"Вдоволяючий" перебіг берестейських переговорів.

Львів, дня 18. сїчня 1918.
Вже два урядові комунїкати, один по однім повідомляють українське громадянство Галичини про те, що берестейські переговори між представниками осередних держав і України мають "вдоволяючий" перебіг, який позваляє сподївати ся скорого довершеня угоди між новою державою нашої нації і державами осередними. З осередних держав входить тут очевидно в гру передовсїм і — на скільки вона йде про полїтичний, а не господарський бік питаня — головно Австро-Угорщина. З австро-угорською монархією, котра в обох своїх складових частях у столїтю перед війною і в часї війчи самої уладила нашій галузи українського народу відносини житя такі, про зміст, форму і цїль яких не має і не може бути двох думок нї в керманичів сеї монархії, нї в Європі цїлій, а найменше вже в надднїстрянській і надднїпрянській области України, — з представниками сеї монархії ведуть на наших днях українські делєґати "вдоволяючі" переговори. Вдоволяючі — кого? Про се комунїкати мовчать, а коли зі слів їх що-небудь можна на певне виводити, то хиба тільки, що вдоволяючими вважає їх для себе та сторона, котра нам комунїкати подає. Що з другою стороною? Чи й вона ходом сих переговорів вдоволена, про се мовчать комунїкати, не потверджуючи сього але й не заперечуючи сього. А що до нас, приднїстрянської галузи України, — що несуть нам, страждальцям сеї війни, сї переговори? Про се не знаємо нїчогісько. Знаємо тільки те, що кождого дня з нами робить австрійський уряд з помічю своїх польських урядників на нашій землї: про дрібну, тільки найменшу частину сього свідчать випалені польськими полїціянтами австрійського уряду білі плями на сторінках українських ґазет...
Не хотячи вдавати ся в безвиглядне розвязуванє загадок, які нам ставлять берестейські комунїкати ц. к. Бюра кореспонденційного на точцї австрійсько-українських переговорів, лишаємо нинї сю тему на боцї, а за те кілька хвиль спинимо ся на справі, яка до берестейських переговорів відносить ся, правда, тільки посередно, та в кождім разї найглибшою своєю сутию.
Як відомо, в берестейських переговорах взагалї, себто нетільки в австрійсько-українських, одним з центральних питань, кругом якого повертають ся дебати і спори, є питанє про cпосіб, яким має виявити ся воля народів що до їх державної приналежности. Як ідеальний спосіб такої вияви загально народної волї згідно означуєть ся вселюдне референдум; як сурогат референдуму подають вияву волї народу за посередництвом заступників, вибраних загальним і рівним голосованєм, в данім paзї за посередництвом послів. Формула волї, висловлена сею дорогою, мала би, за неможністю переведеня референдуму, бути признана формулою волї народного загалу.
Як звучить ся формула в приложеню до української Галичини, висловлена українською парляментарною репрезентацією? Чи заяви У.П.Р. в справі будучности нашої землї і нашої вiтки українського народу звучать так, аби весь світ — Відень і Петроград в рівній мірі, як Київ — для того катеґоричний, недвозначний і неуслівний вислів вoлї українського народу Галичини? Чи заяви У. П. Р., складані в поворотній хвилї нашої історії, дають світови cпpавдїшний і ясний вислїв начального, одного і єдиного національного полїтичного ідеалу галицької України? Такий вислів, якого не можна би накручувати і викручувати на дві або три сторони? Чи наші закордонні земляки мають у заявах У. П. Р. якраз такий, нам і їм бажаний, вислів національного ідеалу українського народу і чи можуть на ньому, як на твердім і безсумнївнім фактї, будувати свої полїтичні концепції і на нього в разї потреби — покликувати ся?
Замість відповідати на се потрясаюче нас до живого і непомірно болюче питанє, відсилаємо українське громадянство до відомого тексту заяви УПР. з 19. грудня 1917 р. в радї державній. Знайде в сїм текстї українське громадянство все можливе — і многословність і т. зв. високополїтичне мудрованє — тільки не знайде одного і єдинoгo, недвозначного і мyжeського голосу душ українського народу в Галичинї. Заявою сею висказувала УПР. сущу точку всенародного протесту, піднесеного зїздом Ширшого Н. К. з 22. падолиста 1917, і заяву сю президія УПР. cвoїм авторитетом вспіла накинути Народному З’їздови 24 і 25 грудня 1917 — сим pазoм проти предложеня п. Сїнґалевича, яке єдино і виключно відповідало повазї моменту і вимoгам загально-національної полїтики.
Коли наша редакція одержала на днях з того боку кордону донесенє, що там "високополїтична" заява УПР. спричинила дуже поважне хитанє міродатних українських кругів в їх думках про будучність Галичини, і коли би хитанє се і сумнїви мали мати наслїдки в міжнародних кругах — то ми й цїла наша галицька українська суспільність знаємо і будемо знати, в котрих саме полїтичних кругах глядати одної з дуже важних причин небажаного обороту подїй.
Одначе: ще не завершив ся день і не запала ще темна ніч. І може би ще направити тяжку помилку, поки ще час і — на скільки ще є час?!
В. П.

19.01.1918

До теми