Побажання на Свята і Новий рік
Відвічний в нас звичай на коляду передавати собі взаємно привіти й побажання. Вони можуть бути тільки зовнішною формальністю і проявом товариської чемности, але можуть бути і виявом християнської чесноти. Поміж християнами вони й повинні бути такими. В радості мило людині знати, що ту радість поділяють браття та други, у смутку, болю і терпінні піддержує думка, що про моє терпіння знають браття, що зі мною терплять, що я не опущений. Може бути, що в терпіннях найбільшим болем є відчувати самоту, думати, що всі мене опустили, що ніхто мене не згадає. Таким болем над усі болі була для Христа Спасителя хвилина, в якій повторював слова псальма: "Боже, Боже мій, чому ти мене опустив".
Але на коляду не пора викликувати сумні враження і згадувати біль та терпіння, бо думка про Різдво є думкою потіхи і радости, навіть серед найбільших терпінь. Бо якщо є в терпінні потіхою думати, що про мій біль знають, про мене памятають, разом зі мною терплять, то наскільки ж більшою потіхою думати, що Христос з нами, Христос посеред нас, Христос раждається. Покинув славу предвічного Божества, хоч, очевидно, не перестав бути Богом, Божим Сином, Божою Премудрістю, але, наскільки міг, покинув славу Божого маєстату, серед котрого перебувають Божі особи і зійшов на землю, умалив Себе, прийняв на Себе вид Слуги, стався чоловіком і народився малою дитиною з Пречистої Діви Марії. І обявив Себе сумним, терплячим, убогим, якими в Вифлеємі були пастирі та ангели небесні убогим звіщали Христове Різдво піснею радости: "Слава во вишних Богу і на землі мир, людям, яким є добра воля". Мир дає Бог, а може його дати і терплячим, що хотять щиро Христа прийняти, з Ним і для Нього жити.
Такі, Дорогі мої, сьогодні для Вас побажання. Мушу їх переслати, щоб Ви знали, що про Вас пам'ятаю, що я з Вами, і в радості, і в смутку, що ділю з Вами усі Ваші потреби, усі Ваші бажання. Серцем, молитвою, духом я при Вас і з Вами і безнастанно для Вас випрошую з неба Божу благодать і Боже благословення.
Мушу цих кілька слів у газеті написати, щоб швидше до Вас дійшли. А мушу їх написати й тому, що в день св. Андрея в 1942 р. багато зичливих мені людей переслало мені свої побажання. Я рад би кожному зокрема і щиро подякувати і взаємно переслати кожному на коляду слова щирого привіту. Не маючи спромоги цього зробити і в пересвідченні, що письменною відповіддю на листа чи телеграму не сплачується довгу вдячности за щире серце, за зичливість молитви чи хоч би щирі слова побажання, мушу цим письмом усім подякувати за їх християнську любов.
Я дістав сердечні письма від старих приятелів, з якими від 50 літ працюємо разом для одної справи. Від деканів і совітників, які помагають мені двигати тягар душпастирської праці, що перевищає нераз мої сили. Від парохів, ігуменів манастирів, інокинь і монахинь, від служебниць, василіянок і студиток. Від світських давніх добрих приятелів і знайомих, дістав навіть кілька листів, що мене особливішим способом зворушили — від шкільної дітвори, а то й від окремих дітей.
На письма, в яких є кілька підписів, треба б відповісти кожному підписаному. Не гнівайтеся, Дорогі, що мушу улегшити собі працю без страти, а може і з хісном для підписаних, бо чим менше можу сплачувати довг вдячности зовнішньою формальністю листовної відповіди, тим більше почуваю себе зобов'язаним до молитов за всіх, за тих дорогих моєму серцю, що пам'ятали про мене, хоч може й не писали. Серцем звертаюсь до всіх, що вивезені большевиками, може й на далекій Сибірі, серед тяжких обставин терплять і тужать за своїми. Серцем звертаюся до молодих, що їх насильно забрали до червоної армії і до старих, що залишилися дома і плачуть за своїми, до тих, що беруть участь у боях з одного чи другого боку, до тих, що мучаться в таборах полонених, до тих, що з нашого краю виселені до Бесарабії, до тих, що на роботах далеко на заході, чи в боях далеко на сході, до тих, що їх недуга тримає в шпиталях і до тих, що позбавлені свободи, вкінці й до всіх українців по містах, містечках і селах Галичини, Буковини і далекої України, а особливішим способом до всіх, що терплять, що в смутку і непевності живуть з дня на день очікуючи від Всевишнього помочі, до всіх, з якими Бог злучив мене вязами крови, любови, душпастирської праці, сусідства чи спільної долі, а передусім до тих, що супроти них маю сповнити важний обов'язок душпастирської любови і праці.
Всім пересилаю через друковане в газеті слово — мої побажання на Свята і Новий Рік.
Христос раждається — славіте Його.
† АНДРЕЙ, Митрополит.
[Львівські вісті]