Дискусія щодо мовної статті українського закону «Про освіту» знову розпалилася. Угорщина в особі міністра закордонних справ Петера Сіярто висловила перед Україною вимогу надати юридичні гарантії щодо збереження мовних прав угорської меншини, котрі, як вважає Будапешт, виявилися загроженими після схвалення освітнього закону у ВР. «Україна не повинна вводити в дію освітній закон, який вона попередньо не узгодила з представниками угорської нацменшини», – закликав Сіярто.

 

Водночас секретар Венеційської комісії Томас Маркерт у інтерв’ю виданню «Європейська правда» фактично став на бік України, заявивши, що Угорщина в своїх вимогах передає куті меду. «Ми вважаємо, що держава може перейти від суто угорськомовної системи до змішаної, за якої частину годин буде викладання угорською, частину – українською», – заявив Маркерт.

 

Наразі Міністерство освіти та науки України працює над законом про загальну середню освіту, зокрема мусить розвинути й деталізувати 7-му статтю закону «Про освіту», котра спричинила шкáндаль у кількох сусідніх із Україною країнах. Нам доведеться пройти по лезу: з одного боку – відреагувати на рекомендації Венеційської комісії, з іншого – зберегти наполегливість у впровадженні української мови в навчальний процес шкіл нацменшин, а до того ж забезпечити якісний дипломатичний діалог, аби, попри все, не обжитися ворогами.

 

В який спосіб це зробити, якою є межа компромісів і які «квоти» Україна готує для шкіл національних меншин – розповідає начальниця управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти та науки Ганна НОВОСАД.

 

Пані Ганно, з чим пов’язана активізація дискусії щодо мовної статті? У ці дні були заяви з угорського боку, з румунського… Можливо, ці заяви є реакцією на конкретні переговори про втілення 7-ої статті?

 

Щодо угорської активізації, то я, якщо чесно, не бачу чогось нового. Ми постійно чуємо ці заяви з угорського боку, і тут усе зрозуміло: в Угорщині скоро будуть вибори, політикам зручно експлуатувати цю тему. Щодо Румунії, то, думаю, це питання активізувалося в контексті візиту міністра закордонних справ до Чернівецької області. Міністр приїздив із міністром освіти Румунії – у них були зустрічі з пані Гриневич і паном Клімкіним.

 

У принципі, предмету для якогось нового скандалу немає. Міністерство працює над новим законом про загальну середню освіту, де також буде мовна стаття, яка деталізуватиме механізм імплементації статті 7 закону «Про освіту». Консультацій з іноземними урядами щодо проекту цієї статті ми ще не починали, тому що спочатку маємо провести консультації з внутрішніми стейкхолдерами у країні.

 

Хто належить до цих стейкхолдерів?

 

– Насамперед нам треба узгодити позицію з національними меншинами в Україні. По-перше, це є рекомендацією Венеційської комісії – ми маємо залучати національні меншини настільки активно, наскільки це можливо. По-друге, ми чудово розуміємо, що це є важливим для нас самих. Також треба домовитися про спільну позицію з Верховною Радою, аби ми розуміли, що той варіант статті, який запропонує міністерство, матиме шанси на успіх у парламенті. Бо ми можемо пропонувати що завгодно, але останнє слово залишається за парламентом.

 

На якому етапі розробка проекту?

 

Проект закону станом на сьогодні майже готовий. Проте ми ще не робили його публічним.

 

Міністерство освіти озвучувало кілька пропозицій із законопроекту про середню освіту, зокрема про застосування різних «мовних» критеріїв для шкіл різних національних меншин. Розкажіть, які це критерії, які формули?

 

Ми вважаємо, що немає одного універсального підходу, який можна було б застосувати до всіх шкіл з навчанням мовою національних меншин, тому пропонуємо враховувати кілька критеріїв. Перший критерій – це мовне середовище, в якому мешкає національна меншина, адже різні меншини мають різне середовище. Якщо польська меншина має україномовне середовище, то російська меншина перебуває у 100-відсотково російськомовному середовищі. Другий – приналежність мови до тієї чи іншої мовної групи: одна справа – переходити з російської мови на українську, інша – з угорської на українську. І третій – це рівень загроженості мови, як це є, наприклад, із корінними народами. Для них Україна – єдина держава, яка може розвивати і підтримувати їхню мову, а тому, відповідно, вони мають отримати більший об’єм навчального часу для навчання рідною мовою. Ми формулювали ці критерії, виходячи з тексту 7-ої статті закону «Про освіту». Міністерство озвучувало свою точку зору, зокрема, в офіційній позиції, адресованій до Венеційської комісії на етапі підготовки її висновку.

