Чи Трамп дійсно в сітях Путіна?

Люк Гардінґ

Репортер і колишній кореспондент «The Guardian» у Москві вважає: «Змова між штабом Трампа і росіянами була». У щойно опублікованій книжці «Collusion» журналіст досліджує вірогідність досьє колишнього британського шпигуна і закулісся співпраці людей Трампа.

— У книзі ви пишете, що Крістофер Стіл впевнений у достовірності 70-90 відсотків інформації, яку він включив у своє знамените досьє більш як рік тому. Як оцінюєте його вірогідність?

— По-перше, Стіл є професіоналом. Перш ніж заснувати свою приватну консалтингову фірму, він відпрацював у MI6 22 роки, з них три в Росії — і то в ключовий момент, власне тоді, як завалився Радянський Союз. Тож він має доступ до першоджерел інформації. Ми, звичайно, не знаємо, хто це, але Стіл стверджує, що раніше ці особи постачали йому цінну інформацію в делікатних справах. Додаймо, що доповіді на тему російської участі у конфлікті в Україні, які він писав для приватного клієнта в 2014-2016 роках, виявилися дуже надійними — їх читали і шанували в американському Держдепартаменті. Стіл має непогану репутацію — там ще до того, як на горизонті з'явилося це досьє, вважали, що його надійність така сама, як ЦРУ.

Чи його джерела непогрішимі? У розвідці нема "бінарних опозицій", нема правди і брехні, є тільки різні рівні ймовірності. ФБР сидить у цій справі від літа 2016 року; якби нічого підозрілого там не було, ми не мали би тепер слідства, що його провадить спецпрокурор, і не мали би цього каскаду обвинувачень. Інформацію, що міститься в досьє, крок за кроком знаходить підтвердження.

— Чи вас щось особливо вразило під час роботи над книгою?

— Так. Наприклад, коли я добрався до інформації, що батько Сергія Кісляка, колишнього посла Росії в США, з яким зустрічалися співробітники Дональда Трампа, був шпигуном КҐБ — про що жодного слова немає в його офіційній біографії. Багато джерел — це були посадові особи, які втекли до Британії — мені підтвердили: Іван Петрович Кісляк працював для КҐБ, зокрема в Парижі, і робив там те ж саме, що донедавна робив його син — намагався впливати на політичну ситуацію в країні, створював напруженість між Парижем і Вашингтоном.

Більшість осіб у російському апараті мають саме такий родовід.

І тут ми доходимо до наступного питання: першого візиту Трампа в Росію 1987 року на запрошення та за рахунок радянської влади — організованого турагентством, про яке відомо, що воно було інструментом КҐБ. Такі запрошення не мають просто товариського характеру. Хоч це був час відлиги, розвідка була сконцентрована на спробах завербувати чи хоч би "культивувати" американців, які колись можуть щось означати в політиці. Вони не знали, що Трамп опиниться в Білому домі, але вдало ідентифікували його як потенційно корисного, вклали час і ресурси, щоби його "краще взнати".

Подальша хронологія подій вражає. У той час Трамп був тільки магнатом на ринку нерухомості, а через кілька тижнів після повернення з Москви в нього пробудилися політичні амбіції: він купив цілу сторінку в популярних журналах, щоб опублікувати свою позицію щодо зовнішньої політики.

— Що з так званим компроматом — наприклад, відео, на якому ніби можна бачити Трампа в оточенні повій? На думку Стіла, росіяни мають такий компромат. А чи він взагалі існує?

— Неможливо верифікувати, чи існують записи, на яких Трамп "бере участь у сексуально перверсійній поведінці". Трамп це знає, Путін знає, ФСБ знає — але не ми. Але за цим сюжетом у досьє стоїть не одне, а кілька джерел. Російські спецслужби мають довгу історію такої діяльності — спроб підловити людей в інтимних ситуаціях, щоби потім використати проти них; заслати жінок звабити дипломатів, аби потім їх шантажувати. Від британського посольства знаю, що коли я як кореспондент мешкав у Москві, то моя квартира була "під наглядом" – включно зі спальнею. Це старі ігри, тільки нині якість запису краща.

