[Оріґінальне справозданє кореспондента "Дѣла".]
Дня 21 листопада відбула ся перед судом присяжних в Тернополи розправа карна против двох селян з повіта скалатского Іос. Кривого з Дорофіївки і Ив. Мамчура з Камінок о злочиньство з §65. а. [кара — тяжка вязниця від 1 до 5 лїт]. Трибунал складали: соз. Райнварт яко предсїдатель, секретар Міча і адюнкт Алексевич, а пртоколував авск. д-р Розенфельд. Обжаловував заступник прокуратора Туртельтавб. Обжалованих боронили з уряду: Кривого д-р Парнас а Мамчура д-р Громницкій. [Хотяй оба обжaловані — Русини, акт обжалованя списаний по польски!]
По відкритю розправи відчитано акт обжалованя такого зміслу:
"Ц. к. прокураторія державна в Тернополи обжаловує:
1. Іосифа Кривого і
2. Ивана Мамчура,
що в серпни 1892 р., першій в Дорофіївци і в Волочисках россійских, а другій в Камінках і в Волочисках россійских публично і при більше людях з розмислом намовляли селян до еміґрації до Россії і здержували их від наміреного повороту до краю і тим способом намагали підбурити их до погорди і ненависти против особи цїсаря і против однолитої звязи держави, — чим допустили ся злочиньства нарушеня публичного спокою з §.65а. зак. кар., підлягаючого карі після того самого припису.
До розправи головної перед судом присяжних в Тернополи належать візвати яко свідків: Францішка Франкова, Петра Присяжнюка, Настю Мелникову, Василя Мелника, Андруха Бойка, Никифора Кучкуду, Марію Леськову, Стефана Горичевского, Стефана Чернецкого, Матвія Ковальчука, Стефана Чуба, Антона Копця і Федя Мовчанюка а також відчитати зізнаня Гринька Мацкевича, Николи Мелника і Войтїха Бернацкого, донесенє жандармерії і урядові свідоцтва обжалованих, котрі на основі §.175 у.2. §.180 поступ. карного мають остатись на дальше у вязници слїдчій.
Причини:
В серпни 1892. почали селяне з повіта збаражского а також из скалатского товпами еміґрувати до Россії і в розмірно дуже короткім часї обняла еміґрація кілька тисяч осіб.
Обставина ся, яко ноторична і не потребуюча дальшого доказу, занепокоїла людність спокійну, замешкалу в тих повітах, а власти бачили ся спонуканими розслїдити причину того руху, особливо, що еміґрація вибухла несподївано і в так поважних розмірах.
Скоре і докладне дїланє всїх покликаних до того властей, як правительственних так і автономічних, видало результат о стілько додатний, що справджено переслуханєм всїх еміґрантів, котрі серед того з Россії повернули до дому, що товчком до того незвичайного руху у селян була поголоска, розширена між людом, що в Россії еміґрантам безплатно роздають грунти, що податків від грунтів платити не треба, а також що еміґранти від служби войскової в Россії зовсїм увільнені.
Хто, коли і в якій спосіб поголоску тую розсїяв межи людом, повернувші самі подати не можуть, бо більша часть дала ся пірвати тими, котрі тою обіцянкою збаламучені вибрались до Россії, — бистротою блискавицї рух той огорнув майже всї місцевости в обох повисше згаданих повітах. Нагле той рух і перестав, бо селяне прийшли до пересвідченя, що поголоска була фальшива, обіцянки були неправдиві, і що легковірність их визискано в спосіб нарушаючій спокій публичний; а хотяй не дасть ся заперечити, що кождий обиватель держави, єсли сповнив свої обовязки для держави, має право перенестись до иншого краю по за границями держави австро-угорскої і там постійно замешкати, то однакож в отсїм випадку, де рух еміґраційний прибрав розміри поважнїйші, належить застановити ся: хто викликав тую громадну еміґрацію? хто розсївав фальшиві поголоски і обіцянки межи людом? і яка була цїль того нечестивого поступованя, що наразило селян на невинагородимі страти матеріяльні а заразом нарушило спокій публичний?
Слїдство переведене в тім напрямі виказало, що рух еміґраційний був піддержуваний людьми злої волї; що знайшлись поодинокі особи, котрим залежало на тім, аби як найбільшу скількість селян зневолити до опущеня краю і еміґрованя до Россії, — а до таких аґітаторів і бунтівників треба зачислити і обжалованих Іосифа Кривого і Ивана Мамчура.