 

Пані Ганно, чи Міносвіти бачить ризик бути звинуваченими у дискримінації певних нацменшин, зважаючи на те, що пропонуються різні можливості для різних мов? Очевидно, що російська мова в Україні не потребує якихось преференцій, водночас для кримськотатарської необхіден особливий захист – але в який спосіб сформулювати це юридично коректно? До речі, Венеційська комісія теж написала про неприпустимість дискримінації.

 

Ми вже маємо 7-му статтю, і Міністерство від неї відступити не може. Для змін потрібне рішення парламенту. Виходячи з редакції цієї статті, ми і маємо запропонувати механізми реалізації. Є дискримінація в цій статті чи немає – може визначити лише Конституційний суд України. А на наших плечах – втілення цього закону. Ми намагаємося у законопроекті про загальну середню освіту прийняти якомога виваженіші механізми реалізації.

 

Чи доведеться змінювати 7-му статтю закону «Про освіту» з огляду на рішення Венеційської комісії?

 

Ні, у рекомендаціях Венеційської комісії не вказано, що нам слід вносити зміни до 7-ої статті. Комісія рекомендує нам продовжити перехідний період для переходу до нової моделі ведення навчального процесу у школах національних меншин (закон «Про освіту» передбачає, що ця модель розпочне діяти у 2020 році). Але це закладено не в самій 7-ій статті, а в перехідних положеннях закону. Тому нам не треба змінювати саме цю статтю – ми можемо внести відповідні правки до перехідних положень. Відповідні зміни вже розроблені МОН та перебувають на погодженні в інших міністерствах, після чого ми передамо їх до парламенту.

 

Який перехідний період міністерство вважає за оптимальний?

 

Ми пропонуємо варіант продовження до 2023 року.

 

Що треба зробити, аби вважати, що Україна виконала всі свої зобов’язання перед Венеційською комісією? Принаймні із заяв угорської сторони видно, що вони дещо інакше інтерпретують ці рекомендації…

 

Але всі можуть прочитати текст висновку Венеційської комісії – там усе очевидно. У 126-му пункті чітко, переліком, розписано, що саме рекомендує зробити комісія. Українська сторона кожну з цих рекомендацій може виконати – і кожна з них буде виконана. Можливо, це займе нам триваліший часовий проміжок: деякі рекомендації потребуть внесення змін до законодавства (як, наприклад, перехідний період), а інші вимагають консультацій із меншинами. Потім ми напишемо листа до Венеційської комісії, в якому проінформуємо про виконану роботу і запропонуємо розглянути наш прогрес. Проте варто зауважити, що комісія не уповноважена моніторити виконання наданих нею рекомендацій.

 

Що буде мірилом виконання рішення Венеційської комісії? Хто буде третейським суддею, який скаже, що справді всю роботу виконали?

 

У цьому випадку нема якогось третейського судді. Не існує такого формату, як висновок про виконання рекомендацій Венеційської комісії. Водночас, зважаючи на те, що Венеційська комісія є органом Ради Європи, то, можливо, ця робота відобразиться у висновках Парламентської асамблеї або департаменту РЄ, який займається питанням національних меншин і стежить за тим, як виконується Рамкова конвенція про захист національних меншин. Може, це відзначать у щорічному звіті щодо України.

 

Чи Ви припускаєте, що якась сторона – або Венеційська комісія, або котрась із держав-сусідок України – може залишитися невдоволеною виконанням рекомендацій?

 

Мовне питання є настільки болючим і сенситивним, що завжди хтось залишається невдоволеним. Передусім ми маємо керуватися державними інтересами. Зокрема, виходити з того, що кожен громадянин нашої держави має знати державну мову. Комусь це, може, не подобається. Тоді вибачайте: це обов’язок громадянина.

 

Угорщина заявляла, що вона зніме претензії до України тоді, коли з новаціями погодиться угорська меншина. А як оцінити міру задоволення угорської меншини: позицією «круглих столів», протестів, на референдумі?

 

Це хитрий спосіб поставити Україну в тупик, бо очевидно: з таким підходом вона (угорська меншина, – Z) не буде задоволеною ніколи. Вони були би задоволені в одному випадку (і це говорять їхні політики на всіх зустрічах) – якби в українських школах із угорською мовою навчання не було жодного предмету українською мовою. Ми такого допустити не можемо. Ми, звісно, будемо проводити консультації з меншинами, але на такі ультимативні вимоги не підемо. Треба шукати конструктив.

 

Пані Ганно, розкажіть, яким чином означені вами критерії диференціації різних мов втілюватимуться у практичних умовах: які відсотки, які квоти?

