так ніби пробіг дахами – так ніби був
снігом мене засипав – світлом небесних букв
дим з почорнілого комина – ґелґіт гусей
засипаний аж по чубок срібний Volkswagen
мартини сховали голови під пахи
крил – не виїду нині бо сніг як клей
у час різдвяного снігу: шукаю загублений файл
що це за вічне шукання? що це за фах?
але повсюди тихо: шурхоту рипання ні
букви згрібаю – зерна пшениці й рижу –
тінь на підлозі залишу
і білу звізду примерзлу в вікні
ніяк не знайду того файлу – а що там скажи?
інші зимові вірші в яких і з якими жив
думав не знадобиться – а тут випадково згадав
може поштар підкине – може занюхає пес
а можна без того вірша? і без
світла яким вагітна кожна звізда?
тримаю ключі Volkswagen’а: чекаю що снігопад
виб’ється з сили – зупиниться біля ягнят
якщо до заправки залишиться кілька миль
якщо золоті букви з papier-mâché
і якщо мотор ввесь бензин не зжер
і якщо не заслиниться у заметіль
якщо ця дірява пам’ять прозора рука і стиль
якщо я хочу забути щалики і текстиль
і вірші які я писав для светрів й книжкових полиць
і запах бензину – і сині сніги сніги
панчоху весільну сповзаючу із ноги
і пісню дрозда
що ми вже колись були
13.01.2018