І так зізнав Францішок Франків, начальник громади в Дорофіївцї, що в тій місцевости аґітував за еміґрацією обжалований Іосиф Кривий. Він взивав селян до опущеня краю, голосячи, що в Россії роздають грунти та що еміґранти війдуть до краю, в котрому панує архикнязь Рудольф. Аґітувати не перестав Кривий мимо представлень ц. к. старости, аґітував в самім салї, і стоячи по тамтім боцї границї кликав людей, стоячих по сїм боцї, щоби переходили до Россії.
Свідок Петро Присяжнюк сверджує, що Іосиф Кривий на двірци россійскім стояв з возами наших еміґрантів, котрих приводив до запису до капітана, — що і єгo заохочував Кривий остати ся в Pocciї, представляючи єму, що в Россії роздають грунти. Дальше — як зізнав Присяжнюк, — обжалований Кривий признав ся перед ним, що кілька разів ходив з Россії до Дорофіївки, очевидно в цїлях аґітаційних — а також, що від капітана россійского одержав кілька разів рублї за те, що при запасї людей з Дорофївки добре промовляв в их имени та що инших людей спроваджує до капітана до cписy і информує их: що мають в Россії робити. Свідоцтво Присяжнюка що-до того самопризнаня Кривого знаходить підпору в зізнанях Ивана Мамчура, бо той цїлком докладно наводить тую промову до капітана россійского, а звучить она: "У нас Бог високо, цїсар далеко, хлоп лежить на земли, а над хлопом пан, а над паном жид; жиди присїли нас як ворони, а ми самі не знаємо, де йдемо і по що йдемо". Из зізнань Петра Присяжнюка випливає дальше, що Іосиф Кривий на россійскій теріторії провадив еміґрантів, з ними конферував і заняв супротив них становище старшого і впливового. Кривий енерґію свою посунув так далеко, що Присяжнюка казав через россійского поліціянта Кашубу приарештувати з тої причини, що Присяжнюк не хотїв остатись в Poсciї, а надто представив Присяжнюка за шпігуна.
Василь Мелник, господар з Дорофіївки, котрий рівно-ж виеміґрував до Россії, стверджує, що як тілько прийшли до Россії чужі люде, Іосиф Кривий провадив их зараз до капітана до запису, — дальше зізнав, що Кривий раз-у-раз конферував з старшиною россійскою. Из зізнань Настї Мелникової, жінки Василя, показує ся, що Кривий, стоячи по тамтім боцї границї намовляв Мелникову, щоби прибула до Россії, бо чоловік єї того бажає, — тимчасом из рішучих зізнань Василя Мелника виходить, що він Кривому нїколи о такім бажаню не говорив і єго до того не уповажнив, щоби Настю спровадив до Россії.
Людвиня Жуковска стверджує, що з намови Іосифа Кривого виеміґрувала враз из своїм чоловіком до Россії; дальше стверджує, що в Волочисках россійских Кривий наклонював их, щоби остались в Россії, представляючи, що там им лїпше нїж в Австрії.
Свідок Михайло Конинок, господар грунтовий, подав, що 21 серпня с. р прийшов до него до дому Іосиф Кривий і говорив єму, що вправдї прирік старостї і війтови, що буде здержувати людей від еміґрації, але сам иде до Россії і других вербує, бо знає, що наші люде дістануть грунти в Дубнї, з-відки вигнано Нїмцїв, при тім усильно намовляв Коминка, щоби виеміґрував до Россії. Михайло Коминок в наслїдок тої намови — як сам признав — вибрав ся другого дня до Россії, куди перед тим уже вислав був Кривий кільканацять осіб з Дорофіївки.
Андрух Бойко, господар з Богданівки, котрий за перепусткою пійшов до Россії, щоби відшукати свою дочку Анну, що 25 серпня с. р. утїкла була з дому з Яськом Перхайлом до Россії, зізнав, що коли прийшов до Волочиск, злапав єго Іосиф Кривий з-заду за обі руки і кликнув: "А, маю тебе пташку! Я за тобою шукаю вже довго. Дивіть ся люде, то шпіг австріяцкій! він бере по 20 реньских від панів, аби назад з-відси люде втїкали!" Кривий не відступав від Андруха Бойка, переслїдував єго в Волочисках і признав ся перед ним, що три тижднї ходив по граничних селах, вербуючи еміґрантів, та що еміґранти окликали єго своїм війтом. Андрух Бойко, хотячи Кривого звабити на наш бік, просив єго, щоби єму поміг забрати річи нїби-то з воза під границею, — але Кривий відповів єму на те: "Братку, не здуриш мене! Моя нога на австріяцкій сторонї вже не постане!"