 

Корінні народи матимуть можливість вивчати 100% предметів своєю рідною мовою, поряд із вивченням української мови як предмету і ще кількох предметів українською за їхнім вибором. Мови Європейського Союзу, виходячи зі статті 7-ої закону, матимуть трішки інше відсоткове співвідношення: якась частина предметів викладатиметься українською мовою, інша частина – їхньою рідню мовою.

 

Загалом про жодні «квоти» не йдеться. Ми говоримо про деталізацію пункту 4 статті 7, яка передбачає, що в школах національних меншин один або кілька предметів можуть викладатися мовами Європейського Союзу. Власне, ми запропонуємо відсоткове співвідношення на продовження цього пункту. Є багато робочих версій. Ми тут орієнтуємося на досвід Латвії: у них учні до кінця старшої школи вивчають 60% предметів латвійською мовою, а 40% – мовою національних меншин. Не хочу, щоби це сприймалося як офіційна остаточна позиція, хоча можу сказати, що один із варіантів передбачає, що по завершенні початкової школи п’ятий клас ми починаємо з 30% навчального часу державною, українською, мовою, із поступовим збільшенням на 10% щороку з метою досягнення певного відсоткового співвідношення до старшої школи. Наприклад, 60% на 40%, як я вже згадувала.

 

Як це втілюватиметься на практиці? Спочатку фізика на 30% буде україномовна – а згодом на 60%?

 

Ні-ні, йдеться загалом про години. Якісь предмети йтимуть українською, а якісь – мовами меншин. Хоча школам ніхто, звісно, не забороняє використовувати білінгвальне навчання. Це практикують, наприклад, в окремих школах з румунською мовою навчання у Чернівецькій області: певний предмет викладають румунською мовою, але ознайомлюють учнів із українською термінологією.

 

Це означає, що школи мусять шукати вчителів, які мали би досконало знати і свій предмет, і мови?

 

Усі вчителі, які працюють в Україні, зобов’язані знати державну мову. Так каже закон. Звичайно, де-факто ситуація набагато гірша, і рівень володіння державною мовою серед учительського складу, на жаль, не завжди є добрим. Саме тому найближчими роками нам потрібен перехідний період – і бажано триваліший, ніж наразі передбачено законом «Про освіту» – щоби підготувати, дотренувати вчителів, аби вони могли якісно викладати державною мовою.

 

Хотілося би згадати про приклад Берегова, який часто використовувався у дипломатичній полеміці. Українська сторона апелювала до того, що там критично низька результативність ЗНО із української мови та літератури. Водночас інша сторона відповіла, що проблема таких оцінок – у низькій якості викладання. Хто мав рацію?

 

Якщо у вас мізерний час виділяється на українську мову, і ще той вчитель, який викладає українську, не володіє нею на достатньому рівні – то, звичайно, коли вам доводиться складати ЗНО, виникає проблема. Водночас українська сторона не відкидає факту, що проблема з якістю викладання існує. Міністерство працює над програмою підвищення кваліфікації вчителів шкіл національних меншин. Ця програма почнеться вже цього року, на це закладено гроші в бюджет.

 

Україну критикували за те, що ми скерували текст закону до Венеційської комісії лише після голосування у Верховній Раді, а не перед розглядом. Зважаючи на це, чи Міністерство освіти надсилатиме на експертизу Венеційської комісії проект закону про середню освіту, перш ніж він піде до ВР?

 

Спочатку я прокоментую першу частину вашого запитання. Той проект закону, який Міністерство освіти та науки України подавало до парламенту, якраз був обговорений із меншинами. Але останнє слово за депутатами – і ви знаєте, як закон голосувався. Правки до редакції статті 7 вносили депутати в кулуарах Верховної Ради у день голосування. Міністр доклала великих зусиль, аби ця стаття мала принаймні таку редакцію, а не ще більш радикальну. Зважаючи на те, що стаття виникла фактично в день голосування, обговорення, звісно, було неможливим. Міністерство не могло зняти законопроект із розгляду, адже закон критично важливий для проведення всієї освітньої реформи.

 

Щодо проекту закону про загальну середню освіту, то наразі ми не плануємо подавати його до Венеційської комісії. Ми плануємо проводити робочі консультації з органами Ради Європи, з іноземними урядами, з національними меншинами, виконуючи наявні рекомендації комісії.

 

Дозвольте висловити суб’єктивне враження: видається, що ви трішки ображені на народних депутатів за переписування 7-ої статті. Як уникнути непередбачуваних правок при голосуванні за наступний закон?

 

Це радше політичне питання, яке я не берусь коментувати. Знаю, що пані міністр уже почала перемовини із народними депутатами для узгодження цього питання.

