(У 30-ліття смерти дир. Г.Цеглинського).
Цими днями минуло 30 літ від смерти відомого педагога і видатного громадянина, директора української гімназії в Перемишлі, Григорія Цеглинського. Мало в нас таких визначних і педагогів і громадян та наскрізь благородних і характерних людей, як він, а в останніх часах перед 1939 було їх ще менше, бо нашу школу щораз більше поневолювано для чужої польської ідеї.
Г.Цеглинський народився 9 березня 1853 р. в Калyшi, вчився в гімназії в Станиславові, опісля студіював у віденському університеті українську й клясичну філологію. Закінчивши філософічний факультет, став у 1879 р. учителювати в академічній гімназії у Львові. Відразу почав він і свою громадянську та літературну діяльність, працював у наших культурно-освітнix товариствах, укладав шкільні підручники для гімназії, був референтом театру "Української Бесіди" в 1882-88 рр., а короткий час редагував теж літературний журнал "Зоря". Коли в 1888 р. основано в Перемишлі т. зв. рівнорядні українські відділи при польській гімназії, покликано його на їх управителя, а в 1896 р. став директором цієї другої а з черги української гімназії в Галичині. В Перемишли перебував він уже без перерви і займався не тільки педагогічною працею, але теж і громадянською, а від 1907 д. був послом до австрійського парляменту у Відні. Там помер він 23 жовтня 1912 р. Його тіло спроваджено до Перемишля і похоронено при великому здвизі народу на перемиському цвинтарі.
Дир. Г.Цеглинський був справжнім педагогом, що мав не тільки велике знання але й вмів і любив учити й виховувати. Вів був правдивим виховником і духовим керманичем нашої молоді. Назовні поважний і суворий, вимагав від учнів праці й виконування обовязків, але одночасно мав він золоте серце і небуденний хист промовляти до молоді і впливати і на молодь і старших громадян. За молодечі прогріхи і провини він сам карав по батьківськи, але негайно після кари повчав учнів як мають поправитись і що зробити, щоб направити провину, або недостачу. Часто був наскрізь вибачливий, бо — як казав — любив вдачу молоді і тому завсіди боронив учнів, не дав нікому їх кривдити і захищав їх і перед людьми і перед владою. Тому всі перемиські учні називали його своїм рідним батьком, любили й шанували його і зберігали про нього память на ціле життя, а багато завдячувало йому те, що він урятував їм студії і вивів у світ між людей. Усе любив він повторяти: "Легко викинути учня з гімназії, але важче поправити його й виховати". І як говорив, так і робив, а рівночасно учив теж професорів, як виховувати та різьбити душі молоді. Через те спішили до перемиської гімназії різні втікачі, т. зв. еміґранти з цілої Галичини, усякі молоді "провинники" та грішники, а він усіх радо приймав, дбав про них, щотижня кликав до себе й повчав, а крім цього займався влаштуванням їх приватного життя. Давав їм лекції, уміщував у бурсах, купував убрання й черевики, бо це все були здебільше вбогі селянські сини. Тому теж, разом із іншими світлими громадянами старався розбудувати для вбогої молоді бурси, і довів до того, що в Перемишлі збудовано 2 великі бурси, а саме бурсу св. Миколая і Український Гімназійний Інститут, де виховувалися цілі покоління. Хоч над ним тяжіла теж рука польської Шкільної Ради, вів зумів виробити собі такий авторитет, що всякі інспектори шанували його, він усе робив згідно зі своїми педагогічними напрямними, а в і потребі остерігав учнів перед небезпекою. Ненавидів донощиків і позбувався їх зі школи, не любив теж надмірної покірливости й підлизництва, стараючись виплекати у молоді характерність і обовязковість та щирий і активний патріотизм.
Через те залюбки повторяв, що "Сила народу основується на освіті, характері й доброму вихованні"1). Це згідно стверджують його учні та професори, а один з них так висловив свій погляд на педагогічну діяльність Цеглинського2): "Досконалити розум, сталити характер, а в серцях своїх учнів розпалювати невгасний вогонь великої ідеї — ось програма виховної діяльности Г. Цеглинського".
Як громадянин він щиро працював разом із покійним єпископом Чеховичем, Т.Кормошем, крилошанами о. І.Стрийським і о. М.Подолинським, над культурно-економічним піднесенням Перемищини і зробив для неї дуже багато. При цьому не забував теж про письменницьку діяльність. Крім поезій писав він сценічні твори, щоб заповнити тодішній репертуар нашого театру і заторкнути відємні сторінки життя Галичини. Були тут легкі й жартівливо-сатиричні речі, як "Соколики", "Торговля жемчугами", "Арґонавти", "Шляхта ходачкова", а були теж поважні і глибокі з психологічного погляду драми, як "Ворожбит" і гомінка "Кара совісти", що досить довго тримались на сцені українського театру. Гр. Цеглинський став правдивим божищем української молоді, а культ його особи був незвичайний. Його вшанували таблицею-плякетою в будинку гімназії, в його честь фундовано стипендії, його іменем названо вакаційну оселю, а на всяких поматуральних зїздах учасники завжди спішили на його могилу, щоб поклонитись його світлій памяті. Також у всіх споминах перемишлян і в ювілейних альманахах згадувано його з вдячністю і пошаною та прославлювано його навчання та виховання, його доброту та дбайливість за молодь.
1) "Де срібнолентий Сян пливе" — Пропамятна книга ювилею 50-ліття Української Державної Гімназії в Перемишлі 1888—1938. Перемишль 1938.
2) Проф. Ол. Ярема у Звіті Української Державної Гімназії разом із альманахом "З юних днів", Перемишль 1936.
[Краківські вісті, 12.12.1942]