Свідок Никифор Кучкуда з Камінок, котрий з намови Ивана Мамчура вийшов до Россії, стверджує, що люде з Дорофіївки і инших сусідних місцевостей нарікали на Іосифа Кривого, що він богато людей підмовив до еміґрації і в цїлях аґітаційних кілька разів тихцем переступав границю. Той сам свідок подав, що 24 серпня с. р. коло двірця россійского в Волочисках було більше як 300 згромаджених еміґрантів, а в иx имени промовляли до старших россійских урядників Іосиф Кривий і Иван Мамчур, водивші перед межи виселенцями. Обжаловані — після зізнань Кучкуди, підпертих свідоцтвом Антона Копця і Стефана Горнчарского — здержували виселенцїв, котрі постановили були вертатись до краю, а між ними зарядили складку по 10 кр. від голови на телєґраму до царя в Петербурзї, просячи царя, щоби заняв ся долею еміґрантів. Крім того Копець ствердив, що замітив, як Іосиф Кривий раз у-раз зносив ся з старшиною россійскою яко делєґат виселенцїв. Тоту остатню обставину потверджує також свідок Федь Мовчанюк.
О скілько Іосиф Кривий аґітував і бунтував селян в Дорофіївцї до еміґрації і опісля на теріторії россійскій вів між ними перед, — о стілько само, і то в такій сам спосіб аґітував в Камінках Иван Мамчур, як то виходить из зізнань свідків: Марії Леськової, Никифора Кучкуди, Матвія Ковальчука і Стефана Чуба. Иван Мамчур, господар на 6 морґах грунту, виходив кілька разів до Россії, а вертаючи з-відтам заохочував селян до еміґрації, зводячи их обіцянками, що в Россії кождий дістане на голову по 5 морґів грунту, коня і корову.
Повисшій вислїдок слїдства узасаднює підозрінє, що обжаловані допустилися чину повисше им закиненого, бо-ж годї безкарно полишити дїланє обжалованих вимірене просто на нарушенє спокою публичного, — дїланє, котрого провідною гадкою було: прислужитись чужій аґітації, а тим самим ухибити особі Найяснїйшого пана і цїлій однолитій звязи держави, бо чи-ж телєґрама уложена до царя — як то згадано висше — не єсть спосібна підбурити підданих наших до погорди і ненависти супротив цїсаря? чи ж розсїванє фальшивих обіцянок і поголосок о золотих горах, що усміхають ся виселенцям в Россії, не може при рівночаснім тенденційнім представленю відносин, підбурити наших підданих до неохоти против устрою держави?
Дїланє обжалованих переступає дозволену границю. Єсли обжаловані, не вдоволені з відносин тут истнуючих, мали намір виселитись до Россії, то могли се учинити і за то певно до одвічальности карно-судової потягані би не були. Тимчасом обжаловані з незнаних близше, хоч легко даючих ся догадати причин, з цинічним знасилуванєм найсвятїйших чувств для держави і краю, розмисльно і підступно провадять легковірних селян на бездороже, зі свідомостію, що еміґранти опісля розчаровані, збезчещені і на майнї покривджені, будуть мусїли повертати до дому.
В Тернополи дня 20 жовтня 1892.
Ц. к. прокуратор [підпис].
По відчитаню акту обжалованя почалось переслуханє обжалованих.
Обжалований Іосиф Кривий подав таке на свою оборону: Я служив у різних панів за польового, між иншими у пана Завистовского, aле сего року служби я не мав. Говорили менї люде, що покидають грунти і виходять з родинами до Россії. Я сказав се війтови, а він просив мене, аби я лишив ся тут. Я відповів єму на те: "Дайте менї удержанє, а лишу ся". На другій день знов випорожнило ся 20 хат — і я також пійшов з жінкою до Россії. [На запитанє предсїдателя: що єму обіцяли дати в Россії? — він не знає що сказати.] Прибувши до Россії я зійшов ся з богато знакомими. Люде тамошні, з Poсciї, питали мене: по що ми туди пійшли і хто нас там потребує? Я і другі відповідали, що самі не знаємо, куди і по що йдемо. Ми видїли, що границя стояла отвором. Давнїйше перейти єї було трудно, а тепер ми могли переходити без нїяких перепон, і то без пашпорту. Длятого то нарід і вандрував так громадно. Та й я прилучив ся до других. Пізнїйше надійшов до нас якійсь пан — а було нас до 2000 — і питав о наші назвища. Межи людьми був і Петро Присяжнюк, що в Россії служив уже давнїйше. Він запитав ся мене: по що я пійшов до Россії? — а я єму відповів, що сам не знаю, по що. Пристав [комісар] сказав до еміґрантів: "Виберіть з кождої громади по одному чоловіку і нехай той за всїх говорит, по що ви сюда прийшли". Отже ми потому говорили: що народу у нас дуже богато... гинемо