одержуємо таке письмо:
Високоповажаний Пане Редактор!
Справозданє з річи, яку я виголосив на загальних зборах членів "Нар. Ради" дня 27 грудня 1892 п., було справдї досить вірне але не точне. З сего справозданя зробила Gazeta Narodowa в виданю з дня 3 сїчня ексцерпт дуже самовільний і коментуючи єгo підсунула менї гадки і тенденції, котрі суть менї зовсїм чужі. В интересї правди і розкритя дїйстного мого наміреня, за-для якого я внїс резолюцію, щоби відповідним меморіялом до центр. правительства тому-ж правительству подати вірний образ теперішного положеня Русинів в Галичинї — прошу Вас умістити в Вашім дневнику річ мою на згаданих зборах майже в цїлости. Я сказав:
Мимо того, що справа руска і рішенє єї в краю нашім має дуже велику вагу і значінє для интересів нашої держави, не можна не замітити, що справу ту де-хто дуже легковажить, хоч-би і центральне правительство, котре уважає єї якоюсь галицкою Hausfrage. Нарід наш числить по-над 20 міліонів і думаю, що для Австрії було би дуже хосенним дїлом, наколи би она змогла позискати симпатію того-ж народу. Однакож симпатія така дасть ся позискати лиш справедливим полагодженєм потреб Русинів в Галичинї. Дотеперішне єї трактованє викликало такі результати: Одна частина Русинів звертає очи свої не в сторону Відня, а куди инде. Сторонництво народовцїв єсть дуже невдоволене з теперішного положеня річей, а селяньство наше, гнетене матеріяльною нуждою і лишене без опіки, громадно переселяє ся до Россії на дуже непевну долю. Интерес Австрії не може лежати у тім, щоб витворювати силу центріфуґальну. Коли перед двома роками сказано, що правительство намірило заопікуватись Русинами галицкими, був тут в тій сали ентузіязм для того наміреня. Нинї з уст поодиноких бесїдників падають лиш слова невдоволеня. Причина зла лежить в тім, що найлучші интенції правительства переходять у нас через алємбік, котрого шийка єсть дуже вузка, а до того заткана ватою. Русинам доводять ся лиш каплї их прав національних. А чей же всїм відомо, що интереси народу руского суть идентичними з интересами нашої держави. Рускість треба у нас розвивати і кріпити як найбільше яко антідотум против змагань панславістичних. Обовязком кожного Русина єсть про-те звернути увагу правительства на всї ті обставини. Рускої справи не можна уважати такою, котра би далась полагодити тут дома. Проби полагодженя дома були вже. Пок. віцемаршалок Лаврівскій подав першій руку до примиреня. Я сам засїдав в анкетї, котра розбирала основи рівноправности обох народів в краю. Пробовав відтак руску справу лагодити пок. Альфред Потоцкій, пробовали і другі мужі. Однакож позитивного результату не було. Нинї обставини домашні зложились ще гірше. Сторонництво демократів польских не може повеличатись прихильностію для справи рускої. Оно має на оцї лиш свої власні интереси польонізаційні. Сторонництво так зв. станьчиків розбите, а шляхта подільска достаточно виявила на своїх sejmikach, як думає про справу руску. Кождий з нас тямить поведенє єї в хвили, коли роздалась вість, що шеф краю пересправляє з Русинами в имени правительства центрального. Против тих пересправ піднїс ся явний протест из сторони сеї шляхти. Спитано, як сміє правительство входити в переговори з Русинами поза плечима Поляків? Дома полагодити справу руску буде про-те неможливо посеред тих обставин. і шеф краю буде против тих чинників безсильний і найлучші наміреня не будуть мати успіху. Я представляю собі, що иншого виходу нема в тій трудній а пекучій справі, як щоб центральне правительство само взяло в руки справу руску і обійшлось з нею так, як старано ся полагодити роздор ческо-нїмецкій. Правительство могло би покликати представителїв обох народностей і з ними враз могло би уложити пунктації примиреня на вибір віденьских пунктацій в справі ческо-нїмецкій. Не предкладаю я сего за-для пустої демонстрації, але лиш в пересвідченю, що се одна одинока дорога до усуненя зла в краю нашім. Представляючи правительству справу еміґрації селян наших до Россії, котра з весною може прибрати ще ширші розміри, не належало би забути і о средствах, щоб селянам прийти матеріяльно в поміч.
Gazeta Narodowa виссала з моєї обєктивної річи дуже дивні заключеня. Не входжу в них. Але маю право надїятись, що, дізнавшись: що і як я говорив, Gazeta Narodowa спростує хибний свій погляд — в интересї правди і своїх читателїв.
Остаю з поважанєм
Анатоль Вахнянин.
