Іван Пулюй

 


Некролог з Хроніки Наукового Товариства імені Т.Шевченка

 

 

Дня 31 січня, 1918 р., помер у Празї визначний український учений, вислужений професор і був­ший ректор німецької пражської полїтехнїки, др. Іван Пулюй. Покійний родив ся 2 лютого, 1845 р. в Грималові, до ґімназії ходив у Тернополи, на унїверситет у Відни, де перше скін­чив богословський, а потім фільософічний факультет. В 1874. р. став асистентом для фізики й механіки в маринарській ака­демії в Рецї, а пів в року був заступником професора. В 1875 р. дістав від мінїстерства освіти стипендію на виїзд за границю для дальших студій і в Штрасбурґу осягнув академічний сте­пень доктора. Від 1876—1882 р. був асистентом при фізикаль­нім кабінетї віденського університету, в 1877 р. габілїтував ся для експериментальної фізики і до 1888 р. був приватним до­центом тамже. В 1884 р. покликано його на професора нї­мецької полїтехнїки в Празі, де він викладав експеримен­тальну фізику й електротехніку аж до вислуженя приписа­ного числа лїт і переходу на емеритуру з осягненєм сїмдеся­того року житя. В часі війни займав ся покійник дуже щиро українськими виселенцями в Празї і був душею тамошного українського комітету для несеня виселенцям помочи. Осо­бливу увагу звертав на шкільну молодїж і збирав пильно датки на стипендії для неї. Написав також кілька брошур та статий, по німецьки про українські справи та змаганя до незалежности.

 

Іще як доцент віденського унїіверситету, зробив він кілька трудних фізикальних дослїдів і оголосив їх результати у виданях віденської Академії Наук. Від 1882 р. звернув свою дїяльність на практичне поле електротехнїки і зладив сиґналовий прилад для телефону, елєктричну лямпу безпеч­ности та патентував свій спосіб карбонїзованя угляних пли­ток для жарових лямп, а також новий спосіб вироблюваня угляних прутиків до лукових лямп. В 1888 р. брав участь своїми науковими і електричними приладами в електричній віденській виставі та був технічним дорадником австрийського товариства оружних фабрик у Штайрі і директором уладже­ної ним фабрики жарових лями, де вироблювано його жарові лямпи для вистави. Його прилад до означуваня механїчного еквівалєнту тепла відзначено на париській всесвітній виставі 1878 р. срібним медалем, а його елєктричні прилади (Vacuum Apparate) на париській виставі електричній в р. 1881 дипльо­мом de cooperation.

 

Брав також участь у нашім письменстві і він перший, не вважаючи на москвофільські насмішки, переклав молитвен­ник на народню мову та видрукував у Відні 1871 р. тоді, як львівська консисторія за спонукою відомого москвофіла, кри­лошанина М.Малиновського знищила першу рукопись „по праву каноническому“. Тодїж видав він в обороні молитвен­ника „Лист без коверти“, в якім відпирає напади М.Мали­новського. Разом із П.Кулїшем переложив Новий Завіт на українську мову і в 1871 р. видав чотирох євангелистів, а 1880 р. цїлий Новий Завіт. Опісля на спілку з Іваном Не­чуєм Левицьким виладив переклад і Старого Завіту та від­ступив його для виданя британському Біблїйному Товариству, Перший раз розійшов ся сей переклад у значному числї між полоненими Українцями в Япанї в часї росийсько-япанської війни. Видав також дві популярні брошурки: „Перемінні звізди“ та „Непропаща сила“.

 

[Хронїка НТШ  у Львові, вип. I-III, 1918, ч. 60-62, с. 118-120]

 

 

30.01.2018