з голоду... мусимо працювати по 12 крейцарів за день... пани й жиди не дають нам жити... більше не можемо заробити нїгде, бо народу у нас богато, а кождий хоче жити і працювати. Опісля один з россійских казав нам, що роздїлять нас по громадах аж до Кіїва а відтак десь нас помістять. Затимчасом давали нам їсти. Пізнїйше ми хотїли вертатись до дому, бо було нам зле, але прибуваючі з Австрії до Россії оповідали, що в краю жандарми повертаючих еміґрантів арештують і бють. Тимчасом і в Россії жовнїри почали з нами зле обходити ся, грозили, що нас повбивають, і ми були в страшнім страху. Позаяк ми знайшла ся в положеню дуже прикрім, я дораджував удати ся з просьбою до царя, аби нам допоміг повернути без перешкоди до Австрії. Аби справа борзо закінчила ся, я зарядив складку на телєґраму до царя. Але, поперечившись, ми телєґрами не вислали. Потім я вернув з другими до дому і з дому арештував мене жандарм. Я цїлком невинний і за дурно мене обвинили. Тепер кождий на мене важить і видумує, нїби я говорив щось на цїсаря. Се цїлком неправда, а ті, що говорять, мають особисту власть на мене за те, що я, бувши польовим, займав им конї, гуси. До еміґрації я нїкого не намовляв, анї, бувши в Россії, я три днї і ночи по граници не ходив, як то менї закидають, — то неправда, бо я в Россії з другими ходив на роботу, молотити.
Предсїдатель: З того, що ви дістали кілька рублїв від россійского капітана, можна вносити, що ви були проводирем еміґрантів і з россійскою старшиною конферували.
Обжалований: Я анї не був провідником анї не змовляв ся з нїким.
Прокуратор [Туртельтавб]: Ви казали, що не маєте з чого жити і жалувались на то в Россії. А чому ви не жалувались на те у нас? чи ви би не встидали ся, як би ваша дитина пійшла жебрати до чужих, заким візвала о поміч свого вітця?
Обжалований у відповіди заперечує, мов-би він в Россії до напітана говорив наведені в актї обжалованя слова "Бог високо, цїсар далеко..."
Прокуратор: В слїдстві ви зізнали, що хотїли телєґрафувати до царя, аби вас приймив, а тепер говорите инакше.
Обжалований: Ми хотїли царя просити лиш о раду.
[Предсїдатель звернув увагу прокуратора, аби ставив лише відповідні питаня, але той заперестав уже дальше питати.]
Другій обжалований Иван Мамчур подав на свою оборону: Я перейшов границю враз из другими, бо говорено, що там дають по 5 морґів грунту на душу і що будемо там господарити. Маєток свій я полишив, бо був єм винень 80 реньских і мав-єм платити податок. Вісїмнацять возів наших приїхало було до Підволочиск але жандарми придержали. Я прибувши до Россії перед тим, пізнав там усяких людей. Сидїли ми цїлий день, наконець капітан промовив до нас по россійски, а поліціянт по руски: "Виберіть з кождого села по одному чоловіку і той скаже, чого хочете". Кромі того говорено, що треба буде якось присягати. Я сего не зрозумів. Потому Іосиф Кривий приступив до мене і казав менї присягати. [Прим. Ред. Мабуть, що яко речники за громади будуть говорити правду.] Відтак капітан нас запитав: "По що і де йдете?" На те Іосиф Кривий відповів: "Идем, не знаємо, куди... у нас Бог високо, цїсар далего, хлоп лежить на земли, над хлопом пан, а над паном жид; жиди присїли нас як ворони, а ми самі не знаємо, де идемо і по що йдемо." Около 40 душ нас було на кватирах. Плачено нам по 15 кр. за роботу на день. Було нам дуже зле і ми раді були вертатись до дому, але почули, що вже бють повертаючих. Аж як фінансери запевнили нас, що нам в краю усе подарують, ми вже наважились повернути. Але тогдї уже москалї не хотїли нас перепустити. Отже ми постановили зібрати гроші на телєґраму до царя, аби позволив нам вернутись до дому. Ми зібрали щось півтора реньского, але позаяк не прийшло між нами до згоди, ми відступили від телєґрами, порозбирали свої гроші і вернули з жінками і дїтьми до дому. Тут нас замкнуто.
Предсїдатель: Люде говорили, що ви намовляли до еміґрації.
Обж. Мамчур: Я нїкого не намовляв. Ишли другі, пійшов з ними і я. В Россії я з тамошними урядниками не сходив ся. Кривого видїв я, як з ними щось говорив, але не знаю, що. Також не говорив я нїчо на цїсаря, анї не дїлав неприязно против однолитої звязи держави. На що мало ся телєґрафувати до царя, сам не знаю. Кривий казав нам: "Телєґрафуймо, щоби або нас забрали, або пустили до дому".
