії буджетовій над етатом міністерства просвіти.
Висока палато!
Теперішне міністерство просвіти руководить ся як що-до цїлого шкільництва взагалї так і що-до середних шкіл а спеціяльно ґімназій, справедливою, після моєї гадки, засадою, що нема чого на тепер змагати до радикальної зміни і переобразованя тих заведень, лиш реформувати звільна истнуюче доповненєм недостач і поправою хиб. В тім змислї розвиває оно на цїлім поли шкільництва середних шкіл живу дїяльність кождого року, а також кілька разів в роцї звикло оно видавати нові розпорядженя. Розумієсь, не всї ті розпорядженя викликують однакові чувства.
Розпорядженя о знесеню льокацій учеників, о підвисшеню оплати шкільної, о так званій дісльокації шкіл, о уніформованю учителїв зазнали, і то після моєї гадки цїлком справедливо, лиш дуже неодностайного а майже неприхильного принятя. Противно розпорядженя що-до обмеженя граматикального матеріялу наукового, завішеня оплати шкільної в першім півроцї першої кляси, вправ тїлесних, повитано з загальним вдоволенєм.
Таке саме вдоволенє викликують також розпорядженя що-до науки клясичних язиків у висших клясах і що-до науки ґеґрафії і исторії математики і наук природничих в низших клясах ґімназіяльних, і я вповнї прилучаю ся до тих притакуючих заявлень, які дались о тім почути.
Не хочу піддавати критицї цїлий устрій ґімназій і их науковий плян, як се зробив один з передбесїдників, хоч і як би я мав до того охоту. Хочу порушити лиш кілька точок, именно такі, про котрі мій погляд иншій від загального погляду.
В дотеперішних розпорядженях а також в промовах міністра просвіти висказувано нераз засаду, що треба змагати до можливого облегченя роботи дома а до интензівної роботи в самій школї. Така засада верховодить тепер не лиш в Австрії, але також і деинде, н. пр. в Нїмеччинї, і стала ся майже непогрішимим доґматом. А однак я мушу по части заявитись против того.
Наслїдком тої засади — всякого можливого перенесеня головної роботи на школу — єсть найперше надто велике число годин шкільних, котрі именно в тих ґімназіях, де нїмецке єсть обовязковим предметом а не язиком викладовим, виносять у висших клясах переважно кождого дня по шість годин. Прошу розважити отсе: чи можливо, щоби молодець, числячій 15 до 18 лїт, отже у віцї, коли то тїло і дух як найбільше розвивають ся, щоденно через чотири години рано а дві години по полудни майже безпереривно звертав як найбільше напружену увагу на шість різних предметів? Чи така безпереривна чинність духова; котра мусить розкладатись рівномірно на всї предмети, хоч цїлком природно не всї ті предмети можуть в рівній мірі заинтересувати ученика, не єсть понадмірним напруженєм духа а при тім утомляє у високій степени тїло, котре підчас того цїлого часу майже не може рушитись? Ми, мої панове, дозрілі мущини, ми пересправляємо тут в парляментї про предмети, котрі нас мусять интересувати, а прецї чи єсть много між нами таких, котрі прислухують ся всїм розправам в тій високій палатї безпереривно з рівною увагою, або чи були би в силї так прислухуватись? А ми-ж не мусимо через цїлий рік без нїякої перерви вести наради та й можемо також свобідно порушатись підчас сих нарад. Єсли тепер у нашої молодежи шкільної показує ся певне утомленє, єсли можна примітити брак певної свіжости духа і тїла, то причиною сего часто не надмірна робота взагалї, лиш надто интензівна і екстензівна робота в школї. Духову роботу, науку дома, о много лекше видержати. Передовсїм може ученик дома вибрати собі час після вподоби, коли тїло і дух найлїпше надають ся, а кождому відомо з вдалого досвіду, що далеко лекше і скорше можна упоратись з роботою, єсли чоловік до неї розположений. Відтак можна упоратись дома з роботою далеко вигіднїйше, довільно переривати, порушати ся тїлесно і відпочати, часто також на вільнім воздусї. Така робота о много не так напружає і не шкодить здоровлю. Длятого я не можу вповнї притакнути на се, щоби переносити по-над міру роботу домову на школу, де ще крім того треба увзгляднити гіґієнічні відносини за-для спільного пробуваня більшого числа осіб в одній комнатї. Але при тім мій погляд такій, що можна би завести значне облекшенє молодежи ґімназіяльної від роботи дома також без побільшеня роботи в школї, і то не на шкоду але в хосен шкільної молодежи. Найперше, на жаль, за мало увзглядняєсь золоті слова: Non multa sed multum.
