Завдання сьогоднішнього дня

Львів, 17 листопада.
Теперішня війна привела до величезних змін у життю всіх народів світу. Досвід показав, що як на воєнних фронтах, так і в творчій праці запілля найкраще дають собі раду зразково зорґанізовані народи. Тому не диво, що орґанізація німецького народу стала зразком для багатьох інших народів. Ідучи за тим зразком, на шлях об'єднання всіх національних сил вступили і українці, що живуть у межах Ґенерал-Ґубернаторства. Вони мають свій високоавторитетний, свідомий своїх завдань провід, який керує ними так, як цього вимагає національна рація, поєднані з інтересами великої спільноти европейських народів, що борються за спільну справу. Відомо, що чим більші зусилля, тим кращі й триваліші успіхи. Майбутнє нашого народу, який завжди культурно належав до Заходу, вимагає від нас тепер напруженої праці й необмеженої жертвенности. Кожний з нас повинен виконувати по змозі максимальну роботу, незалежно від того, в якій ділянці він працює. Об'єм і відповідальність цеї роботи залежні від даного щабля суспільно-громадської ієрархії, в якій кожний з нас займає якесь місце. Без сумніву, провідну ролю в цій великій роботі відіграє наша інтеліґенція. Вона в першу чергу покликана бути посередником між проводом і масами, тобто проводити задуми проводу в маси і серед мас та разом з ними їх реалізувати.
Професійні обов'язки заставляють наших інтеліґентів працювати по містах і по селах. Незалежно від того, що український елемент по містах послідовно зростає, точка тяжости нашої національної стихії спочиває все ще на селі, в селянській масі. Орґанізаційна робота в умовах міста куди легша, бо тут більше скупчення інтеліґентних людей і культурний центр і преса під рукою. Хоч би і деяка група обов'язаних до провідної ролі людей відтягнулась від своїх обов'язків, її заступлять інші. Інакше на селі: тут інтеліґентів не багато, здебільшого це вчителі й священики. Сільське населення вимагає куди складніших підходів в орґанізаційній та освідомній роботі, бо тут буває і свідомість менша і преса туди не доходить в такій кількості, як до міста, а через те й зрозуміння для новини, для нових прямувань багато менше. Якщо ж тут не проводиться систематична орґанізаційна робота, село звичайно потопає в духовій темряві. Тому, згідно з довголітнім досвідом, міська інтеліґенція допомогала селянству, навідуючись час-до-часу на село.
Тепер праця інтеліґенції серед широких верств міщанства й селянства куди більш на часі, як колинебудь. На наших очах розвалюються перестарілі форми суспільного і господарського життя. Нове, що твориться на руїнах, однаково заторкує всі суспільні прошарки, і вони це чітко відчувають.
Допомогти широким масам пізнати вимоги нових часів, збагнути той новий подих ідей і реформ, що звільна розкочується по світовому просторі, а опісля якнайшвидше пристосуватись до них — ось завдання сьогоднішняго дня для нашої інтеліґенції. Це обов'язок, від якого відмовитись не можна. Тем є так багато, що невідомо, від котрої починати, чи то буде проблема перенаселення села, чи нового фахового шкільництва, чи аграрного вишколу молоді, чи створення українського ремесла та торгівлі, чи членства в Комітетах, чи обов'язків у відношенню до держави (обов'язок праці, здачі континґенту і т. д.) — все це вимагає, щоб громадянин був із справою обзнайомлений, щоб розумів свою повинність і відповідальність, щоб на своє оправдання не говорив: "Я того не знав". Від інтеліґента повинен навчитися український робітник, що вибирається до Німеччини, як йому жити і працювати на новому місці і як взагалі вестися, щоб з нього були вдоволені і він сам добре почувався.
Того всього вимагає особистий інтерес кожного громадянина, зокрема, загальнодержавне та національне добро. Тому питання про те, чи хто хоче, чи не хоче діяти в ім'я цього інтересу, абсолютно відпадає. Якщо є ще сьогодні місцевості, де відповідна робота не ведеться, де свідоміші одиниці обмежилися до своїх вузькофахових обов'язків, треба подбати, щоб завтра цього не було. Від кожного з нас справа вимагає зрозуміння, що хто сам не йде з духом часу і других не веде з собою, чинить велику кривду собі і другим.
Г. Г.

18.11.1942

До теми