Обж. Кривий: Мамчур разом зі мною збирав гроші на телєґраму і лиш на тото, аби пустили нас до дому. Слів: "Бог високо, цар далеко" я не говорив.
По переслуханю обжалованих, почато переслухувати свідків.
Першій клясичний свідок в справі Іосифа Кривого Францішок Франків [лат. обряду], війт з Дорофіївки, на дотичні запитаня зізнав: Не знає о тім, щоби Кривий намовляв людей до еміґрації, нїчого такого не чув з єго власних уст, тілько оповідали єму, що мав сказати: "Ходїть, люде, бо там добре". Також не чув свідок з єго уст, що нїби-тo в Россії панує архикнязь Рудольф. Рівно-ж не відомо свідкови, щоби Кривий говорив що о цїсарю і підбурював против Австрії. На запитанє прокуратора: кілько з Дорофіївки було вийшло до Россії? — відповів свідок, що по-над 70. Вернуло 50, а щось 23 остало ся в Россії. Свідок питав ся повернувших про их побут в Россії, але они не хотїли нїчого відповідати, як им там дїяло ся і длячого повернули.
Свідок Петро Присяжнюк з Дорофіївки служив в Россії 6 місяцїв. Пізнїйше хотїв вертати до краю, але Кривий казав єму: "Лиши ся радше тут; по що маєш вертати до дому?" Свідок був з Кривим в шинку, там посварили ся, але Кривий не казав на свідка, що єсть шпігуном, сказав лише, що як би хотїв, забрав би більше людей. Кривий провадив до капітана людей, що позлазили з возів, а говорив свідкови, що дістав 2 чи 3 рублї від капітана за те, що знав "добре сказати". На цїсаря або на державу австрійску Кривий перед свідком нїчого не говорив; говорив лише, що "у нас не можна бути через жидів і панів... рабують нас, забирають нам грунти, а ми бідуємо". На запитанє прокуратора: чи свідка хотїв хто арештувати? — він відповів, що чув від поліціянта Кашуби, що Кривий кликав поліціянта, аби арештував свідка яко шпігуна, — але з уст Кривого сего не чув. Кривий оповідав свідкови, що в Дубнї дадуть грунти і конї. Він представляв прибуваючих капітанови, ходив з офіцирами і розмовляв з ними, але про що, свідок не знає.
Предсїдатель питає Кривого: за що дістав від капітана ті три рублї, що то о них розказував Присяжнюкови.
Обж. Кривий відповів, що він не розказував о тім нїкому і не міг розказувати, бо нїяких рублїв не дістав. Присяжнюк видумує на него, бо має злість за те, що він займив був єму конї і гуси.
Свідок Настя Мелникова не знає о тім, щоби Кривий говорив щось на цїсаря, уряди, суди та щоби намовляв до еміґрації. Їй сказав, що єї чоловік хоче, аби она пійшла за ним до Россії.
Свідок Василь Мелник не чув, щоби Кривий намовляв людей еміґрувати. "Я — мовив свідок — в Россії не йшов до запису, бо не було зі мною жінки й дїтей. Кривий мене не намовляв до запису; я єму сказав: можете йти, але я не пійду. Я був в Россії 11 днїв, а з моїм 15-лїтним хлопцем 3 днї. Було нам там зле, та я хлопця відослав. Господарі тамошні казали нам: "Ми самі не маємо що їсти; идїть назад!" Що-до моєї жінки, то я казав до Кривого: Маю надїю, що жінка сюда прийде. Жінку побачив я на граници тогдї, коли єї завернув п. староста, а жандарми держали. Я кричав: "Пустїть! пустїть менї жінку!" [я був далеко від неї]. Але не тямлю, аби я казав: "Як не віддаш менї жінки, то буде аж фа!" Може бути, що я був підпилий; не памятаю. Кривий говорив з россійскими поліціянтами, не придержував нїкого, хто хотїв вертати, а на цїсаря та державу нїчо не говорив. В Россії було нам зле, то ми й почали вертатись."
Свідок Людвиня Жуковска зізнала, що з чоловіком вийшла до Россії, але того самого дня вернулась. Нїхто их не намовляв. В Россії говорено им, що цар має край, але аж 4.000 миль, але треба би царя перше спитати. Людвиня перечить, мов-би она зізнала до протоколу, що єї чоловіка намовляли до еміґрації та що Кривий задержував их в Росії. Він казав лише, щоби записали ся.