Як до недавного часу в граматицї клясичних язиків, так і у всїх предметах без виїмки ученик ґімназіяльний приневолений вбити собі в память велику скількість подробиць, котрі нагромаджують радше мертвий матеріял анїж причиняють ся до дїйстного образованя і духового розвитку. Справдї, було би лїпше, єсли би обмежено обсяг відомостей, які мають податись, а натомість поглублено більше ті відомости.
Рівнож потрібно реформи в справі домашних препарацій до латини і греки, именно у висших клясах. Час, якій вимагає виготовленє тих препарацій — розумієсь, лиш у лїпшого ученика, бо середний і гіршій з реґули відписує ті препарації — не стоїть в нїякій пропорції нї до ваги сеї мнимої ґімнастики духової нї до осягненого результату, бо лиш дуже мало учеників єсть в силї перекладати завдану лєкцію тілько на основі сеї препарації, а більша часть бере до помочи вперед якій печатаний або писаний переклад.
Відтак не треба би ширити сеї великої писанини у молодежи; бо тепер приписують н. пр. инструкції з 1884 р. до одного фільольоґічного предмету для домашних і шкільних робіт, для препарації, для нотаток домашних і шкільних пять а навіть шість зошитів до писаня. Взагалї що-до науки клясичних язиків у висших клясах ґімназіяльних треба ще не одно зарядити навіть по розпорядженю вис. міністерства просвіти, як н. пр. що-до виробів з грецкого язика у висших клясах ґімназіяльних.
Я хотїв би ще говорити про роздробненє науки в низших і найнизших клясах та про потребу сполученя кількох предметів в руках одного професора, але що мене в тім вже випереджено, а именно пос. Барвіньскій висказав ся о тім в тім самім змислї, як я хотїв обговорити сю справу, то й переходжу до иншого предмету, а именно до справи оплати шкільної. Не хочу повтаряти сего, що говорилось часто а надаремно, не хочу напирати на зменшенє оплати шкільної, лиш позволю собі зробити одно, як менї здає ся, практичне предложенє. Що оплата шкільна в ґімназіях за висока, се загально признано; таж висота єї по більших містах досягає висоти оплати університетскої, а у Відни навіть перевисшає сю оплату. А прецї школа середна повинна бути більше приступна для загалу анїж школа висша. Вправдї біднїйші і пильнїйші ученики користають з увільненя, однак не лиш осягненє але і задержанє того увільненя звязано з услівєм загальної доброї кляси з поступу а заразом також з двох найлїпших нот з обичаїв і пильности. Тепер же не рідко лучає ся, що впрочім добрий ученик, маючій увільненє, не викаже тої кваліфікації, нераз навіть не за-для обставин з власної вини, і втратить за-для того увільненє. Тож годилось би, щоби Є. Е. п. міністер просвіти, як зарядив вже значну полекшу через завішенє оплати шкільної, зволив зарядити ще бодай таку дальшу полекшу, що дуже бідні ученики в случаях гідних увзглядненя, могли би задержати увільненє також ще тогдї, коли би й не відповіли вповнї згаданим висше услівям.
На закінченє хотїв би я перейти ще до цїлком иншого темату, а то на число і роздїл середних шкіл та их учеників в Австрії. В нашій державі єсть 262 шкіл середних, і то 188 ґімназій а 74 шкіл реальних, але поодинокі краї і народи беруть в них дуже нерівномірну участь. Одна середна школа припадає в Зальцбурзї на 58.000 мешканцїв, в Тироли з Форарльберґом на 62.000, в Долїшній Австрії і Мораві на 63.000, противно же в Буковинї на 162.000 а в Галичинї навіть на 189.000 мешканцїв. Отже послїдний край находить ся більше анїж в три рази гіршім положеню від згаданих повисше країв.
Наслїдком того велике переповненє галицких і буковиньских шкіл середних. Для нормальної ґімназії в Австрії установлено максімальне число учеників в одній клясї на 50, хоч те число виносить в Россії лиш 40, у Франції навіть лиш 30 учеників. Тож нормальна ґімназія в Австрії повинна мати що найбільше 300 до 350 учеників. Вправдї у нас єсть між 123 осьмиклясовими ґімназіями державними десять з числом учеників понизше 200, а дві навіть понизше 150, именно одна в Шлезку а одна в полудневім Тироли; однак 15 ґімназій мають по-над 500 учеників, і то девять ґімназій по-над 500 до 600, чотири по-над 600 до 700, одна по-над 700 а одна навіть по-над 800 учеників, отже таке число, з котрого можна би зробити не лиш дві але навіть три добре заповнені ґімназії. З тих 15 ґімназій припадає десять, отже дві третини, на Галичину і Буковину. Дві найчисленнїйше заповнені ґімназії в Австрії суть: четверта ґімназія у Львові з 737 і ґімназія в Чернівцях з 821 учениками. Ба одна низша ґімназія в Галичинї, а то пята ґімназія низша у Львові числить 563 учеників, се значить стілько, скілько могло би вистати на дві повні осьмиклясові ґімназії.
