У продаж надійшов новий роман Юрія Андруховича "Коханці Юстиції". Книжку видала корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ. Робота над романом, згідно з зізнанням Андруховича, тривала аж 27 років.

 

 

28 грудня книжку почали продавати в роздрібній мережі "Книгарні Є". Як розповіли в магазині на проспекті Свободи у Львові, роман привезли щойно в четвер уранці.

 

"З 28 грудня розпочинається продаж нового роману Юрія Андруховича «Коханці Юстиції». Наші відвідувачі матимуть змогу одними з перших прочитати твір, на який чекали більш ніж 10 років", – ішлося в анонсі книгарні напередодні.

 

"Коханців Юстиції" можна придбати і на сайті чернівецького "Видавництва 21", котре є партнером MERIDIAN CZERNOWITZ. 22–28 грудня книгу можна було оформити за передзамовленням за акційною ціною.

 

На сайті Yakaboo.ua вже можна придбати електронну версію "Коханців".

 

Офіційні урочистості за участю автора відбуваються в четвер у Чернівцях. Як писало видання BukNews, між 13:00 і 14:00 у Літературному целанівському центрі мала тривати автограф-сесія Юрія Андруховича. "Під час заходу ви зможете одними з перших в Україні придбати найновіший твір автора", – заманювали видавці.

 

Згідно з анотацією, "Коханці Юстиції" – це параісторичний роман, у якому окремі життєписи з притаманною авторові композиційно-стилістичною майстерністю об’єднуються в художню цілість і аж волають про восьми-з-половиною-серійну кінематографічну реалізацію. Тут ви знайдете: родинно-побутові і політичні вбивства, зґвалтування і грабунки, розбещення малолітніх і загадкове відокремлення голови, ідейні зради і зради заради ідеї, закладені різним дияволам душі й не завжди справедливі, але часто жахливі покарання. Чого ще треба, щоб читач відчув себе благим і з насолодою усвідомив свою моральну перевагу над нещасними коханцями примхливої Юстиції?

 

Ілюстрації до книжки зробив художник і дизайнер Артем Колядинський. Літературний редактор – Олександр Бойченко.

 

Як писав Z, книжка матиме підзаголовок "Історичний роман у восьми з половиною серіях". Географія роману – Галичина. Час – з XVII століття до 70-х років XX століття. Наскрізним мотивом у романі є несправедливість органів справедливості, несправедливість юстиції.

 

"Ця книжка писалася протягом 27 років. Це, власне кажучи, збірка оповідань – хтось, певно, це й побачить. Я готовий і таку версію сприйняти; але насправді вважаю, що протягом останніх років ці тексти перетворилися на роман. Тобто механістичне збирання й накопичення історій переросло в якусь наскрізну історію або принаймні тему", – каже письменник.

 

"У романі немає діалогів в традиційному сенсі: він написаний увесь час через оповідача – як переказ, а не як прямо переданий діалог. Якщо десь з’являється пряма мова, то вона вкраплена всередину, в лапках. Немає ефекту присутності оповідача на місці події – це все-таки щось історичне, це хроніки. Любов і смерть там є, всюди. В центрі кожного розділу постає чоловіча постать, але десь обов’язково з’являється і супутниця", – додав Андрухович.

 

У своїй свіжій колонці для Z Юрій Андрухович писав: "У моєму романі «Коханці Юстиції», що от-от має побачити світ, чимало уваги приділено феномену публічних страт – як у сімнадцятому, скажімо, сторіччі, так і у двадцятому. Намацуючи потрібну, дещо відсторонену, тональність і за всяку ціну намагаючись уникати пафосу, я місцями вдавався до чорного гумору і, як мені здавалося, ґротескових перебільшень. Ось, наприклад, кілька речень із опису привселюдного спалення такого собі Альберта Вироземського, що відбулося на площі Ринок у Львові восени 1641 року:

 

«…у день виконання смертельного засуду натовпи святково вирядженої людності, по-дитячому захопленої такого штибу масовими повчальними видовищами, зустрічають його [засудженого Альберта, – Ю. А.] появу на площі одностайними свистом і скандуванням. Найвища знать комфортно розташовується під гафтованими золотом пурпуровими навісами на балконах кам’яниць і палациків, а також на спеціально змонтованих тимчасових оглядових терасах. Унизу на площі тисячі громадян махають щойно придбаними в кіосках прапорцями, на яких – святий Ян з Дуклі, патрон або ж заступник (а краще сказати опікун) міста. У повітря злітають тисячі надувних куль вогнистого кольору. Оркестр валторністів з міської протипожежної управи стрясає й без того розбурхану атмосферу найпопулярнішим evergreen’ом “Сурми останнього дня”. […] Майстер церемонії у помаранчевому шалику та сміховинному вишневому береті цього разу не мусить задовго розігрівати гранично заведену громадськість. Уже з перших хвилин після прибуття Вироземського на площі починає лунати масове: “Вогню! Вогню!” – наче всім ідеться про якийсь ювілейний феєрверк».

 

28.12.2017