Свідок Михайло Коминок рівно-ж зізнав, що до еміґрації людей нїхто не намовляв. Кривий казав єму лише: "Не йдїть, чекайте на мене, пійдем разом". Не Кривий, але цїле село говорило, що в Дубнї дають грунти. Від Кривого я не чув, аби казав, що вислав уже 18 людей. На запитанє прокуратура свідок повідає, що Кривий з тамтого боку границї говорив: "Жиди і пани душать хлопа" і т. д. На що Кривий се говорив, свідок не знає. Перед капітаном говорив лише Кривий, але не вербував, лише казав: Не йдїть окремо, идїть разом.
Свідок Андрух Бойко зізнав, що він за перепусткою вийшов до Россії за дочкою, аби єї завернути. Коли був за границею, злапав єго один і сказав: "Маєте шпіга! Бере 25 реньских за то, що завертає людей". Свідок описав того чоловіка комісареви. [Опис не годить ся з особою Кривого.] З тяжкою бідою і викрутами удало ся свідкови вернути до дому. [При розправі свідок вказує на Кривого, що він єго в Россії задержував.] Чи Кривий бунтував против цїсаря і держави, не знає.
Свідок Кучкуда з Камінок каже, що єго нїхто не намовляв еміґрувати; йшли люде, пійшов і він. Всї казали: "Ходїм, комора [границя] стоїть отвором". Мамчур до людей не ходив, тілько люде йшли до него. "Ми — казав свідок — були в Росciї три тижднї, ходили на роботу по 18 кр. на день. Я стратив 3½ реньского. За границею нас позаписували. Кривий говорив, що в краю маємо кривди, не маємо з-відки жити, але я не чув, аби казав "Бог високо, цїсар далеко". Коли нам було зле, Кривий пійшов до россійского попа по раду. А піп сказав: Як пійдете дальше, то вас в другій ґубернії злапають і не пустять до царя. Ми хотїли телєґрафувати, але вернули-смо до дому."
Обж. Мамчур каже, що чув о тім, нїби-то землю роздають вь Россії, але сам нїчого про се не знав.
Свідoк Матвій Ковальчук зізнав, що Мамчур говорив людям: "Хочете йдїть, не хочете, не йдїть; мене вже груди болять говорити". Свідка нїхто не намовляв ити і не чув, аби хто говорив на цїсаря і державу.
Свідок Панько Кляк удав ся був до Россії, аби перевести Мелникового хлопця і здибав cя там в шинку з Кривим, котрого знав з войска. Кривий сказав до него: "От лиши ся тут", але не намовляв.
Жінка обжал. Кривого зізнала під присягою, що через цїлих три тижднї, як мешкала з чоловіком за границею, він у день ходив на роботу і анї одної ночи не виходив до Австрії. — То само зізнав Семко Рудок, котрий два тижднї був в Россії разом з Кривим. Свідок не знає також, чи Кривий був яким депутатом; був таким, як усї, що вийшли.
Зізнаня ще кількох свідків були без значіня.
По переслуханю свідків предсїдатель трибуналу відчитав донесенє жандармерії і свідоцтва обжалованих, из свідоцтв показало ся, що Кривий був караний: в Скалатї за обиду чести дістав 30 днїв, за бійку 14 днїв а за крадїж 5 днїв арешту, в Тернополи за крадїж місяць вязницї, а в Новім-селї за обиду чести 8 днїв. Мамчур був раз лише караний в Скалатї за переступленє з §.496 одним днем арешту. Уряд громадскій з Богданівки подав в свідоцтві для Кривого, що майна нїякого не посїдає і вів ся неморально. Мамчура в свідоцтві названо чоловіком моральним.
Опісля трибунал поставив судьям присяжним два питаня головні в напрямі акту обжалованя о злочиньство з §.65а. зак. кар. а на жаданє прокуратора ще третє, на случай запереченя першого головаого, в напрямі §.302 зак. кар.; чи Іосиф Кривий в промові своїй в имени еміґрантів до функціонаря россійского "У нас Бог високо, цїсар далеко і т. д.'' взивав і намагав склонити до виступу против станів і верств суспільности.
Потім наступили виводи прокуратора і оборонцїв [котрі подамо завтра], а по резіме предсїдателя трибуналу присяжні удались на нараду. По відбутій нарадї голова присяжних адвокат д-р Тшцєнєцкій відчитав о півночи вердикт: На І-ше питанє головне що-до Іосифа Кривого о злочиньство з §65а: 6 гол. "так", 6 "нї". Ha II-ге питанє що-до Ивана Мамчура о злочиньство з §.65а.: 5 гол. "так", 7 "нї". На третє випадкове питанє що-до Іосифа Кривого о провину з §.302 зак. кар.: 12 голосів "так".
