Мало хто брав під сумнів, що екс-президента Ірану Алі Рафсанджані не допустять до участі в цьогорічних президентських виборах. Представник порівняно ліберальних, реформаторських сил ще за час свого президентства (1989-1997) зумів налаштувати проти себе місцеве духовенство. Але те, що Наглядова рада Ісламської революції завалить і кандидатуру, яку запропонував чинний президент, стало для багатьох міжнародних експертів явною несподіванкою.
Згідно з іранськими законами, чинний голова держави Махмуд Ахмадінежад не має права балотуватися на цьогорічних президентських виборах, бо вже двічі поспіль обіймав цю посаду. Саме тому він (за прикладом російського колеґи) благословив на президентство свого наступника — Рахіма Машеї.
Здавалося б, іранський клір мав би позитивно ставитися до Ахмадінежада. Він завжди поводив себе як правовірний мусульманин, голосно кляв Америку та Ізраїль. Він заперечував Голокост й обіцяв країні надійний захист у вигляді ядерної зброї. Його рука не здригнулася, коли довелося згортати ліберальні реформи попередників — Рафсанджані й Хатамі. Тому він мав досить підстав сподіватися, що й аятолла Алі Хаменеї, і загалом весь місцевий клір, який ще досі залишається головним авторитетом у державі, підтримає його протеже. Та не так сталося, як гадалося.
Варто зазначити, що Іран в аспекті кількості охочих стати президентами явно перевершив Україну. Там таких набралося аж сім сотень. Наглядовій раді Ісламської революції довелося перепровадити жорстку «люстрацію» кандидатів, залишивши тільки вісьмох. І президентського ставленця серед них не виявилося…
Чому? Невже країна стоїть напередодні якогось поважного політичного протистояння? Чи аятола переконаний, що президент так просто витре слину з обличчя і скаже, що це роса Аллаха?
Це щось нове в ісламській республіці. Останні події демонструють, що навіть всередині владного табору існують свої глибокі лінії поділу.
Серед вірних прихильників Ахмадінежада годі шукати реформаторів чи супротивників релігійно-ізоляційної стратегії країни. Його адепти — переконані ісламісти.
Можна припустити, що проблема виникла саме через популярність чинного президента. Попри те, що він завжди з неймовірною повагою висловлювався про Алі Хаменеї, той все ж відчув, що шальки суспільної популярності рухаються не йому на користь. Народ раніше чи пізніше може скинути аятолу з п'єдесталу, замінивши світською (хай і побожною) фіґурою.
Тож клір почав грати на випередження. Правила гри прості: треба привести у найвище державне крісло суто технічного президента, який має мінімум підтримки в суспільстві, політичному істеблішменті та армії.
Ахмадінежад вже встиг висловити своє обурення з того приводу, що «зарізали» його кандидата. І це може бути лише початком бунту на кораблі. Бо хоч чинного президента й «породив» іранський клір, але так легко «вбити» його не вдасться. Він теж має свої амбіції, важелі впливу, прихильників і в суспільстві, і в армії. Ще й справді на зміну ісламській революції 1979 року прийде контрреволюція 2013-го. Чи стане Іран від того прихильнішим до західного світу? Сумнівна річ. Це як чуму замінити холерою.