Росія не є якоюсь супердержавою, якою правлять неймовірно ефективні фацети в чорному. Це корумпована, неефективна, хаотична бюрократія, де люди воюють один з одним, крадуть державні гроші і т. д. Однак вона має свої процедури, які розробляли ще в часи холодної війни і котрі й далі шанують. Однією з них є створення архівів, у яких зберігають матеріали на кожного, хто щось значить. Папка Трампа з'явилася, мабуть, ще перед його приїздом у 1987 році. Ще живі люди, які ці матеріали збирали. Але всі ми знаємо, з якими наслідками стикаються ті, хто залучений в діяльність російських спецслужб і хоче поділитися своїми знаннями з усім світом. Ми знаємо, що сталося з Литвиненком.

— В такому разі хіба Трамп не мав би чутися скованим, спілкуючись із росіянами? А тим часом у компанії Путіна або Лаврова він завше усміхнений і розслаблений...

— Моя книжка починається з такої собі логічної гри. Чим можна пояснити, що Трамп, такий агресивний до всіх навколо (візьмімо хоч його недавній ранішній твіт: "Щасливого Дня подяки, навіть гейтерам і фраєрам!"), щодо Путіна є привітним, просто улесливим.

Папка з "компроматами", безумовно, є. Ми тільки не знаємо, чи там йдеться про секс чи про гроші — чи про одне й інше. Так чи інакше, стратегія Трампа в тому, щоби не вразити Путіна. Коли на них дивлюся, для мене ясно, що один з них має можливість впливати на іншого.

— В п'ятницю ми довідалися, що адвокати Майкла Флінна, колишнього радника Трампа з національної безпеки, перестали співпрацювати з юристами президента.

— Для Трампa це тривожний поворот справи. Із контактів Флінна з росіянами протягом минулих років — від таємничого візиту в штаб-квартирі ГРУ 2013 року аж до співпраці з RT 2015-го — випливає, що він був "культивований" в якості контакту. Людей привозять до Москви, щоби придивитися до них — це основні методи розвідки. Я не знаю мотивів Флінна, коли він брав гроші від росіян, і коли це приховав, і коли брехав про зміст своїх розмов з росіянами, — але це було немудро. Джерела в Америці говорять мені, що Роберт Мюллер надзвичайно прямолінійний і не любить, коли його обдурюють.

Можна застановитися: в який момент Трамп захоче позбутися Мюллера. Наприклад, коли Мюллер серйозно візьметься за Кушнера.

— Що Мюллер має на Джареда Кушнера?

— Є сильні докази того, що він зіграв ключову роль у звільненні попереднього глави ФБР Джеймса Комі. Мюллер зважує, чи була тут обструкція правосуддя і чи є достатньою доказова база — я ж підозріваю, що є. Тут Трамп повівся, ніби був собі найгіршим ворогом; він, на загал, має здатність саботувати власні починання. Спочатку його представники говорили, що причиною звільнення була неправильна поведінка Комі в справі листів Клінтон. Потім він заявив, що і так би його звільнив через Росію. А Кушнер, як повідомила "NY Times", схиляв його до цього рішення більше, ніж хто-будь інший. Крім того, він не був щирий у своїх деклараціях щодо контактів з росіянами і щодо змісту розмов з ними. Візьмім грудневу зустріч з Серґєєм Ґорьковим з державного банку ВЭБ, під час якого Кушнер питав про можливість створення захищеного каналу зв'язку з Кремлем.

— Хто ще може нашкодити Трампові? Радник з міжнародних питань під час виборчої кампанії Картер Пейдж?

— Він теж почує обвинувачення. Хоч бути "кимось на кшталт ідіота " не є злочином, як висловлюються про нього певні герої моєї книжки. Натомість злочином є домовлятися з чужою розвідкою і брехати ФБР. Пейдж спочатку стверджував, що жодних контактів не було — потім визнав, що були, але неважливі; а виявляється, що під час перебування у Москві він мав приємність розмовляти із самим віце-прем'єром Росії.

— А коли вже всі обвинувачення будуть висунуті?

— Я і моя розповідь — це дещо інше, ніж робота Мюллера, який провадить юридичну процедуру, результат котрої будуть ще потім політично прораховувати. Не думаю, що він висуне звинувачення самому Трампові — радше очікую, що прозвітує Конгресові з рекомендацією, що робити і чого не робити далі. Республіканці не виступлять проти свого президента — не тому, що його люблять чи йому вірять, але якою ж є альтернатива? Трамп надалі має сильну підтримку серед свого базового електорату. Тому я скептичний щодо сценарію, за яким Трамп не добуде своєї каденції. Що не змінює факту, що це найбільш сенсаційне президентство від часів Кеннеді чи Ніксона. Навіть якщо Мюллер завершить свою роботу, тоді лиш почнеться її аналіз. А повністю проясниться все тільки після того, як у Росії зміниться режим.