Трибунал на основі того вердикту увільнив Ивана Мамчура, а Іосифа Кривого засудив на 3 місяцї строгого арешту. Кривий жалоби неважности не внїс і почав зараз відсиджувати кару.
[Дѣло, 23.11.1892]
До поданого вчера справозданя з ходу цїло розправи против Іосифа Кривого з Дорофіївки і Ивана Мамчура з Камінок, подамо ще зміст промов заступника прокуратора Туртельтавба і оборонцїв д-рів Громницкого і Парнаса.
Заступник прокураторії так говорив:
"Чуємо і читаємо в остатних часах дуже богато о еміґрації селян наших до Россії. Еміґрація річ не нова. Знаємо в исторії про вандрівки цїлих народів в різних цїлях, з початку в цїлях воєнно заборчих [і нинїшні европейскі народи вандрівками зайшли до Европи], опісля в цїлях економічних [н. пр. до Америки]. Еміґрація до Америки чи потому до Австралії а в остатних часах до Бразилії, для поправи економічної долї одиницї чи родини має свою рацію і туди виходили і виходять також від нае люде поодиноко або малими громадками. Кождий чоловік, від коли перестав бути невільником, може переноситись з місця на місце, єсли тілько сповнив обовязок супротив держави, т. є. єсли зложив податок крови. Однак инакше треба глядїти на недавну еміґрацію наших селян до Россії. З повітів скалатского і збаражского виеміґрувало від 16 до 26 серпня 3000 селян. Цїлий край занепокоїв ся. Власти кинулись, вислано зa границю войско. Сам оборонець обжалованого Іосифа Кривого д-р Громницкій, яко властитель Мислови, телєґрафував до намістництва, що небезпечний свого житя. А яка була цїль того руху? На мою гадку двояка: обманьство на шкоду наших селян і [невдала] демонстрація людей злої волї. Люд обаламучено грунтами в Россії і т. п. Хлоп наш консервативний, трудно єго рушити з місця, а однак хтось єго рушив! Мусїла тут бути аґітація, мусїв бути злий дух. Кажуть, що причиною руху була квестія економічна. Признаю, що нинї жити тяжко, але не лише селянам. Квестія соціяльна обгортає також цїлу интеліґенцію за-для гіперпродукції. Майна доробитись нинї трудно, але честною працею виживитись можна. Для селян же і край і держава не рівнодушні, коли потребують помочи, a цїсар власний гріш посилає. Зваживши то, чи можна казати, що сама квестія економічна була причиною еміґрації? Нї, тут була ще аґітація. Велика искра викликала пожар, селян имив ся дур, сами не знали, що зробили.
"Сказано, що той рух був і [неудалою] демонстрацією против Австрії. Чи то не компромітує, як тисячі людей утїкає з краю по-за плечима всїх властей? чи то не мусить болїти цїсаря, що він живе лиш для люду, а так богато людей нараз відвертаєсь від него? Не хочу вдавати ся в квестію: хто викликав демонстрацію, полишу се вашему осудови. Нові слїдства в судах борщівскім, гусятиньскім і мільницкім виказують, що сторожа россійска против приписів межинародних пускала наших еміґрантів на тамтой бік. Сам д-р Громницкій, оборонець Кривого, потвердить, що сторожники россійскі помагали еміґрантам, переносили дїтей на свій бік, наклонювали селян переходити. Хлопи шептали між собою, що десь в Pоcсії має бути архикн. Рудольф. Не підозріваю аби якась личність мала поступати так негідно, але що там хтось руки умачав, то певно. Річ натуральна, що демонстрація потребує до підпори таких людей, як Кривий і Мамчур.
"Кривий без сумнїву намовляв до еміґрації і в Россії людей задержував обіцянкою грунтів. А єго промова до россійского капітана: "У нас Бог високо, цїсар далеко; хлоп лежить на земли, а над хлопом пан, а над паном жид; жиди присїли нас як ворони!" Чи у нас нема Бога? нема священиків? Чи у нас нема цїсаря? В конституційній Австрії цїсарь єсть на кождім кроцї через своїх урядників. А і що-до панів, я не знаю анї одного випадку, щоби в теперішних часах пан хотїв визискати робітника. Чи для австрійcкoгo обивателя випадало удаватись о поміч до царя, заким попросив свого цїсаря? То так, як би дитина йшла просити у чужого, не просивши у вітця. А що-ж доперва мусить дїятись цїсареви, коли єго піддані удають ся о поміч до царя. [Тут бесїда о наміреній телєґрамі до царя — Peд.] В таких важних справах, ак сеся, не треба їздити по §§-ах, а вглубити ся в дїланє виновника і осудити, чи він, виступаючи против цїсаря, не дїлав рівночасно і против звязи держави? Закон карний з р. 1852 глядить на річ не так, як глядиться нинї в часї конституції. Цїсар і держава — то понятя непозривні: хто против цїсаря, той і против держави. Коли оцїните річ так, як я, то дїланє Кривого узнаєте гідним кари. Нинї цїлий край застановляєсь через вас, пп. присяжні, над важною справою. Тут не йде о 3.000 людей, але може о 20.000, котрі з весною готові вирушати. Нинї сміємось, завтра можемо плакати.