 

Я не можу сказати, що ми ображені. Ми робимо свою роботу. Просто вийшло так, що освітній закон фактично став жертвою зволікання або, певною мірою, бездіяльності держави у сфері мовної політики. Тому що мовне питання має вирішуватися комплексно, а не виливатися в якісь тупикові рішення у інших законах. Моя думка: все-таки депутатам для вирішення тих цілей, які вони ставили перед собою, вартує використовувати інший інструмент. Наприклад, через розробку нового закону про державну мову або пришвидшення розгляду питання про неконституційність закону Ківалова-Колесніченка. Водночас можу запевнити, що Міністерство освіти готове і надалі до цієї роботи (відстоювання «мовних» положень у освітній реформі, – Z).

 

Зупинімося на освітньому статусі російської мови. Оцініть, наскільки глибоко Венеційська комісія занурилася у мовну специфіку України. Чи змогла вона потрактувати російську мову не просто як мову меншини, а як явище, що є набагато складнішим, проблемнішим?

 

Не можу сказати, чи Венеційська комісія ставила перед собою таке завдання. Водночас у пояснювальній записці, яку міністерство надсилало до комісії, ми детально описали і русифікаційні процеси в Україні, і те, що російській мові в нашому суспільстві нічого не загрожує. Ми акцентували на тому, що російська мова не є мовою лише національної меншини, яка десь локально проживає в Україні (наприклад, як угорська меншина – на Закарпатті), – це мова, якою послуговується величезна частина населення України, етнічних українців. Окрім того, ми закликали Венеційську комісію не виносити питання російської мови на край суспільної дискусії, тому що в мовній сфері у нас нарешті панує спокій (мається на увазі, між українською та російською мовами, – Z), нема ніякого конфлікту. Будь-які категоричні твердження про те, що закон чимось загрожує російській мові, не просто не відповідали би дійсності, а й були би суспільно небезпечними.

 

Уточніть, наскільки географія російськомовних шкіл відповідає географії розселення саме російської етнічної меншини? Чи нова редакція закону відповідатиме на те, що справді є школи меншин  а є школи, де «так удобнєй»?

 

В Україні є біля 400-т шкіл із російською мовою навчання. Вони зосереджені здебільшого на сході України, а також на півдні. Проте є певна тенденція до зменшення кількості російськомовних шкіл, до зменшення числа класів. Причина – нема запиту від батьків, які воліють для своїх дітей українську мову викладання.

 

При нинішньому законодавстві ці школи продовжать вивчати російську мову та літературу, також вони матимуть можливість факультативно викладати ті чи інші предмети російською мовою. Ми вважаємо, що запропонована нами модель справедлива. У багатьох випадках школи – це єдине місце, де вони (учні з російськомовних регіонів, – Z) можуть говорити державною мовою, тому це піде їм тільки на користь.

 

Що каже Росія? Чому її чутно не так гучно, як Угорщину?

 

З Росією в нас із очевидних причин жодних контактів не було. І, також варто відзначити, не було жодного звернення від російської меншини щодо цього питання. Все, що можна було побачити як реакцію на цю ситуацію, – заява з боку російського міністерства про те, що «бандерівці знову утискають російськомовне населення».

 

Наостанок. Чи може буча довкола 7-ої статті вплинути на якість нашого спеціалізованого закону про середню освіту? Минулого разу ми поставили зацікавлені сторони вже перед фактом такої статті, а тепер мусимо узгоджувати текст закону. Ви згодні з оцінкою, що це робить нас більш скутими?

 

Я згодна з оцінкою, що Україна робить те, що вона мала зробити давно – розвивати свою державну мову і діяти так, аби кожен громадян мав доступ і можливість вивчити українську мову.

 

Ми будемо проводити щонайширше обговорення законопроекту. Власне, ми вже почали обговорювати текст проекту з громадськими активістами, які, до речі, дотримуються позиції, що закон «Про освіту» є занадто м’яким щодо російської мови… Ми намагатимемося максимально широким діалогом ввести ситуацію в конструктивне русло. А те, чи будуть згодні наші партнери сприйняти цей діалог – залежить уже не від нас. Наразі діалог, наприклад, із Угорщиною складний – конструктивну немає. Водночас у нас абсолютно нормальні робочі стосунки з Болгарією, яка розуміє, що жодної загрози меншинам не буде, і з Польщею. Маємо стриманий, проте постійний діалог із Румунією.

 

Водночас ми ж не говоримо про весь законопроект – ми говоримо про одну мовну статтю. А тому на якість закону про середню освіту ця стаття впливати не буде.

 

Розмовляв Володимир СЕМКІВ

 

26.01.2018