Як Поляки ставлять ся до прав української людности Львова.
Львів, дня 12. сїчня 1918.
Під заг. "Автономія Львова і Українцї" пише краківський "Czаs" в числї з 5. с. м. дослівно таке:
"Як звісно, правительство відмовило жаданю міста Львова що до приверненя міської автономії. Мимо попертя зi сторони намісника мінїстер внутрішних справ ґр. Тоґґенбурґ заявив, що не вірить в вибори під кличем "Burgfrieden" у Львові. Однак в часї, коли на кождім поли панує т. зв. "Ersatz", правительство склонюєть ся до суроґату. Після ceгo проєкту має бути іменований правительственний комісар (певне посол д-р Стеслович), трох його заступників і прибічна Рада, зложена зі сто членів. Компетенція сеї прибічної Ради булаб зовсїм така сама як нормальної міської Ради, при тім самім подїлї на секції і т. д. З сего роду суроґатом можна би ще остаточно погодити ся. Але якеж є виконанє ceгo пляну?
"Прибічна Рада після правительственного проєкту має складати ся переважно з давних членів міської Ради, однак з дуже донеслим застереженєм. Питанє рeпрезентації жидів не представляє трудности, бо інтересовані чинники годять ся на полишенє жидам такого самого числа членів, яке мають на основі компромісу від десяток лїт. Однак прaвительство впало будь що будь на ориґінальну думку введеня дo Ради iure саduсo також певного числа Українцїв.
З якого титулу? При загальних виборах числять Українцї ("Rusini") у Львові 6 прц. виборцїв, при виборах опертих на податковім цензї не буде їх навіть 3 прц., а демонстраційно висувані українські кандидати одержують смішно малу скількість голосів. Отже сумнів супроти проби штучного зменшеня в польскі містї української сфери посїданя з акрмпанїяментом язикових і всяких инших спорів. Відень числить понад ¼ мілїона Чехів, а хиба нїяке правительство не відважило ся би на покликанє анальоґічних чеських членів до прибічної ради. Правительство oпиpaєть ся певне на тім, що Львів є столицею мішаного кpаю; а прецїнь не ходить тут о нїякі краєві вибори, тільки о міський вибір і жадному правительству не вільно накидати містови характеру, якого воно не має. Не могли Українцї перевести нї одного кандидата при виборах, тому також не належить ся їм нї одного представника в іменованій правительством прибічній Радї.
"Переведенє правительственного пляну, а виразно говорячи пляну ґр. Тоґґенбурґа, не знати під яким впливом принятого, Львів буде вважати замахом на свій національний характер, а і коло польське у Відни сеї справи не замовчить. Впрочім може так стати ся, що польські члени прибічної Ради номінації не приймуть".
Таке пише краківська ґазета, а решта польської преси, не виключаючи й соціялїстичної, співає ту саму пісоньку. Пісонька се тим більше симптоматична для польського розуміня національної справедливости, що мимо відомих польських "метод" переводженє польськими урядниками спису людности у Львові і в цїлій Східній Галичинї і мимо цїлого страшенного польонїзаційного напору — останній спис людности показує, що у Львові побіч римо-католицької і жидівської людности жиє кругло сорок тиcяч (40.000) людности греко-католицької, яка становить основу українського національного стану посїданя у Львові і яка процентово що pаз висше зростає.
Всю ту людність наші польські "брати" хотїли би позбавити всяких національних прав в істoричнім українськім городї Львові.