"Як Кривий, так само і Мамчур, котрий не мав ще тої слави, що той, хотїв прислужитись еміґрації, і заробити пару рублїв: намовляв людей, сходив ся з россійским капітаном і збирав разом з Кривим складки на телєґраму до царя.
"На-разї сказав я все, а тепер звертаюсь до вас, пп. присяжні, не яко прокуратор але якo обиватель до обивателїв і прошу розважте справу на око просту, але важну. Иде тут о аґітацію, котрої не видите, але переконаєтесь, з відки она вийшла. Демонстрація, в котрій Кривий і Мамчур взяли участь, єсть негідна. Видайте, панове, одноголосно вердикт осуджуючій, а тим привернете в державі лад, котрим, як сказав Мицкевич: domy i narody słyną, z jego upadkiem domy i narody giną."
Оборонець [Кривого] д-р Громницкій промовив:
"Маєте, пп. присяжні, рішити нинї оріґінальну справу. Еміґрація люду спонукала власти противдїлати їй — і отсе предмет нинїшної розправи. Мій клієнт обжалований о злочиньство нарушеня публичного спокою з §65. Питаюсь вас: де, коли і як виказав прокуратор, що Кривий намагав збудити ненависть до особи цїсаря і форми правлїня? А того вимагає §.65. Всї свідки прецїнь однодушно заперечили, мов би Кривий дїлав против форми правлїня і адміністрації держави, отже нема і сути чину з §.65. Отже остаєсь лиш "намовлюванє до еміґрації." Але-ж і що-до того нїодин свідок не зізнав, щоби Кривий намовляв; всї казали, що йшли один за другим як вівцї, а що nemo propheta in patria, то вибрали одного [Кривого] щоби за них говорив, а сам той факт чейже не може бути предметом нинїшної розправи. Вольному обивателеви вільно еміґрувати, куда хоче, вільно єму навіть до еміґрації намовляти. Дотично того, що Кривий хотїв удатись до царя о поміч, то розправа виказала, що до того наші селяне були змушені: з нашої сторони не хотїли их вільно пускати, а там знов границю замкнули. До кого-ж мали удатись о раду? Наконець звернусь до того: що дало причину до еміґрації? Люд наш певно привязаний до землї, навіть одного морґа тримаєсь цупко і не покидає батьківщини. Однакож остатні роки неврожаю на пограничу витворили нужду, а скоро розійшла ся вість, що в Россії дають грунти, то й що-ж дивного, що нарід туди так вирушив? Хто пустив сю вість, не знаю; досить що єї пущено. А я сам був свідком, як Шваби, виїздивші з Россії, говорили до наших хлопів: "Лишаємо там хати з підлогами, бочки з вином і т. д." Товчок вийшов від Швабів, а не від нашого люду. Люд видїв, що тут при страшних неврожаях мусить згинути, а там в Россії тілько міг би згинути, — то й що дивного, що, маючи до вибору межи "міг" а "мусїв", вибрав перше? Для мого клієнта, панове, байдуже, чи осудите єго чи оправдаєте; осудите — буде мати бодай кавалок хлїба у вязници, увільните — віддасте єго нуждї. Але що нема сути чину з §.65, то прошу дати єму волю, нехай глядить нужденного собі зарібку."
Оборонець [Мамчура] д-р Парнас мав дуже легку задачу. Він сконстатував, що прокуратор не навів нїякого доказу на те, що Мамчур допустив ся злочиньства з §.65, та й не міг навести, бо нї один свідок не навів нїчого, що могло би обжалованя підперти.
Заступник прокураторії забрав слово ще до репліки, в котрій піднїс, що в сїм випадку не треба їздити на §§-ах, але дивитись на духа і гадку законодавця, а потім з причини заявленя д-ра Громницкого, що товчок до еміґрації дали Шваби, висказав жаль, що в самім поступованю карнім не послужив ся д-ром Громницким, властителем Мислови, яко свідком, — нинї-ж, хоч має поважанє для правдомовности д-ра Громницкого, заявленя єго про Швабів приняти не може.
На тім скінчили ся виводи заступника прокураторії і оборонцїв.
[Дѣло, 24.11.1892]
24.11.1892