В недїлю, 6. с. м., помер у Відни в 68. роцї житя соціяльно-демократичний віцепрезидент палати послів Енґельберт Пернерсторфер. З фаху фільольоґ, знавець і критик лїтератури і штуки, він був також одною з найвизначнїйших полїтичних постатий в Австрії.
До парляменту ввійшов 1885 р. як самостійний кандидат з міської курії в Wiener Neustadt і той сам мандат здобув вдруге 1891 р.; в 1897 р. як соціяльно-демократичний кандидат (до соц. дем. партії вступив в 1896 р.) з пятої курії втім самім містї перепав, та зате в 1900 р. здобув сей мандат; в 1907 р. і 1911 р. вийшов у тім самім містї послом з загального голосованя.
В парляментї разом з віденським послом пок. Кронаветтером швидко здобув славу непримиримого опозиціонїста і речника всїх покривджених; заки ще вступив до соц.-дем. паpтії, був властиво її заступником в парляментї. Знала його тодї й Галичина як противника "шляхотської господарки" й "галицьких виборів"; коли в 1897 р. він упав у своїм окрузї, поставлено його для демонстрації кандидатом з міської курії в Станиславові (тодї ще польські демократи виступали як противники, а не спадкоємцї і сторожі польсько-шляхотської ідеольоґії і польсько-шляхотського "стану посїданя").
В соціялїстичних кругах як в Австрії так і заграницею був поважною й шанованою фіґурою, хоч закидали йому націоналїзм і опортунїзм. В парляментї загального голосованя репрезентував соціяльну демократію в президії.
Окремо треба згадати про його прихильність до української справи. Як уже сказано, вже в початках своєї парляментарної дїяльности виступав проти польського панованя в Галичинї. В своїм орґанї "Deutschе Worte" містив статї Українцїв; між ин. в 1890-их роках статї пос. В. Будзиновського, а в 1903 р. мої статї про аґрарний страйк наших селян і про унїверситетську справу. Пригадую, в лїтї 1903 р. було в Відни соц.-дем. віче з проґрамою "Фінляндія і Кишинїв" (ходило о царські зарядженя проти автономії Фінляндії і про жидівські погроми в Кишеневі); коли на сїм вічу я зголосив ся до слова і зачав свою промову тим, що хочу пригадати зібраним націю більшу й більше поневолену від Фінляндії, Україну, Пернерсторфер кинув менї заохочуючий "Zwis benruf": "Sehr gut!" Підчас війни помістив у "Berliner Tagblatt" кілька статий про українську справу, в яких популяризував наші змаганя до державної самостійности. Був тим, що з любови до правди, зі співчутя до покривджених помагав нам бороти ся з нашим поневоленєм, і належить ся йому вдячна згадка в нашім народї.
М. Лозинський.