— Була змова Кремля з штабом Трампa?

— Так. Але чи є це підставою імпічменту — вирішує Конгрес. Де домінують республіканці, що живуть в альтернативній реальності, твореній Fox News і Breitbart, в якій злим героєм є Клінтон. Я тільки-но повернувся зі Штатів, був на MSNBC, CNN, NPR, але ні в Fox News, ні в Breitbart не зацікавились інтерв'ю зі мною. Ця історія не пасує до їхнього наративу, тому її не оприлюднюють — і таким чином далі маємо масу людей, котрі вірять, що Трамп є чудовим президентом з добрими намірами, якого мішають з болотом так звані брехливі медіа. І Трамп спілкується з цими людьми через Твіттер, без посередників.

— Як це найближчим часом вплине на російсько-американські відносини?

— З точки зору росіян Трамп програє з так званою закулісною державою і ліберальними медіа, які перешкоджають йому реалізовувати обіцянки. Якби не це, то американсько-російські відносини були би кращими, тобто досягли б рівня, запланованого цією всією операцією. Я думаю, що коли б не цей скандал, то Трамп вже відмінив би санкції, що було основною метою Путіна.

Але росіяни погано розуміють, наскільки заінституціоналізованою є американська політика, що там нема такого, як у них: президент щось вирішує — і це реалізовується. Тут треба здобувати союзників. А Трамп всіх ображає, ні з ким не співпрацює — звідси його нульова політична ефективність. Він весь час прагне кращих відносин, але ніколи не окреслив, що означає це "краще" і чому це в інтересах США. Коли він сказав: "Я вірю Владіміру, що він не мав нічого спільного з гакерством виборів", — то тисячі людей в штаб-квартирі ЦРУ поперхнулися кавою.

— Ви пишете, що операція Путіна була "тактичним успіхом, але стратегічною поразкою".

— Метою була ліквідація санкцій, а це політично неможливо. Конгрес на це не погодиться. У поставі Путіна відбивається бажання реваншу Америці за роки — на його думку — принижень, спроб дестабілізувати Росію і відсторонити його від влади, бо саме так Путін інтерпретує підтримку Штатами російської опозиції. В його баченні світу люди протестують проти його влади при 15-градусному морозі не тому, що їм вже несила терпіти корупцію, хижацьку бюрократію, дорожчання продуктів, злиденну медицину, а тому, що їм платить ЦРУ. Я спостерігав це, мешкаючи в Москві. Путін нехтує тим, що Росія є озлобленою неефективною державою.

— Однак ці гакерські операції були ефективними не тільки в США. Як себе захистити від них?

— Минулого року на Луб'янці відкривали шампанське і давали підвищення, тож ця діяльність не припиниться. Використання соціальних медіа, щоби впливати на хід суспільних дискусій, є фактом — ще 10 років тому нам здавалося, що інтернет є тільки благом, яке нас об'єднує, зрівнює і звільняє; але нині ми знаємо, що його можна використовувати до мерзенних цілей, причому з мінімальними витратами. Вже не треба п'яти субмарин — вистарчить кілька 20-річних циніків, які розуміються на мережі і не гребують серйозною готівкою. Ми мусимо навчитися відділяти зерна від полови і пам'ятати, щоб треба черпати інформацію з надійних джерел. Відповідальність, щоби говорити про це, лежить на старшому поколінні, яке пам'ятає часи холодної війни і здатне відрізнити пропаганду від інформації.

Розмовляла Маґда Дзялошинська

Люк Гардінґ народився в 1968 р., репортер "The Guardian", працював у зонах конфлікту в Афганістані, Іраку та Лівії. В 2007 році був кореспондентом у Москві, 2011-го влада Росії відмовила йому у праві на повторний в'їзд. Тоді вийшла його книга "Mafia State", в якій він описує відносини державного апарату Росії з кримінальним світом і спецслужбами. В "A Very Expensive Poison" він описав закулісся смерті Литвиненка. Він також є автором книги про Wikileaks і Сноудена, обидві книги було екранізовано. Його найновіша книжка "Collusion" вже ввійшла до списку бестселерів "NY Times".