Взагалї припадає пересїчно на одну школу середну в Дальматії 191 учеників, в Тироли з Форарльберґом 215, в Зальцбурзї 231 учеників; противно в Галичинї 403 а в Буковинї навіть 533 учеників. З того не потребую витягати заключень, бо они виказують ся самі від себе. Де правительство має виповнити свій обовязок, само з себе показує ся.
О много ще більші різницї з огляду на відносини язикові. Нїмцї мають по одній нїмецкій школї середній на 64.000 мешканцїв, Италійцї по одній италійскій на 84.000, Чехи на 98.000, Поляки на 124.000, Сербо-Хорвати на 161.000 мешканцїв, Румуни одну нїмецко-румуньску школу середну на 209.000, Словінцї одну нїмецко-словіньску на 294.000, Русини одну руску на 1,034.000, говорю виразно: на один міліон трицять чотири тисяч мешканцїв, при чім мушу зазначити, що я вже вчислив також рускі кляси паралельні при двох инших ґімназіях яко окремі заведеня.
Ті числа най говорять самі про себе. I тут рівнож повинно вистати, звернути увагу високого правительства лиш на єгo обовязок, котрий оно повинно виповнити навіть без виразного домаганя интересованих.
Однак що-до Русинів спеціяльно, то ми вповнї признаємо, що послїдними роками основанєм двох руских ґімназій, на разї під видом кляс паралельних, заявлено добру волю увзглядняти і наші потреби. Але як много, як ще дуже много остає до роботи, єсли ми маємо бодай в части дорівнати иншим, навіть найгірше ситуованим народам Австрії!
Ми домагаємо ся, помимо таких відносин, що-до основаня нових заведень наукових на тепер нїчого більше, як лиш отвореня рускої кляси підготовляючої при руских клясах паралельних в Перемишли і отвореня одної вже так часто прошеної і обіцяної ґімназії рускои в Буковинї для 300.000 Русинів того краю, котрі там суть найсильнїйшим що-до числа народом.
Але прошу не витягати заключеня з чисел поданих що-до Галичини, фальшивого заключеня, мов би той край стояв під взглядом культурним значно позад других країв, бо має пропорціонально мале число середних шкіл. Але хоч число середних шкіл в Галичинї мале, то однак число учеників шкіл середних — а о се головно повинно розходити ся — за-для великої фреквенції тих шкіл лиш незначно менше від инших країв.
Правда, що в Долїшній Австрії припадає один ученик середної школи на 204 мешканцїв, в Шлеску на 235, а в Галичинї аж на 468. Але в порівнаню з Горіішною Австрією, де один ученик припадає на 452, або також зі Стирією, де один ученик на 406 мешканцїв, нема так значної різницї.
Нї, мої панове, ми не полуварвари або полуазіяти! Тож єсли Пов. презес сполученої лївицї — мабуть за-для мнимо низької степени культурної Галичини — був тої гадки, що сей край міг би бути вилучений від безпосередних виборів своїх послів з громад сїльских, то він був в блудї, а що я пересвідчений, що він висказав сю гадку лиш в найприхильнїйшім намірі, то я прошу єго умильно, відступити від тої гадки. Таке вилученє Галичини було би для сего краю соромливим пониженєм. Рівнож і галицкі громади сїльскі бажають безпосередних виборів...
Віцепрезідент бар. Хлюмецкій (котрий в часї ceї промови обняв провід — перебиваючи): Чи можу просити, що вибори не стоять в звязи з предметом розправи! Не можу дозволити на обговоренє дотичної справи.
Посол Романчук (продовжаючи): Прошу, я натякнув про вибори лиш побіжно в звязи з предметом діскусії і не хотїв широко розводити ся.
Тож хочу, коли не можу говорити дальше про сей предмет, докінчити мою промову. Не хочу перечити, мов би Галичина задля свого окремого историчного розвою і инших своїх властивостей не могла домагатись окремого становища в сїм або тім случаю. Але поперед всего, що потрібно сему краєви, то не окреме або виїмкове становище, лиш рівнопоставленє з иншими краями. Поставте, мої панове, на рівни наш край, занедбуваний через многі лїта, що-до числа середних шкіл, промислових шкіл, семинарій учительских, нестратеґічних зелїзниць, регуляції рік, числа послів, — а заявите свою прихильність і добудете собі заслуги, котра певно цїлком вповнї буде признана від загалу населеня і обох народів сего краю. (Оплески з правицї.)
[Дѣло]